Вівторок, 26 березня 1878 р.

О пів на восьму я випила півчашки молока, потім працювала, і оскільки на вокзал треба було вирушати саме тоді, коли я закінчила одягатися (після майстерні), я поїхала без обіду разом з Етьєном, його дружиною та Олександром.
Ми повернулися лише о восьмій — я вперто залишалася, щоб дочекатися кінця промови пана дʼЕґремона, яку він читав із мільйона розрізнених сторінок, і що більше він читав, то більше цих сторінок ставало. Бʼюся об заклад, що ніхто нічого не почув.
Мої враження зводяться ось до цієї записки:
Варвар! Нехай ці щоденні листи завдадуть вам десяту частку тієї втоми, якої завдало мені сьогоднішнє засідання! Що я вам зробила, жорстокий, що ви вибрали саме такий день, щоб надіслати мені квитки.
Моя тітонька, яка була зі мною, так обурилася, дивлячись майже три години на депутата, котрий не сходив з трибуни, що мало не збожеволіла від люті й мало не влаштувала сварку у вагоні з двома старими сенаторами.
Нехай ці слова застануть вас серед ночі, порушать ваш спокій, нехай вам сняться найжахливіші речі — наприклад, сьогоднішній депутат — і нехай вам передасться його красномовство!
Втім, не забуду подякувати вам — адже ви могли б не надсилати мені нічого, а це розсердило б мене так само, як і сьогоднішнє засідання.
Берта приходить увечері побазікати.