❦
Неділя 6 серпня 1877
Ми щойно повернулися з Каскаду1; з екіпажу вийшли самі лише тітонька, Діна й американка, я залишилася з мамою. Ефірна міс Холл, яка вчора на вечерю зʼїла три скибочки холодцю, випила пів пляшки білого вина і дві склянки пива, сьогодні ввечері зʼїла лише два фунти мʼяса і випила лише три склянки пуншу. А дорогою назад, оскільки в Лісі було темно й мало екіпажів, вона курила з тіточкою і свистіла зі мною.Dimanche 6 août 1877 Nous revenons de la cascade, ma tante, Dina et l’Américaine sont seules descendues de voiture, j’étais restée avec maman. L’aérienne Miss Hall qui avait soupé hier de trois tranches de galantine, d’une demi-bouteille de vin blanc et de deux verres de bière ne mangea ce soir que deux livres de viande et ne but que trois verres de punch. Et en revenant, comme il faisait noir au Bois et comme il y avait peu de voitures, elle a fumé avec ma tante et sifflé avec moi.
Я ненавиджу цю жалюгідну розкіш і ці кавʼярняні вогні; у сто разів більше люблю старий палац, вхід до якого освітлює благенький ліхтар, почеплений на палицю чи на цвях.
Je hais ce luxe mesquin et ces illuminations de cafés, j’aime cent fois mieux un vieux palais à l’entrée éclairée par une méchante lanterne au bout d’un bâton, ou pendu à un clou.
Не треба себе накручувати. Невже я справді така, як ці божевільні художники й поети, закохана в старожитності, руїни, спогади? Ось про що я себе питаю. І ma відповідає je усмішкою жалю, бо не розуміє, як можна такою грубою мовою говорити про речі чи, радше, про почуття такі делікатні, що найменша брутальність ранить їх так, що знищує, і лишається тільки жаль, що їх знищено.
Il ne faut pas se monter la tête. Est-il bien possible que je sois comme ces fous d’artistes et de poètes, amoureuse de vieilleries, de ruines, de souvenirs ? Voilà ce que je me demande. Et ma répond à je par un sourire de pitié car il ne comprend pas qu’on puisse parler avec un langage si dur de choses ou plutôt de sentiments si délicats que la moindre brutalité les froisse au point de les anéantir et n’en laisser que le regret qu’on a de les avoir anéantis.
Коли бракує хліба, про варення якось і говорити незручно. Отак і тепер мені соромно говорити про свої мистецькі сподівання, я вже не наважуюся сказати, що хотіла б того чи іншого влаштування, щоб краще працювати, що хочу до Італії, щоб там учитися... Усе це мені дуже ніяково казати... [Три слова викреслено]
Quand on manque de pain on n’ose vraiment pas parler de confitures. Ainsi à présent j’ai honte de parler de mes espérances artistiques, je n’ose plus dire que je voudrais tel ou tel arrangement pour mieux travailler que je veux l’Italie pour y étudier... Tout cela m’est très gênant à dire... [Trois mots rayés]
Навіть якби мені дали все, я, здається, вже не змогла б бути такою щасливою, якою була б три роки тому.
Même si on me donnait tout, je crois que je ne pourrais plus être contente comme je l’aurais été il y a trois ans.
Ніщо не повертає втраченої довіри. І, як усе непоправне, це мене засмучує!
Rien ne redonne la confiance perdue. Et comme tout ce que qui est irrévocable, cela me désole !
Ти розчарована, сумна, нічого й нікого не помічаєш; у тебе стурбоване обличчя, і це мене спотворює, бо стирає той довірливий вираз, який колись у мене часом бував.
On est désappointé, triste, on ne remarque rien, personne; on a une figure soucieuse ce qui m’enlaidit en m’ôtant cette expression confiante que j’avais quelquefois avant.
Ти вже не знаєш, що сказати, друзі спершу дивляться на тебе здивовано, а потім... ідуть. Тоді хочеш бути кумедною і стаєш дивною, екстравагантною, зухвалою й дурною!
On ne sait plus rien dire, vos amis vous regardent avec étonnement d’abord et... s’en vont ensuite. Alors on veut être amusant et l’on devient extraordinaire, extravagant, impertinent et bête !
Примітки
Каскад — штучний водоспад у Булонському лісі, модне місце для пообідніх прогулянок. ↩