❦
Вівторок 7 серпня 1877
Вони відʼїхали в понеділок, вчора, і ми щойно отримали телеграму від мами, в якій вона повідомляє, що вони загубили три великі валізи.Mardi 7 août 1877
З приводу поганенької книги, «Щоденника дипломата в Італії»1 дʼІдвіля — буря!
A propos d’un méchant livre, du « Journal d’un diplomate en Italie, » par d’Ideville, une tempête !
Безперечно, баронеса не розуміє, що можна щось любити більше за паризькі бульвари, і я впевнена, що коли я скаржуся, вона подумки має мене за варварку, за маленьку напівцивілізовану дивачку, яка багата і не вміє витрачати гроші, тоді як вона, француженка, цивілізована, і понад усе — француженка!...
Sans doute, la baronne ne comprend pas qu’on préfère quoi que ce soit aux boulevards de Paris et je suis sûre que lorsque je me plains elle me traite, mentalement, de barbare, de petite extravagante à moitié civilisée qui est riche et ne sait pas employer son argent tandis qu’elle, Française, civilisée, et par dessus tout Française ! ...
Дуже мало французів розуміють, що можна приємно жити і поза Францією, особливо ті, хто не подорожував.
Il y a très peu de Français qui comprennent une existence agréable hors de France, surtout ceux qui n’ont pas voyagé.
Відтоді як я обожнюю Італію, уявляю, що всі вважатимуть мене дурною через те, що я її обожнюю, матимуть мене за дурепу, що виє на місяць, і заперечуватимуть красу, чари, принади цієї країни. Країна неповторна, дивовижна, незрівнянна.
Depuis que j’adore l’Italie, j’imagine que tout le monde va me trouver stupide de l’adorer, me prendre pour une sotte qui hurle à la lune, et contester les beautés, les charmes, les attractions de ce pays. Pays unique, merveilleux, incomparable.
З якої мене вигнали!!
D’où je suis exilée !!
І єдиний спосіб (?) повернутися туди — лишитися в Парижі! Нарешті вийти заміж! Шукатиму в Парижі, потім поїду до Лондона, до Іспанії, до біса!!!
Et le seul moyen (?) d’y revenir c’est de rester à Paris ! Me marier enfin ! Je chercherai à Paris, puis j’irai à Londres, en Espagne, au diable !!!
Плачеш і смієшся над собою, але більше сумно, ніж весело.
On pleure et on rit de soi-même, mais on est plus triste que gai.
Якби я могла поїхати туди зараз, то вийшла б заміж краще, ніж деінде. Але якби я могла поїхати, невже ви думаєте, що я вийшла б заміж отак просто?! О ні. Тоді я вийшла б заміж тільки з кохання.
Si je pouvais y aller à présent, je m’y marierais mieux qu’ailleurs. Mais si je pouvais y aller croyez-vous que je me marierais comme ça ? ! Oh, non. Alors je ne me marierais que par amour.
Ходила тупіти до «Бон Марше», який подобається мені, як усе добре організоване.
J’ai été m’abrutir au Bon Marché qui me plaît comme tout ce qui est bien organisé.
Вечеряли у нас. Холл пила, пила, пила, баронеса теж трохи, барон повернувся від Жоржа доволі підпилий; ми з тіточкою насолоджувалися виставою. Нарешті барон поклав свою стару голову на плече дружини, Холл, зайшовшись сміхом, і собі хотіла обійняти мене — до пари... Я засміялася, але це... Мені сумно, я у відчаї!
On a soupé chez nous. Hall buvait, buvait, buvait, la baronne aussi un peu, le baron est revenu, de chez Georges, assez gris; moi et ma tante nous jouissions du spectacle. Enfin le baron posa sa vieille tête sur l’épaule de son épouse, Hall voulut me prendre dans ses bras pour faire pendant, en éclatant de rire... J’ai ri, mais c’est... Je suis triste, desespérée !
І це неможливо. Жахливе слово, безнадійне, страшне, потворне!!!
Et c’est impossible. Mot affreux, désespérant, horrible, hideux !!!
Померти, Боже мій, померти!!
Mourir, Mon Dieu, mourir !!
Померти... не залишивши нічого після себе? Померти як собака, як померли сто тисяч жінок, чиє імʼя ледве викарбуване на їхніх могилах?
Mourir... sans avoir rien laissé après moi ? Mourir comme un chien, comme sont mortes cent mille femmes dont le nom est à peine gravé sur leurs tombes ?
Померти як...
Mourir comme...
Безумна! Безумна, що не бачить Волі Божої! Бог хоче, щоб я зреклася всього й присвятила себе мистецтву! Через пʼять років я ще буду молодою, може, буду вродлива, гарна своєю власною красою... Так, а що, як я стану лише посередньою художницею, яких так багато?! Зі світським товариством це було б добре, але присвятити цьому своє життя і не досягти успіху... Я міркую, наче маю вибір! Жалюгідна, безумна, боягузлива, негідна, дурна... смішна!!!
Folle ! Folle qui ne voit pas ce que veut Dieu ! Dieu veut que je renonce à tout et me consacre à l’art ! Dans cinq ans je serai encore jeune, peut-être serai-je belle, belle de ma beauté... Oui, mais si je devenais qu’une médiocrité artistique comme il y en a tant ?! Avec le monde ce serait bien, mais consacrer sa vie à cela et ne pas réussir... Je raisonne comme si j’avais le choix ! Misérable, folle, lâche, indigne, sotte... ridicule !!!
У Парижі, як і всюди, є російська колонія... справа не в цих дрібних міркуваннях, що мене скажено дратують, а в тому, що, хоч би якими дрібними вони були, вони доводять мене до відчаю і не дають думати про мою велич.
A Paris comme partout il y a une colonie russe... là n’est pas ces mesquines considérations qui m’enragent mais c’est que quelques mesquines qu’elles soient elles me désespèrent et m’empêchent de songer à ma grandeur.
Що таке життя без оточення? Що можна робити завжди одна, одна, одна! Через це я ненавиджу свою родину, ненавиджу себе, блюзню! Жити, жити, жити! Свята Маріє, Мати Божа, Господи Ісусе Христе.
Qu’est-ce qu’est la vie sans entourage ? Que peut-on faire toujours seule, seule, seule ! Cela me fait haïr ma famille, me haïr moi-même, blasphémer ! Vivre, Vivre, vivre ! Sainte Marie, Mère de Dieu, Seigneur Jésus-Christ.
До кого звертатися, кого благати, що робити?!
A qui en appeler, qui supplier, que faire ?!
Боже мій, прийди мені на допомогу!
Mon Dieu, venez à mon aide !
Але якщо присвятити себе мистецтву — треба їхати до Італії!!! Так, до Риму, і це неможливо.
Mais si on se consacre aux arts il faut aller en Italie !!! Oui, à Rome, et c’est impossible.
Ця гранітна стіна, об яку мені щохвилини хочеться розбити лоба!...
Ce mur de granit contre lequel je veux me briser le front à chaque instant ! ...
Я лишуся тут.
Je resterai ici.
Примітки
Генрі дʼІдвіль, «Щоденник дипломата в Італії» (2 томи, 1872–1873, про Турин і Рим) — спогади французького дипломата в Італії часів її обʼєднання. ↩