❦
Четвер, 6 грудня 1877
Я малюю вже два місяці. Якби я почала у шістнадцять — шістнадцять це ж нічого надзвичайного, — то тепер, у мої роки, я мала б за плечима вже три роки роботи.Il y a deux mois que je dessine. Si j’avais commencé à seize ans, seize ans ce n’est pas extraordinaire, à l’âge que j’ai j’aurais eu trois ans de travail.
Ні, слухайте — я жалюгідна, нещасна, невдала істота!
Non, écoutez, je suis une misérable, une malheureuse, une créature manquée !
У двадцять років я ще нічого не знатиму! Мені девʼятнадцять, рівно, або ж без місяця, бо я зʼявилася на світ 12 листопада, 24-го; а мала зʼявитися на світ лише на два місяці пізніше. Порахуймо 14 листопада, а для публіки це буде 24 січня. Отже, мені девʼятнадцять! Девʼятнадцять! А я ще нічого не зробила і я ще ніхто! Боже милосердний, який жах! Хоч помирай.
A vingt ans je ne saurai encore rien ! J’ai dix-neuf ans, juste, ou bien moins un mois, puisque je suis venue au monde le 12 novembre, 24; et que je devais venir au monde deux mois plus tard seulement. Comptons 14 novembre, et pour le public ce sera 24 janvier. Donc j’ai dix-neuf ans ! dix-neuf ans ! Et je n’ai encore rien fait et je ne suis encore rien ! Miséricorde et horreur ! C’est à en mourir.
Навесні 1880 року я поїду до Італії — через два роки, може, й раніше. Але… ось у чому річ. Якби… я наперед знала, що навчання доведе мене лише до чогось посереднього, я б зовсім ним не займалася, і це цілком зрозуміло. Я віддаю йому свою першу, найкращу молодість, яку могла б витратити на розваги… які? Бувати в товаристві? Багато ж мені це дало, еге ж? Розʼїжджати світом, їздити до Англії, до Іспанії шукати чоловіка.
Au printemps de 1880 j’irai en Italie, dans deux ans, peut-être avant. Mais... voilà ce que c’est. Si... je savais d’avance que mes études ne me mèneront qu’à quelque chose de passable je n’en ferais pas du tout et c’est très compréhensible. J’y consacre ma première, ma meilleure jeunesse que j’aurais pu employer à m’amuser... comment ? Aller dans le monde ? Ça m’a réussi, hein ? Courir le monde, aller en Angleterre, en Espagne chercher un mari.
Замість цього я працюю, а це може привести мене до слави, а може й лише відкласти на два роки те, про що я щойно сказала. Останнє неможливе, тоді як перше — ймовірне.
Au lieu de cela je travaille, ce qui peut me mener à la gloire et ce qui peut aussi ne faire que retarder de deux années ce que je viens de dire. Ce dernier n’est pas possible tandis que le premier est probable.
У двадцять один рік у мене ще буде час, а от якби я прожила ще два роки так, як попередні, то збожеволіла б або накоїла б жахливих речей.
A vingt-et-un ans j’aurai encore le temps tandis que si je passais encore deux années comme les précédentes je deviendrais folle ou commettrais des horreurs.
Мені справді так не щастило в усьому… Рим, Росія, Олександр… і найжахливіше те, що я сама собі передрікала, передчувала всі ці поразки. Так… так, усе це сталося для того, щоб я кинулася в Мистецтво, інакше я, може, ніколи не зрозуміла б, що таке працювати, — у цьому не було б потреби. І ще: я обожнюю своє ремесло, але не змогла б відокремити його від марнославства. Це так природно: ніхто на світі не писав би картин, якби йому сказали, що вони назавжди залишаться невідомими.
Tout m’a si mal réussi vraiment... Rome, la Russie, Alexandre... et ce qui est le plus terrible c’est que je me prédisais, je soupçonnais toutes ces défaites. Oui... oui, tout cela est arrivé afin que je me jette dans les Arts autrement je n’aurais peut-être jamais compris comment on travaille, cela n’aurait pas été nécessaire. Et aussi j’adore mon métier mais je ne saurais le séparer de la vanité. C’est si naturel, personne au monde ne ferait des tableaux si on disait que c’est pour qu’ils restent toujours inconnus.
Заздрісники й дурні називають почуття, яке породжує все визначне, Марнославством. Невігласи!
Les envieux et les imbéciles appellent le sentiment qui produit toutes les choses remarquables, Vanité. Les brutes !
Приходив художник Тофано.
Le peintre Tofano est venu.
Ну ж бо, ну ж бо, ще два роки, два роки. Мені це здається таким простим, що аж страшно; це досить природно — страшно, коли досі діставав самі стусани.
Allons, allons, deux ans encore, deux ans. Cela me paraît tellement simple que j’ai peur, c’est assez naturel, on est effrayé quand on n’a eu que des coups de pieds.