Середа, 10 квітня 1878 р.

О першій, повертаючись до майстерні, я зустріла Поля де Кассаньяка на бульварі. Я була в купе, вдягнена як швейцарка, — треба сказати, погано, — спочатку не впізнавши мене, він прийняв мене за жінку, зачаровану його красивою зовнішністю, і уважно вдивлявся у карету; я звеліла завернути, сказавши кучерові зупинитися біля «цього товстого пана». Річ у тім, що він добряче розповнів і зовсім не схожий на прекрасний ідеал.
Ми поговорили кілька хвилин — він коротко сказав мені те, що ви прочитаєте в «Ле Пеї» від четверга, 11 квітня, який я зберігаю для вас.
Ось стаття Кассаньяка:
Учора мене не було в Парижі, і мені було важко відповісти самому на це запитання «Ля Франс»:
Шоста шпальта першої сторінки «Ле Пеї» від 11 квітня 1878: початок статті Поля де Кассаньяка про обрання пана Жанта, «Учора мене не було в Парижі…»
Le Pays, 11 квітня 1878, с. 1 — стаття Поля де Кассаньяка (початок) gallica.bnf.fr / BnF
Низ шостої шпальти першої сторінки «Ле Пеї» від 11 квітня 1878: продовження статті Поля де Кассаньяка з цитатою з «Ля Франс»
Le Pays, 11 квітня 1878, с. 1 — стаття Поля де Кассаньяка (продовження) gallica.bnf.fr / BnF
Верх першої шпальти другої сторінки «Ле Пеї» від 11 квітня 1878: кінець статті Поля де Кассаньяка за підписом P. de C.
Le Pays, 11 квітня 1878, с. 2 — кінець статті Поля де Кассаньяка за підписом P. de C. gallica.bnf.fr / BnF
Якою буде позиція пана Поля де Кассаньяка, — переможеного в Ош в особі свого кандидата пана Пейрюса, — стосовно свого колеги пана Альфонса Жанта, що переміг в Оранжі з перевагою в 2000 голосів над паном маркізом де Біліотті?
Я зазнав поразки — це правда, але після трьох скасувань виборів і шести голосувань, у пʼяти з яких я переміг.
Якщо є почесна поразка — то ось вона, тим більше що перевага пана Пейрюса була невеликою й коливалася щонайбільше між пʼятдесятьма і шістьмастами голосів.
Але це нічого не змінює в моїй позиції стосовно пана Жанта.
Я, як і раніше, вважаю, що не годиться бути коханцем своєї сестри, і те, що виборці Воклюза вважають це цілком природним, — аж ніяк не привід для мене змінювати свої сімейні уподобання.
Виборці можуть обрати депутата, але вони не в змозі змінити людські закони й проголосити перевагу кровозмішного перелюбу.
Хоч би всі бюлетені з урни пішли в хід — плями вони не змили б, як сказав би Мюссе.
Пан Жант, обраний депутатом, залишається тим паном Жантом, якого ми знали, і його успіх жодним чином не змінює наших почуттів до нього. Це доводить хіба що те, що його виборці мають інші уявлення про мораль, ніж ми, — от і все!
Наш друг Альбер Роґа вчора відповів «Ля Франс».
Одне питання тягне за собою інше.
Якою буде позиція республіканської більшості палати, яка підтримала й зуміла прийняти до свого гурту колегу, про якого напевно знає, що він винен у кровозмішному перелюбі?
Сьогодні вранці «Ля Франс» відповідає: «Хоча пан Альфонс Жант переміг свого суперника маркіза де Біліотті з перевагою понад 1700 голосів і таким чином загальне виборче право суверенно висловилося, „Ле Пеї“ вчиняє нетактовність і необачність, продовжуючи свою безкарну війну проти депутата від Оранжа».
Нині пани Альфонс Жант і Поль де Кассаньяк обидва є членами одних і тих самих Зборів; «Ле Пеї», отже, не бачить, що наполегливі образи, за які його директор відмовився дати задоволення зброєю, наражають депутата від Жера на те, що депутат від Воклюза зіштовхнеться з ним і скаже йому: «Один із нас тут зайвий… У вас є вибір — або піти, або самому собі заперечити». По-перше, почали не ми. Обрання пана Жанта було використано як аргумент проти нас.
«Ле Пеї» просто відповів, що цей аргумент безглуздий.
Наполягали, «Ле Пеї» наполягав.
«Ля Франс» нагадує, що ми відмовили панові Жанту в задоволенні зброєю.
Навіщо?
Чи вважає «Ля Франс», що дуель покликана захищати мерзоти й свинства й не давати їх таврувати?
Або «Газет де Трибюно» сказала правду, або збрехала.
Якщо сказала правду — чи можна мати справу честі з паном Жантом?
Якщо збрехала — нехай нам це доведуть, і ми охоче попросимо вибачення.
Що стосується зіткнення, яке «Ля Франс» нерозважно радить панові Жанту, — ми очікуємо його зі скептичною цікавістю, памʼятаючи, що полковник Талландьє зламав своєму шурину лише руку, залишивши нам все інше для розгрому, якщо до цього нас змусить потреба законної самооборони. П. де К.
Я тремтіла, як листок, коли побачила, що він наближається до карети; ніби у мене пʼятдесят тисяч речей, за які мала б докоряти собі перед ним; потім, розмовляючи, я трохи забула цей страх. Він приїхав сьогодні ще о восьмій ранку. Я виснажений!
Річ у тім, що він мав дуже змучений вигляд. Є від чого: навіть я, не чоловік і не француженка, була дивно вражена обранням пана Жанта. Це огидно навіть для самих республіканців. Можна було б бути республіканцями, але охайніше. І ще й понад усе — шість голосувань за пана Пейрюса. Зрештою! Все це не заважає моїй дорогій великій людині мати шкіру на шиї в поганому стані. Сподіваюся, паризьке повітря та турботи його дорогої шведки все це виправлять. Я прийшла до майстерні вся в усмішках — подумайте: я думала про нього саме в той момент, коли його зустріла.
Другий урок анатомії. Пан Анже, безперечно, поважає мене — до мене звертається переважно, мені дає таблиці, кістки тощо.
Берта, яка пішла гуляти із сестрою та Діною, втекла з Ланкастером. Вона зайшла до магазину, попросивши почекати, й вислизнула через інші двері.
Я це передбачала — ця огидна людина мала її занапастити.
Пані Йорк, яка була у змові і запросила Діну лише для того, щоб мати свідка своєї так званої невинності, — жіночка, може, й порядна в глибині душі, але розпусна зовні, і принципів у неї не більше, ніж коханців. Вона і їхня старша сестра, добре вихована й порядна панна і жінка з серцем, прибігли сюди близько шостої, щоб заспокоїти Діну від імені пані Бойд і попросити нас замовчати справу.
Не думаю, що приємно знайти невинну дівчину лише наступного дня… Аби тільки він погодився зараз на ній одружитися. Кажу вам — це негідна людина! Я бачила його лише мигцем — це негідна людина.
Нехай дівчина й упаде, — але ненавиджу я її подальші нарікання й сльози. Або утримайтеся, або чесно прийміть становище і не скаржтеся. Це низько, це брудно, це огидно! Він кохає вас не настільки, щоб одружитися, — і якщо ви наважуєтеся кохати його, знаючи це, — це вже не кохання, а тваринність. [Кілька слів викреслено] Кохання витримує забуття, зраду, — але його делікатність, його божественність не може витримати такого собі незавершеного, жалюгідного, низького почуття, яке ця людина до вас відчуває.
Я пішла до Музе, поки її гості ще не зʼявилися; вона приймає по середах. Я поводжуся справді як Кассаньяк — вона робить для мене все, а я їй навіть любʼязності не роблю. Треба було йти — і я пішла. Який добрий прийом — ці чудові істоти ставляться до мене серйозно, справді вважають мене чимось видатним. Я зʼїла в них плиточку шоколаду і прочитала статтю з «Ле Пеї».
Думка, яку я висловила в понеділок про ніс Мультедо, — слушна. До того ж, у нього, мабуть, жахливий характер.

Примітки

Le Pays, четвер, 11 квітня 1878, с. 1–2 — прочитати число на Gallica (BnF). Стаття за підписом P. de C. (Поль де Кассаньяк) відповідає газеті La France щодо обрання Альфонса Жанта депутатом від Оранжа. ↩
Виправлено за Le Pays (11 квітня 1878, с. 1, стовп. 6); у друкованому виданні (Mon Journal, т. 11): «il mʼétait difficile de répondre à cette question de la France.». ↩
Виправлено за Le Pays (11 квітня 1878, с. 1, стовп. 6); у друкованому виданні (Mon Journal, т. 11): «le marquis de Bilioni». ↩
Виправлено за Le Pays (11 квітня 1878, с. 1, стовп. 6); у друкованому виданні (Mon Journal, т. 11): «six cent voix». ↩
Виправлено за Le Pays (11 квітня 1878, с. 1, стовп. 6); у друкованому виданні (Mon Journal, т. 11): «le M. Gent que nous connaissons» і «en matière de morale et voilà tout.». ↩
Виправлено за Le Pays (11 квітня 1878, с. 1, стовп. 6); у друкованому виданні (Mon Journal, т. 11): «Une question en appel une autre». ↩
Виправлено за Le Pays (11 квітня 1878, с. 1, стовп. 6); у друкованому виданні (Mon Journal, т. 11): «lʼimpudence de persister». ↩
Виправлено за Le Pays (11 квітня 1878, с. 1, стовп. 6, і с. 2, стовп. 1); у друкованому виданні (Mon Journal, т. 11): «font tous deux partie», «le Pays ne voit donc pas que le député du Gers à ce que…» (бракує слів «la persistance des injures dont son directeur a refusé réparation par les armes expose», тож речення залишається незавершеним) і «ou de donner à vous-même un démenti». ↩
Виправлено за Le Pays (11 квітня 1878, с. 2, стовп. 1); у друкованому виданні (Mon Journal, т. 11): «On a insisté !». ↩
Виправлено за Le Pays (11 квітня 1878, с. 2, стовп. 1); у друкованому виданні (Mon Journal, т. 11) речення закінчується без крапки. ↩
Виправлено за Le Pays (11 квітня 1878, с. 2, стовп. 1); у друкованому виданні (Mon Journal, т. 11): «quʼon les flétrisse !». ↩
Виправлено за Le Pays (11 квітня 1878, с. 2, стовп. 1); у друкованому виданні (Mon Journal, т. 11): «Si elle a menti quʼon nous le prouve, et nous ferons des excuses bien volontiers ?». ↩
Виправлено за Le Pays (11 квітня 1878, с. 2, стовп. 1); у друкованому виданні (Mon Journal, т. 11): «la légitime défence» і підпис «P.de G». ↩