Понеділок, 28 травня 1877

Я поїхала до Монако, щоб виграти двадцять тисяч франків. Ми були там зовсім по-родинному; я грала нишком, за мене грали інші, але ви ж розумієте, що це була не справжня гра. За годину всі геть програлися, і я бачила, як усі ці нещасні блукають у пошуках, шукаючи, кого б пожерти... о! дрібниця, якийсь десяток луїдорів. Я прогулювалася з Лізою; мамі випала втіха вислухати компліменти про свою доньку від усіх крупʼє, розпорядників гри, секретарів тощо, тощо, які знали мене маленькою в Бадені й у Ніцці. Багато службовців із Бадена перейшли до пана Блана.
Я повернулася страшенно втомлена, із сорока франками і ще двадцятьма, які мені винен Лоренті, — він теж там був. Тишкевич, який ще не поїхав, знову прийшов і вечеряв із нами. З мене трішки покепкували через ті двадцять тисяч франків: я ж навіть узяла з собою великий гаманець і, може, виграла б, якби грала всерйоз. Ах, але мені подобалося вдавати маленьку дівчинку, це було для більшої... пристойності.
Ми заходилися одружити Немекова з Коліньйон. Немеков, якщо ви памʼятаєте, — давній приятель бідолашного Юркова; до того ж Немеков такий хворий, що ледве ходить, але кажуть, що в нього є якісь статки. Він хоче одружитися з доброю душею, щоб та доглядала його... жалюгідні мощі... ну от, можна подумати, що я говорю про Еміля, зрештою... а Коліньйон хоче влаштувати своє життя.
Я рада, що сьогодні ввечері можу з любовʼю думати про Олександра; граючи, я уявляла його обличчя того вечора, коли він обідав за табльдотом, після пояснення, і... марно я намагаюся його описати, тільки я спʼяніла від нього, і мені любо так почуватися.

Примітки

В оригіналі латиною: «quaerens quem devorat» (1 Пет. 5:8, про диявола, що ходить, мов лев рикаючий; у Вульгаті quaerens quem devoret). ↩