❦
Середа, 5 грудня 1877
Коли ми були біля «Гран Готелю», щоб купити російську газету, Маркуар (вимовляйте: Мар-ку-ар) підійшов до дверцят купе і сказав, що щойно поховав двоюрідного брата і що йому казали, ніби я виходжу заміж за Ґергарда фон Денгофа. Цей швейцарець поцілував мені руку, прощаючись. Ця тварина справді вважає себе паном — і не дає мені жодних звісток про бідного Олександра, який був, думаю, моїм першим коханням.Comme nous étions auprès du Grand Hôtel pour acheter un journal russe Marcuard (prononcez Marcouard) vint à la portière du coupé et nous dit qu’il venait d’enterrer un cousin, et qu’on lui avait dit que j’épousais Gerhardt von Doenhoff. Ce Suisse m’a baisée la main en nous quittant. Cet animal se croit vraiment un Monsieur et ne me donne pas de nouvelles de ce pauvre Alexandre qui a été je crois mon premier amour.
Весь день було темно, малювати не можна було, і я пішла до Лувру з фінкою на імʼя Віік — і оскільки вона схожа на англійську гувернантку, я пройшлася пішки, захоплена шиком свого пальта та шапки з видри. У Луврі багато чого вчишся, коли дивишся на прекрасні речі з кимось, хто на них знається; принцеса грає художницю, зʼявляється перед Брезло, що копіює Ріберу,1 і проходить далі, сказавши кілька справді милих, симпатичних і оригінальних дрібниць, що мали добрий глузд ані словом не зачепити самої копії. Очікували побачити мене гордою і марнославною — а мене бачать простою, невимушеною, яка так чарівно стирає відстані, що я сама собі ще більше подобаюся.
Il a fait noir toute la journée, on ne pouvait pas dessiner et je me suis en allée au Louvre avec une Finlandaise nommée Wiik et comme elle ressemble à une institutrice anglaise j’ai fait le trajet à pied enchantée du chic de mon paletot et bonnet de loutre. Au Louvre ça apprend de regarder les belles choses avec quelqu’un qui sait quelque chose, la princesse fait l’artiste, apparaît à Breslau qui copie un Ribéra et passe plus loin après avoir dit quelques bagatelles vraiment gentilles, sympathiques et originales qui ont le bon esprit de ne concerner en rien la copie. On s’attendait à me voir fière et vaine et l’on me voit simple, familière et effaçant les distances d’une si charmante manière que je m’en aime encore mieux.
Насамперед тому, що все це відбувається природно і що витончена жінка, велика дама, ніколи не зникає — навіть коли вона каже грубі речі, що, до того ж, мають відтінок удаваності якраз настільки, щоб бути і щиро брутальними, як деякі випади Пополя, і насмішкуватими, як я.
Surtout parce que tout cela se fait naturellement et que la femme distinguée, la grande dame ne disparaît jamais même lorsqu’elle dit des choses canailles qui d’ailleurs ont une teinte d’affectation juste à point pour être et franchement brutales comme certaines boutades de Popaul et railleuses comme moi.
Увечері — пані Дубельт.
Madame Doubelt ce soir.
Пані де Файє приходила і збирається представити принца Філіпа Бурбонського, який — уявіть мій подив — бачить мене щоранку, коли я йду до майстерні. Весь світ для мене зник; я нікого не бачу, крім свого мистецтва — а це важка праця. Дама щоразу повторює, що принц дуже багатий і не потребує жодного приданого.
Madame de Fayet a été et va présenter le prince Philippe de Bourbon, qui, jugez de ma surprise, me voit tous les matins me rendant à l’atelier. Le monde entier a disparu pour moi, je ne vois personne, excepté mon art qui est un rude métier. La dame répète chaque fois que le prince est très riche et n’a besoin d’aucune dot.
Ну от — сама того анітрохи не підозрюючи, я розбиваю серця…
Bon voilà que sans m’en douter le moins du monde je fais des ravages...
У Луврі я побачила італійців із трупи Сальвіні, що прийшли дивитися прекрасні речі2. Благородні істоти! Яка інша нація може зрівнятися з цією. Французи пішли б до ресторану — італійці йдуть дивитися картини. Розуміння прекрасного, потреба в ньому — у їхній природі. Прекрасні натури, благородні натури — і прокляття буржуям, що думають інакше.
Au Louvre j’ai vu les Italiens de Salvini qui venaient voir la belle cose. Les nobles créatures ! quelle autre nation peut se comparer à celle-là. Des Français iraient au restaurant, les Italiens vont voir des tableaux. Et la compréhension, le besoin des belles choses est dans leur nature. Les belles natures, les nobles natures et malédiction sur les bourgeois qui pensent autrement.
Примітки
Хусепе де Рібера (1591–1652) — іспанський художник бароко; кілька його робіт зберігаються в Луврі. ↩
В оригіналі італійською: «la belle cose». ↩