Неділя, 8 липня 1877

Я написала пані Анічковій і відповіла Ісаєвичу та Фостер.
Я не відіслала віденських листів графині де Лардереї. Якби хтось відкрив правду, це стало б із мого боку грубістю щодо цієї дами.
Ми завітали до Музé і до Бойдів, де нам представили якогось пана Лафона. Сьогодні вперше я поїхала в Булонський ліс у білому — всі останні дні ходила ніби у переодяганні. Білий добре носять у Парижі, і я була не єдина — але на мене звернули якусь увагу, що трохи пожвавлює. Ви пам'ятаєте пана Саньє, з яким я познайомилася в читальній залі в Неаполі?
Ми впізнали одне одного й привіталися в Лісі. Я була така рада побачити когось із Неаполя. Далі — Дюрани, і я повернулася майже примиреною з Парижем — заради двох знайомих облич! Ні, трьох — граф Ліндеманн.
Ніколи ми не будемо у вищому світі Парижа... так, але в Парижі це буде легше терпіти, ніж будь-де ще, — безперечно.
А потім... поїду на два тижні до Трувіля — там бачиш паризьке товариство, і, може, вдасться познайомитися з кимось на цю зиму.
Пані де Мертен грала у вист зі своїм чоловіком і пані де Байє. Говорили про короля Італії і принца Умберто, і я розповіла, як принц одного разу зняв переді мною капелюх — жартома.
— Отже, ви зовсім не були у товаристві! — спитала баронеса. — Ви не відрекомендувалися?
Я відповіла, що ні, і що мама хворіла.
І записуючи це тут, я плачу.
Знаєте, що я... справді плакала? Думала, що покінчила з усім цим.
О, яке страждання, Боже мій! Тобто — я обожнюю Італію, ненавиджу Париж, не можу повернутися до Італії без впевненості бути там по-іншому, а поза Італією — це не життя... і я не можу нічого — лише плакати!
Терпіння! Терпіння! Може, через якийсь час я зможу повернутися! Вигнанці мене зрозуміють!
Поїду до Екса, спробую там познайомитися з принцесою де П'єдімонте... так, але щоб бути представленою в Римі, потрібно рекомендаційний лист від свого посла! Проте принцеса могла б багато зробити.
Потім поїду до Трувіля, на Комо — нарешті проведу зиму в Парижі, сезон у Лондоні, зиму в Іспанії — зроблю все на світі, щоб вийти заміж і поїхати до Італії!
Якби лише я вилікувалася! З гарним голосом можна зробити багато — так, перш ніж марнувати час на пошуки невідомо чого, треба вчитися...
Мені треба наляпати якихось міркувань, щоб заспокоїтися. Подивімось. Що ми перш за все робимо? Ну, їдемо до Екса — там або познайомлюся з принцесою та іншими італійцями, або не познайомлюся ні з ким. У першому випадку це зарахується на карнавал у Неаполі і, може, навіть на Рим. Потім поїду на Комо, де будуть Бойди й принцеса Трубецька — шанс побачити найкраще паризьке товариство. Але перед Комо треба поїхати до Трувіля — з тією самою метою.
Отже, у разі успіху — я відносно влаштована в Парижі, де ще й навчаюся; у разі ж, якщо поїздки нічого мені не дадуть — матиму навчання, тобто інший шлях — повільний, повільний, повільний, але шлях.
Потім поїду провести місяць у Лондон — між Бойдами, Фостерами і леді Пажет, і знову повернуся до Парижа — адже там мої заняття і Виставка. Ось.
А між усім цим може трапитися вдале одруження, яке розрубає всі труднощі й покладе край усій нудьзі.
Треба врахувати всі ці поїздки до 20 вересня — з 1 жовтня можу влаштуватися в Парижі й навчатися. Від постійних невдач, від постійних відступів, від постійного незнання де ти перебуваєш, мені здається, що я ніколи не буду на місці. Дурниця!
Перш за все бережімо горло. Я плачу від того, що не можу виходити в світ у Римі — адже хотіла б там навчатися й, може, вийти заміж. Але будьмо розумницями, будьмо дуже розумницями — скажімо собі, що оскільки це абсолютно, абсолютно неможливо, треба залишатися в Парижі. А потім... а потім з часом, коли будемо в стані, — їхати проводити три місяці на рік в Італії.
Я ламаю голову задарма! Будьмо фаталістами — це вибір відчайдухів і ледарів.

Примітки

RSR: Віст (whist) — популярна карточна гра у вищому суспільстві XIX ст.
RSR: Принц Умберто (Umberto I, 1844–1900) — майбутній король Італії (1878–1900), убитий анархістом.
RSR: «L'Exposition» — Всесвітня виставка 1878 р. (Exposition Universelle) у Парижі — велика культурна й соціальна подія.