Середа 15 серпня 1877

Ми йдемо до Сен-Оґюстена, на месу о першій, бо сьогодні свято Імператора. Здавалося, всі прийшли радше заради Поля де Кассаньяка, аніж заради Наполеона III чи IV. Навколо мене говорили про нього з ніжною фамільярністю; з нетерпінням і хвилюванням чекали на його появу, і коли він увійшов — швидко, немов нічого не було в нього на шляху, — усі разом прихильно заворушилися, як при появі улюбленого коня. І говорили про Наполеона, про «нашого імператора».
«Це наш імператор, — казали, — якщо батько помер, то син живий!»
Я вже не знаю, що мені більше подобалося: добре вдягнені люди чи простолюдини у святковому — з букетами фіалок, фіалковими стрічками... Я теж носила кілька фіалок, захованих у мереживо, але думала при цьому про неаполітанські фіалки і дражнила себе, картаючи за свою ослячу дурість — за столом, у Сорренто взагалі. Фіалки! Олександр... як би я хотіла бачити його популярним, уславленим, знаменитим.
Що б там не казали, головна принада партії — таки Кассаньяк; всі піддаються впливу краси і сили.
Поруч із нами була маленька білява жінка, досить вродлива, у сукні з білого перкалю поверх спідниці з поганого чорного шовку, в чорному капелюсі і з золотим лорнетом — надто гарним, щоб пасувати до всього іншого. Я б побилася об заклад, що вона якоюсь мірою повʼязана з Кассаньяком, і навіть поклялася б, що саме він подарував їй цей лорнет. Після меси вона пройшла праворуч від мене, щоб опинитися на шляху прославленого чоловіка, — у неї був такий вигляд, що я про все й здогадалася. Справді, проходячи повз, Кассаньяк привітав її з великою холодністю, але мене цим не переконаєш... хоч... зрештою, нічого у цьому світі.
Він не захотів мене бачити. Це з його боку дуже мило. Починаю замислюватись, що це означає: якщо, як я припускала, Блан більше не його друг, все просто. Блан, не бачачись із ним, не передав нашого запрошення, і Кассаньяк, зустрівши нас два-три рази за місяць і не отримавши жодної прямої звістки, може думати, що ми робимо це навмисно.
Інакше я нічого не можу пояснити: першого разу він різко зупинився, наче ми мали зупинити екіпаж.
Але я нічого в світі не зроблю, щоб дізнатися:
- по-перше, тому що в мене було стільки всіляких неприємностей, що відтепер хочу жити спокійно, і
- по-друге, тому що подумки я в Італії і простую до Риму.
На виході почалася штовханина, що мала б утішити будь-якого доброго імперіаліста. Кассаньяка тиснули, і оскільки йому перегороджували вихід, ніхто не виходив. Потім крики, оплески — негайно притишені розважливими або заздрісними...
Я люблю такі свята: люди були в церкві і навколо на площі, як одна велика родина; через кілька фіалок, що кожен носив на грудях, люди не дивилися одне на одного як на чужих — ще трохи, і простягнули б одне одному руки. Але я нічого не вмію розповідати; два роки тому таке видовище сповнювало мене невимовним захватом... Я обожнюю спостерігати натовп, зібраний однією ідеєю, задля однієї справи і особливо задля однієї людини, — в цьому є щось дуже велике, дуже прекрасне. Ці люди хочуть свого Імператора... і хто знає? Можливо, саме йому судилося повернути мир і славу найблискучішій країні світу.
Кассаньяк стояв там наївний і щасливий, мов дитина. Лише свідомість загальної прихильності довкола може надати обличчю такого виразу — доброго, довірливого, гордого і ніжного.
Шкода, що все так невдало склалося... для мене — байдуже, але ця дурна баронеса дратує мене, і перед нею я почуваюся приниженою.
А я думала, як шкода, що Олександр не вчетверо багатший, ніж тепер, або що він не такий, як Кассаньяк.
Маркуар мені не пише! Кассаньяк мене уникає.
Маркуар — нещира людина, Кассаньяк — ось кого я хотіла б мати за друга. Ні, жоден друг не може мене втішити. Кому б я наважилася зізнатися, що нещасна, бо мене не приймають у товаристві? Нікому; тому всі дивляться на мене, хитають головою і відходять, нічого не розуміючи або вважаючи, що я закохана!!
Сьогодні в церкві, як і кілька місяців тому у Версалі, я подумала: Париж може бути приємним, але за умови, що ти в цьому середовищі.
Примітка упорядниківnote of the Cercle edition’s editors on the manuscript
[Один аркуш вилучено]
Площа була переповнена людьми... але чогось бракувало — не знаю чого, якоїсь святості... Мені здається, що в якщо вони збираються на свято легіт легітимістів усе має відбуватися інакше.
Тітонька відвезла мене в Ліс майже силоміць. Я ненавиджу тут виходити.
Все одно: я можу цінувати лише того, хто відрізняється від інших. Олександр, наприклад, — що б там не казали Торлонія і Антонеллі, він ніколи не стане таким, як вони, і про нього ніколи не говоритимуть так само, як про них, Одіффре, або пана Жанвьє де ла Мотта, або навіть князя Торлонія... У ньому є щось, що дуже здалеку і геть навскіс нагадує великих людей.
Ви думаєте, Кассаньяк — велика людина? Не зовсім, але в будь-якому разі це людина... знаменита, а від цього вже недалеко.

Примітки

Сен-Оґюстен — модна церква у 8-му окрузі Парижа, завершена 1871 року в неовізантійському стилі. ↩
Свято Внебовзяття (15 серпня) було проголошено днем іменин Наполеона I 1806 року; бонапартистська партія продовжувала відзначати його як політичну, так само як і релігійну, подію. ↩
Поль де Кассаньяк (1842–1904) — запальний бонапартистський журналіст і політик, редактор «LʼAutorité»; одна з найзапекліших постатей у французькому політичному житті. ↩
Наполеон IV — імператорський принц Луї-Наполеон (1856–1879), син Наполеона III і спадкоємець бонапартистських прав; загинув 1879 року в бою із зулусами в Південній Африці. ↩
Легітимісти — прибічники старшої гілки Бурбонів, претендентом якої був граф де Шамбор (див. 16 липня 1877 р.); суперники бонапартистів. ↩