Понеділок, 25 березня 1878 р.

У нас конкурс. Жінка, що трохи схожа на Круазет.
У мене досить гарне місце, і, здається, робота йде. До того ж маю намір не втомлюватися, засиджуючись допізна.
Сьогодні ввечері приходив Робер-Флері — він вочевидь дуже задоволений мною; розпитував мене з анатомії, і я, звичайно, відповідала без жодних вагань.
Але чарівно ось що: пані моя матінка обурена і засипає мене образами через те, що я не вважаю цілком природним, щоб Жорж залишався в їдальні. Це верх дурості.
За два тижні все має бути забуте — аж до нових сцен, нових жахів, нових ганьб.
— Мені неприємно, — каже вона, — що коли він хворий… Треба справді бути божевільною, селючкою, потворою, щоб так чіплятися до чоловіка, який нічого не робить.
Кассаньяк надсилає мені квитки з такою запискою, приколотою до сторінки. Віє холодом — це не він каже, а я.
[Понеділок, 25 березня 1878] Ось, дорога панно, квитки, які ви просили у мене
— це на засідання завтра, у вівторок.
Ваш вельми шанобливий і відданий,
Поль де Кассаньяк
Я твердо вирішила залишити його в спокої — це розвіює всі мої тривоги. Піду втішатися в майстерні, якщо потрібна розрада, — в кожному разі піду туди, щоб зайняти неспокійний розум, який наробив би лиха, якби не був поглинутий. Майстерня для мене — відповідь на всі мої тривоги, нетерплячість, вимоги, смутки.
Скажу вам ще одне… оскільки моя записка була серйозною, цілком природно, що і його — в тому ж тоні.
Бути такою, як я, — огидно, але я дякую Богові за те, що я розважлива і ні в кого не закохана. Якби була закохана — вбила б себе від люті.