❦
Вівторок, 29 травня 1877
Часом мені хотілося стерти свою оцінку Венери Медичі, яку я дала два роки тому. Я трохи забула статую і трохи соромилася свого варварського судження, аж ось, читаючи подорожі Александра Дюма, я побачила, що цей дотепний чоловік був тієї самої думки, що й я. Мені дуже лестить, що я сказала те саме за два роки до того, як прочитала «Віллу Пальмієрі». Я терпіти не можу привласнювати чуже, і якби мої записи не були в такому зразковому порядку, можна було б сказати, що я викладаю жахливою французькою думки, накрадені з усіляких книжок.Mardi 29 mai 1877
Поки Лоренті був у нас, принесли листа від графа Ф. Караччоло. Добрий хлопець! Посланіє надзвичайно квітчасте, але по суті щире, і з такою фантастичною орфографією, що ми з Лоренті сміялися, мов навіжені. Караччоло пише пані моїй матері, а не мені.
Pendant que Laurenti était chez nous, on apporta une lettre du comte F. Caracciolo. Ce brave garçon ! Une épître excessivement fleurie mais bonne au fond et avec une orthographe tellement fantastique que j’en ai ri comme une folle avec Laurenti. Caracciolo écrit à Madame ma mère, pas à moi.
Розалі каже, що Еміль ненавидить Коліньйон за плітки, які вона розпускала про нього разом із Сапоженіковими, — плітки, що нібито зіпсували йому справи тут.
Rosalie dit qu’Emile déteste la Collignon pour les cancans qu’elle a débités sur son compte avec les Sapogenikoff, cancans qui auraient brouillé ses affaires ici.
Правда, Коліньйон завжди нехтувала молодим володарем замку; що ж до його горя... я не надто покладаюся на кучера Неґра.
Il est vrai que Collignon a toujours fait fi du jeune châtelain, quant à son chagrin... je ne m’en rapporte pas beaucoup à Nègre le cocher.
Мама запевняє, що хоч би що він думав про нас і хоч би як поводився, цей такий непостійний чоловік по-справжньому кохав лише мене, байдуже, скільки тривало це справжнє почуття. На таку певність я не знаю, що відповісти, та й мені тепер байдуже.
Maman prétend que quelles que fussent ses pensées à notre égard, et sa conduite, cet homme si volage n’a jamais aimé vraiment que moi, peu importe la durée de ce sentiment véritable. A tant d’assurance je ne sais que répondre et peu m’importe à présent.
Що ближче я до старості моєї юності, то більше вкриваюся байдужістю. Мало що мене хвилює, а колись хвилювало все, тож, перечитуючи своє минуле, я надаю забагато ваги дрібницям, бачачи, як вони змушували кипіти мою кров. Довіру й ту чутливість почуттів, яка є ніби пушком характеру, я швидко втратила. Я тим більше шкодую за цією свіжістю відчуттів, що вона ніколи не вертається. Стаєш спокійнішою, але й тішишся вже не так. Розчарування не мали б приходити до мене так рано... якби їх не було, я стала б чимось надприродним, я це відчуваю.
Plus j’avance vers la vieillesse de ma jeunesse, plus je me recouvre d’indifférence. Peu de choses m’agitent et tout m’agitait, de sorte qu’en relisant mon passé, j’accorde trop d’importance aux bagatelles en voyant comme elles me faisaient bouillir le sang. La confiance et cette susceptibilité de sentiment qui est comme le duvet du caractère ont été vite perdues. Je regrette d’autant plus cette fraîcheur de sensations qu’elle ne se retrouve jamais. On est plus calme mais on ne jouit plus autant. Les déceptions ne devraient pas m’arriver si vite... si je n’en avais pas eues, je serais devenue quelque chose de surnaturel je le sens.