Середа 8 серпня 1877

[Марі позначила «Сер.8» і «четвер 8», але пізніше виправила]
Відколи я приймаю повітряні ванни, вже нічого не їм; дія якраз протилежна звичайній. Коли сидиш зачинений у кабіні, читати нісенітниці неможливо — я ділю час між фізіологією і книгою з римської історії V століття. Це триває дві години. Тіточка і Холл читали романи, коли мене посадили всередину. О, так, я всередині...
Нічого дивного, що дружина Гастона говорить по-французьки як француженка: її мати — француженка (Фіц-Джеймс), а батько — герцог Сальвʼяті, другий син князя Борґезе і княгині Борґезе, уродженої де Ла-Рошфуко. Старший син — нинішній князь Борґезе (батько знаменитого дон Джованні з Неаполя), а третій носить титул князя дʼАллобрандіні.
Звідки я це знаю? З «Щоденника дипломата» пана дʼІдвіля. Це і ще багато іншого, що доводить мене до стану, в якому хочеться розбити голову об перший-ліпший стовп!! А я — ніщо!!! О Заздрість, о лють!!!
Якби в мене ще був голос! Можна було б... великий талант відкриває всі двері.
І подумати тільки, що все зіпсував візит до посольства!!
Я була дитиною й думала, що всюди все так само, як у Ніцці...
Майже всі аристократи Риму одружилися з іноземками — не лише з де Ла-Рошфуко та Браніцькими, але й з американками, іноді заради грошей, а іноді й заради краси.
Мистецтво! Але для мистецтва треба їхати до Італії! Нехай це марно, як стверджують деякі, нехай можна обійтися без цього — добре. Але чому туди їдуть усі художники з усіх куточків світу? Нехай це безглуздо, якщо хочете, але це настільки прийнято, що стало б обовʼязковим, навіть якби для цього не було іншої причини, крім стадного інстинкту баранів Панурга.
І якщо уважно придивитися, все або майже все у цьому світі — наслідок уяви.
І цей горизонт над кампаньєю і над віллою Борґезе на передньому плані — чи можна його забути? І букети піній, розкиданих то тут, то там, старі мури Гонорія, гігантські акведуки!! Цей чудовий пейзаж, обрамлений темно-синім небом, яке бачиш тільки в Римі; тепла, трохи млосна атмосфера; терпкий аромат зелених дерев, — все, аж до глухого гуркоту екіпажів на Пінчо, аж до цієї тиші, сповненої радості й поезії, — проникає в душу і карбується у незабутньому спогаді... художники, яким пощастило довго мешкати в цьому благодатному куточку, зазнали цих відчуттів блаженства, зосередженості і спокою!
Уже кілька днів я звикала до думки, що матиму лист до Флоренції, а тепер думаю, що його не буде. Міс Сміт цієї зими мандруватиме — моя американка дізналася це від сестри тієї особи.
Це було як удар, і я мусила вийти подихати повітрям на балкон. То я марно сиділа на вечерях у Холл! Дурниця! Якби вдалося зустрітися цього літа з Жюлі, це було б, мабуть, у сто разів краще...
О, знаєте, я ненавиджу себе, ненавиджу себе, ненавиджу себе!
Цю книгу про Італію я не можу читати, бо вона весь час кидає мене то в жар, то в холод, викликає дрижаки, сльози; це дивно і нерозумно, як Еміль.
Я дійшла до божевільної підозріливості й забобонності. Думаю, що сестра міс Сміт бачила мене тут і відрадила Холл давати мені цього листа. Потім... Я познайомилася з нею в пʼятницю, а з Полем де Кассаньяком — у понеділок.
Я нарешті побачила знаменитого Ворта особисто. Поки ми говорили про сукню, всі службовці, чоловіки й жінки, обступивши нас, слухали з шанобливим захватом.
Ремі був у нас. Якби всі говорили як він, я б, може, пожвавішала.
Я живу лише для того, щоб двадцять разів на день записувати сюди свої огидні враження.
Я стала рабою в найменших речах, ставлю собі умови, безглузді вимоги: зроби це — і станеться те, або ж: якщо людина, що відчиняє двері, — жінка, то того-то не станеться, і т. д. і т. д. і т. д.!
І я вірю цим нісенітницям! Вірю всупереч собі!!
Кажу собі, що це безглуздя, і справді вірю!
Так само вже два місяці я кажу собі: кинь вести щоденник — і фортуна обернеться на краще! Якби я більше не писала... я б вела нотатки потай від самої себе.
Ах! Я виснажена, пропаща, скінчена, знищена!
викреслено[Кілька слів викреслено]

Примітки

Анрі дʼІдвіль, Journal dʼun diplomate en Italie («Щоденник дипломата в Італії», 1872–1873); Марі скорочує назву. ↩
Барани Панурга (фр. moutons de Panurge): у «Четвертій книзі» Рабле (1552) Панург кидає за борт одного барана, і решта отари стрибає за ним; прислівний вислів про стадне наслідування. ↩
Мури Гонорія (Авреліанові мури) — давні оборонні стіни Рима, споруджені імператором Авреліаном (270–275 рр.) і зміцнені за Гонорія на початку V століття; майже повністю збереглися й донині визначають римський краєвид. ↩
У Марі surprenant («дивний, несподіваний») — гра слів із «le Surprenant» («Дивовижний»), її прізвиськом для Еміля дʼОдіффре (див. 28 травня 1876 р., 061). ↩
Чарльз Фредерік Ворт (1825–1895) — народжений в Англії паризький кутюрʼє, засновник високої моди; його дім на вулиці де ла Пе, 7, одягав імператрицю Євгенію і всю модну Європу. ↩