❦
Неділя, 27 травня 1877
Я зважилася піти до церкви, хоч усі ці росіяни й завдають мені прикрості.Dimanche 27 mai 1877 Je me suis décidée d’aller à l’église malgré le désagrément que me causent tous ces Russes.
Тож, виходячи, оскільки всі були там, славнозвісна пані Корсакова, яка теж приїхала доживати віку в Ніцці, її син зважився нас привітати — він, що цілу зиму майже не вітався. Йому не відповіли, він марно намагався допомогти нам сісти в карету, почервонів, розгубився, привітався знову й пішов з таким опущеним хвостом, що я й досі сміюся, як і зі славетного Бель-де-Жура1, інспектора собак, якого я зустріла, прогулюючись у своєму білому повозі.
Or en sortant, comme tout le monde était là, la fameuse Mme Korsakoff qui vient finir ses jours à Nice aussi, son fils s’avisa de nous saluer, lui qui avait fort peu salué durant l’hiver. On ne répondit pas, il tenta vainement de nous aider à monter en voiture, rougit, se confondit, salua encore et s’en alla la queue si basse que j’en ris encore, de même que du célèbre Belle-de-jour, inspecteur des chiens, que j’ai rencontré me promenant dans mon char blanc.
Ми побували в Лефевра, це з чемності.
Nous avons été chez Lefèvre, c’est une politesse.
Тільки подумайте, я катаюся так добре, що каталася з Пінчо на руках.
Pensez donc, je patine si bien que j’ai patiné avec Pincio dans mes bras.
А перед Олександром я була бридка й боязка.
Et devant Alexandre j’ai été laide et poltronne.
Заходив Барнола, потім Лоренті... мене щоразу не було вдома.
Barnola est venu, puis Laurenti... j’étais toujours sortie.
А ввечері в Анічкових було невелике зібрання, якась росіянка співала, я акомпанувала. Потім послали по мою мандоліну, мені довелося грати, але я була втомлена, я пожвавилася лише задля того, щоб бути любʼязною з пані Яковлевою — старим драконом, худим і бридким, — яка, проте, має родичів серед Трубецьких, Муші, а головне — родичку, яка скрізь буває у Флоренції. Ця пані Яковлева вельми пристойна, рік чи два тому мама перестала до неї ходити, а оскільки провина наша, я спробую відновити взаємини... А поки що я кохаю, знаєте як.
Et le soir il y eut une petite réunion chez les Anitchkoff, une fille Russe a chanté, j’ai accompagné. Puis on a envoyé chercher ma mandoline, j’ai dû jouer, mais j’étais fatiguée, je ne me ranimai que pour être aimable avec Mme Yakovleff, un vieux dragon, maigre et laide, mais qui a des parents parmi les Troubetskoy, les Mouchy, et surtout qui a une parente qui va partout à Florence. Cette Mme Yakovleff est bien comme il faut, il y a un an ou deux maman a cessé d’aller chez elle, et comme le tort est à nous je vais tacher de renouer... En attendant j’aime, vous savez comment.
Додому ми пів дороги йшли пішки, я без капелюшка, у бедуїнці2, граючи на мандоліні. Тільки перед кафе «Де ла Вікторія» довелося замовкнути, а охолодила мене зустріч з усіма ніццькими суддями на чолі з прокурором, які затівали якесь крутійство під аркадами. Від Міського саду я почала знову...
Nous sommes rentrées moitié chemin à pied, moi sans chapeau, en bédouin et jouant de la mandoline. Seulement devant le Café de la Victoire, il fallut se taire et ce qui m’a refroidie, c’est la rencontre de tous les magistrats de Nice à commencer par le procureur qui composaient je ne sais quelle chicane sous les arcades. A partir du Jardin Public, j’ai recommencé...
Рік у Парижі...
Une année à Paris...
викреслено[Два рядки закреслено]
[Deux lignes cancellées]
Примітки
«Бель-де-Жур» (фр. Belle-de-jour, «денна красуня») — іронічне прізвисько ніццького «інспектора собак»; це інша особа, не плутати з так само прозваним Одіффре в попередніх карне. ↩
«У бедуїнці» — у вільному балахоні з каптуром на кшталт бедуїнського, як неформальне вбрання. ↩