Неділя, 2 вересня 1877

«Life loses something out of Rome. It is only her that each day holds for us two spent thousand years.»
Як це вільні люди, яких ніхто не змушує, їдуть проводити день у Писбадені, тобто Вісбадені?
Ми їдемо туди все ж таки — подивитися, як найсмішніший народ у світі святкує поразку найелегантнішого. Мені хотілося спати, і я час від часу пила чорну каву — як Алессандро.
(Я пишу й хриплю, щоб помститися сусіду, який усю минулу ніч робив чортівський гармидер своїм носом; коли я стомлена — змушую Розалі хропіти.)
Багато офіцерів вітаються; Лімени стережуть маму, бо пані Лімен хворіє. Один із представлених панів, на ім'я Орт, був з нами; Шемізо пішов після того, як нудив нас протягом трьох довгих годин.
Я була більш-менш спокійна — маленьких Лімен то й діло по черзі відводила пані Гербель з чотирма доньками, які входять до товариства графині де Меренберг; перші дві панни Гербель — фрейліни нашої Імператриці. Лотрек багато про них говорить, вони некрасиві й трохи його родички. Лотрек, само собою, з нами завжди й увесь час.
Заговорили про Італію, мама запитала Орта, яку частину Італії він бачив:
— Флоренцію, — відповів він.
— Ви знайомі, мадам, з графинею де Лардереї? — запитала я, щоб сказати щось найбезглуздіше.
— О! Так, звичайно! — вигукнув Орт.
— А ви знайомі й з її дітьми? — продовжила я, п'ючи чорну каву.
Зеулемон ен, ле зегонд.
— Алессандро?!
Брецизємон Алессандро!
Мене охопив шалений сміх — довелося поставити чашку на стіл, я почервоніла і анітрохи не приховувала, що переживаю приємну несподіванку. Рух помітили, і ці добрі маленькі німкені, і білявий Орт, цей тарган (вибачте за вислів), наївно дражнили мене аж до від'їзду ім'ям АЛЕССАНДРО.
Орт розповів нам різні речі про Лардереї, а також що про дуель та інше дізнався від молодих людей з італійського посольства в Берліні.
Він додав іще, що граф де Лардереї гарний і дуже багатий і що його витівки та нещодавня дуель наробили великого галасу.
Ви розумієте, яке враження це справило на мене. І думаю, саме завдяки цьому я знайшла решту свята чарівною, німців — симпатичнішими, а музику mit trompeten — привабливою. Феєрверк мало не зачарував мене — адже Гербелі були поруч (Лотрек за десять хвилин до того познайомив з ними Діну) і всіляко виявляли прихильність до мене, так що я стала люб'язною, і до останньої ракети всі були невимушені.
Ми потиснули одне одному руки на прощання, як справжні знайомі.
Шемізо представляє своїх доньок, з яких старша, заміжня, — берлінська красуня. Ці чортові німецькі імена...
Дорогою з Вісбадена до Швайнбаду говорили про Алессандро, і я сказала дещо справжнє у відповідь на мамине оповідання про вільні й шалені витівки цього зав'язувача вузлів.
— Алессандро, — кажу я, — приїхав до Неаполя тихою сапою, як кажуть росіяни.
Коли зможу я поцілувати землю Риму!

Примітки

Цитата англійською мовою: «Поза Римом із життя щось зникає. Тільки тут кожен день несе нам два проминулих тисячоліття.»
«Тихою сапою» — рос. «tout de soie», дослівно «весь у шовку»; вираз означає «обережно, непомітно, з витонченістю».