Понеділок, 21 травня 1877

Учора в Монако Торлонія сказав мамі, що Антонеллі при смерті. Я ж казала йому, що йому лишилося жити лише два роки, — чотирнадцять місяців уже минуло, лишилося ще десять, а тоді... він згниє. Потім цей огидний пʼяниця спитав, як я, і раптом:
— Я отримав листа від Лардереля. Він у Відні.
Ах! він у Відні. Утім, мені це цілком байдуже.
Учора Одіффре мусив звільнити свого кучера Неґра, який служив у нього пʼятнадцять років.
— Ах! мадемуазель, — каже Розалі, — як же сумно, коли йдеш із дому через те, що пани вже не можуть тебе тримати! Подумайте лишень про бідолашного пана Одіффре, що живе тепер у мебльованих кімнатах після такого багатства, після башти, палацу! У Неґра стояли сльози в очах, а пан Еміль одразу ж замкнувся у своїй кімнаті, швиденько, не мовивши ні слова. Ах! Жюстина така сумна, та й мені аж серце стиснулося. Нещасний! він... згниє.
Театр зачинять, Пожитки розпродадуть, Еміль перуку надіне І гнитиме, і гнитиме.
Усе справдилося до найменшої дрібниці.
Я ж так давно співаю на мотив «Мальбрука», що:
Пан граф помер, Помер і похований.
Він таки мав би... наказати довго жити, тобто загасити свій газовий ріжок.
Я взялася за велику працю — хронологічний та історичний каталог усіх письменників світу, починаючи від Мойсея. Це буде дуже довго, я хочу все прочитати по порядку. Я примхлива, а проте схиблена на порядку, симетрії, математичній точності. Мені хотілося б, щоб усе було позначене ярликами й пронумероване.