Четвер, 13 вересня 1877

Ми в Шлангенбаді, де також є Денгофф, Маркуар, П'єтро Антонеллі, Кампомаріно, Поль де Кассаньяк і Алессандро. Алессандро дуже худий і має хворобливий вигляд.
Цей сон — один із найдовших, що мені снилися, — безперечно найприродніший і найчарівніший, найщасливіший, найбільш... усе найкраще, що є.
І його мати була там, і всі, і ще стільки всього... І ці огидні музиканти!
До нас прийшли Лімени.
Ми побували у Лісандерів.
А ввечері — на свято skating; у мене є свої власні чудові ковзани.
Гербелі, Лісандери, Лімени і Маркс. Ви пам'ятаєте — той вічний американець.
Нікого цікавого — само собою.
Дідусь зустрів знайомих з Росії і вирішив, що виходитиме в люди.
З катку йдемо на прогулянку, де музика вже скінчилася і де залишилися тільки Меренберг і її оточення. Ось справжнє місце...
Знайомі з нею — Лісандери, а не Гербелі; я думала інакше, бо панни Гербель на тій зустрічі стояли поруч з нею, — але то тому, що були з пані де Люкен, уродженою принцесою Шабовською, яка дружить з Меренберг.
Досить. Ці панянки мене отупили. Це не вищий світ, і це нудно до смерті.
Раніше мені казали: ось дотепна жінка. Я дивувалася, що це означає; не могла зрозуміти, як можна бути дурною, — так само, як не розумію, як можна бути злим. Але тепер... Ах! Мій Імператоре. Дурна жінка дурніша за дурного чоловіка, гадаю.
Вони нічого не вміють сказати, ці панянки! Нічого не знають, дурні вони, — о Боже!
Я прийняла Маркса за генія!
Ці панянки... говорили про подорожі;
— О! Я ненавиджу подорожувати, — вигукнула старша Гербель, — уявіть, коли треба пакувати двадцять валіз!
Крім всього іншого, в цьому чудовому міркуванні про подорожі було ще й хвастощі: уявіть, пане, ми подорожуємо з більш ніж двадцятьма валізами!
Мені огидне це життя!
Алессандро й не треба закохуватися в мене, і Плевна іще не взята.