Вівторок 14 серпня 1877

Цей Париж виснажує! По-перше, відколи я тут, я більше не можу зрозуміти, з якого боку сходить сонце, а це прокляте сонце світить так тьмяно і дає стільки млявого тепла, що його ненавидиш.
Задля розваги я не лягала аж до шостої ранку, а о шостій я... хотіла взятися до малювання, але було так темно, що я заснула до девʼятої; о девʼятій на мене накинулась така лінь, що я пролежала в ліжку без сну аж до першої пополудні.
І тоді, ще зовсім отупіла, я обʼїхала кілька крамниць, піднімалася і спускалася цими огидними сходами у Ворта, у Ребу, у дідька! О Риме. Колізей, Скала Санта!
Кажуть, завтра мої іменини — американка і барони засипали мене квітами. Розалі подарувала мені горщик чудових білих троянд.
Я ледь не сказала, що моє життя — жахлива сатира, але стільки пишномовних дурнів уже казали щось подібне, що мені не хочеться.
Я дотепна чи дурна? Якби я була дотепна, я могла б чудово скористатися Канчелло, листами, усім; посміятися з цього, залишаючись по-справжньому зворушеною, і, можливо, зачарувати Лардереля своєю дотепністю, обережним кокетством і безліччю речей, що самі по собі напрошувалися.
З іншого боку, якби я була дурна, я б цього не помічала.
Якби мені сказали, що для того, щоб жити в Римі, треба йти туди пішки з Парижа, я б вирушила негайно.
І я знаю, що це за подорож, — я уявляю собі набряклі ноги, змучені коліна, засмагле обличчя; заїжджі двори, довжину шляху, сонце, дощ, комах — усе!
О, а це ідея: якби я пішла туди пішки, можливо, я змогла б там жити... Люди давали такі обіти, і Бог їх вислуховував. Чому б і ні?

Примітки

Кароліна Ребу (1837–1927) — найуславленіша паризька модистка. ↩
Скала Санта (Святі сходи) — двадцять вісім мармурових сходинок у Римі, що їх за переказом Христос здолав у палаці Пілата; великий осідок католицького паломництва, яким підіймаються навколішки. ↩
15 серпня — свято Внебовзяття Діви Марії, день іменин Марі (Марії). Це було велике католицьке свято і державне свято у Франції. ↩