❦
Пʼятниця, 12 квітня 1878 р.
Коли я засинала, мені здалося, що я написала дурниці, і сьогодні я знову боюся.Vendredi 12 avril 1878En m’endormant il m’a semblé que j’avais écrit des bêtises et aujourd’hui j’ai de nouveau peur.
Учора Жюліан зустрів Робера-Флері у кафе, і Робер-Флері сказав, що я справді цікава і дивовижна учениця і що він покладає на мене великі надії. За це треба триматися — особливо в ті хвилини, коли весь мій розум заполоняє цей незрозумілий і моторошний жах, або я відчуваю, як тону в безодні сумнівів, сорому, мук усякого роду без реальної причини!!
Hier Julian a rencontré Robert-Fleury au café et Robert-Fleury a dit que j’étais une élève vraiment intéressante et étonnante et qu’il espérait beaucoup de moi. C’est à cela qu’il faut me rattacher, surtout dans les moments où toute mon intelligence est envahie par cette terreur inexplicable et affreuse, ou je me sens sombrer dans un gouffre de doutes, de hontes, de tourments de tous genres sans cause réelle !!
Останнім часом дуже часто в мене горять три свічки. Це знак смерті. Чи не я маю піти в інший світ? Мені здається, що так. А моє майбутнє, моя слава? О! Ну то вони пропадуть.
Très souvent depuis quelque temps il y a trois bougies chez moi. C’est signe de mort. Est-ce moi qui vais m’en aller dans l’autre monde ? Il me semble que oui. Et mon avenir et ma gloire ? Oh ! bien ils seront fichus.
Якби на обрії був якийсь чоловік, я б вважала, що знову закохана — так я неспокійна; але крім того, що такого немає, я відчуваю огиду… і чому? Це знову найзручніше — примхи… але вони мене принижують… проте є дні, коли я вважаю, що не опускаєшся, йдучи за цими примхами, навпаки — виявляєш гордість або зневагу до інших, не бажаючи себе стримувати. О! Але вони всі такі низькі й негідні, що я нездатна займатися ними й хвилини. По-перше, у них у всіх мозолі на ногах, — а цього я не пробачила б королю! Уявіть собі, що я мрію про чоловіка з мозолями!! У Мультедо вони, мабуть, є. Але я вам казала, що Мультедо уявляється мені лише майбутнім чоловіком, не знаю чому. Може, тому що він відповідає портрету, складеному моїми ворожбитами, і тому що він з острова.
S’il y avait un homme quelconque dans le paysage je croirais que je suis encore amoureuse tellement je suis inquiète; mais outre qu’il n’y en ait pas, je suis dégoûtée... et pourquoi ? C’est encore ce qu’il y a de plus commode, les fantaisies... mais elles m’humilient... pourtant il y a des jours où je trouve que l’on ne déroge pas en suivant ces caprices, au contraire on fait preuve de fierté ou de mépris pour les autres en ne voulant pas se contrarier. Oh ! mais ils sont si bas et si indignes tous que je suis incapable de m’en occuper un seul instant. D’abord ils ont tous des cors aux pieds et je ne le pardonnerais pas à un roi ! Imaginez vous que je rêve à un homme qui a des cors aux pieds !! Multedo doit en avoir. Mais je vous ai dit que Multedo ne se présentait que comme mari, je ne sais pourquoi. Peut-être est-ce parce qu’il répond au portrait fait par mes sorciers et parce qu’il vient d’une île.
Починаю вірити в серйозну пристрасть до свого ремесла — і це мене заспокоює й утішає. Я нічого більше не хочу, і мені надто огидно все, щоб могло бути щось інше.
Je commence à croire à une passion sérieuse pour mon métier ce qui me rassure et me console. Je ne veux rien d’autre et je suis trop dégoûtée de tout pour qu’il puisse y avoir autre chose.
Якби не ця тривога й цей страх — я була б щасливою!
S’il n’y avait pas cette inquiétude et cette peur je serais heureuse !
Страх перед ким чи перед чим — питайте біса… Серед інших невідомих причин я розбираюся, чому почервоніла, слухаючи, як Кассаньяк говорив про той лист. Я навіть не здогадалася вказати йому на це сміючись.
Peur de qui ou de quoi, demandez-le au diable... Entre autres causes inconnues je débrouille ma rougeur en entendant Cassagnac parler de cette lettre. Je n’ai même pas eu l’esprit de le lui faire remarquer en riant.
Погода чудова — нарешті весна, відчуваєш її настільки, наскільки це можливо в Парижі, де навіть у найчарівніших лісах, під деревами, що здаються таємничими й поетичними, завжди напевне знайдеш офіціанта в підібраному білому фартусі з кухлем пива в руці. Я встаю з сонцем і вже в майстерні, поки не прийшла модель. Аби тільки більше не було цього страху, цього проклятого забобону, з яким я вже собі заборонила що-небудь порівнювати. Памʼятаю, що в дитинстві в мене було приблизно таке ж передчуття або страх — мені здавалося, що я ніколи не зможу вивчити інших мов, лише французьку. Ну що ж! Ви бачите, що нічого подібного й немає, а проте це був справжній забобонний страх — як зараз.
Il fait tout à fait beau, c’est le printemps enfin, on le sent autant que c’est possible à Paris où même dans les bois les plus charmants, sous des arbres qui semblent mystérieux et poétiques on est toujours sûr de trouver un garçon avec son tablier blanc retroussé et un (bock) à la main. Je me lève avec le soleil et suis à l’atelier avant le modèle. Pourvu que je n’aie plus cette peur, cette maudite superstition à laquelle je m’avais déjà défendu de rien comparer. Je me souviens dans mon enfance j’avais un pressentiment ou une peur à peu près pareille, il me semblait que je ne pourrais jamais apprendre que le français et que les autres langues ne s’apprendraient pas. Eh bien ! Vous voyez qu’il n’en est absolument rien et pourtant c’était une vraie peur superstitieuse comme à présent.
Сподіваюся, що цей приклад мене заспокоїть.
J’espère que cet exemple me rassurera.
Так, він мене заспокоює — і я забороняю собі це божевілля, як заборонила собі ті потреби, яким я піддавалася щохвилини і які дійшли до того, що змусили мене заговорити з Віктором-Еммануїлом, як заборонила собі пасьянси, що зовсім отупляли мене, і інші манії, що робили існування справді важким. Тепер, коли я від них звільнилася… Алілуя! А якщо знову повернеться — зазвичай це буває раз на рік, і це забагато…
Oui il me rassure et je me défends cette folie comme je me suis défendue les nécessités que je me passais à chaque instant et qui sont arrivées à me faire parler à Victor-Emmanuel, comme je me suis défendue les patiences qui m’abrutissaient tout à fait et plusieurs autres manies qui me rendaient l’existence vraiment difficile. Maintenant que j’en suis délivrée... Alleluia ! Et si ça allait revenir, ça vient généralement une fois par an et c’est trop...
Досить! З мене годі, це зношено до нитки, і більше не повернеться… Я певна… Кажу це, щоб додати собі хоробрості. О! Як тільки жартую про це — все добре, і слава Богу, це справді скінчилося.
Enfin ! J’en ai assez, c’est usé jusqu’à la corde et cela ne reviendra plus... J’en suis sûre... Je le dis pour m’enhardir. Oh ! du moment que j’en plaisante tout va bien et Dieu soit loué, c’est vraiment fini.
Я думала, що «Пошук Абсолюту»1 — зовсім інше, бо й я шукаю Абсолют… але абсолют почуттів і абсолют у всьому — ось що змушує мене думати й писати сорок тисяч спроб навпомацки, після яких я таки доходжу, але повз ціль — і ніколи точно.
J’ai cru que la Recherche de l’Absolu était tout autrement parce que moi aussi je cherche l’Absolu... mais l’absolu des sentiments et l’absolu en toutes choses, c’est ce qui me fait penser et écrire quarante mille tâtonnements à la suite desquels j’arrive bien mais à côté et jamais juste.
Завтра ховають принца Люсьєна Мюрата, сина короля Мюрата, в Сент-Огюстені — бонапартистській церкві. Це буде цікаво. Але я не люблю бути глядачем — за мотузкою.
Demain on enterre le prince Lucien Murat, fils du roi Murat, à Saint-Augustin, l’église bonapartiste. Ce sera intéressant. Mais je n’aime pas assister aux spectacles, derrière la corde.
Примітки
«Пошук Абсолюту» (La Recherche de lʼAbsolu, 1834) — роман Бальзака про фламандського дворянина, який руйнує свою родину, шукаючи, мов хімік, Абсолют. ↩