❦
Понеділок, 14 травня 1877
Бідолашний дідусь досі лежить, і оскільки він нетерплячий, його не залишають ні на хвилину: кожен по черзі проводить у нього дві години; Валіцький оселився в їдальні, а мамину кімнату займає Марія Леонтіївна, гувернантка дітей Анічкових. У цієї дівчини був цілий роман через мачуху, яка домоглася, щоб її вигнали, чи радше змусила її втекти від батька, барона Ельсніца; це справжній ангел, вона не спить ночами, доглядає бідолашного старого, як... як ангел. Коли я натрапляла на таку доброту в книжках, мене відвертало від перебільшення. Хто вона нам? Менше, ніж чужа. І вона не має в цьому жодної вигоди.Lundi 14 mai 1877
Ось лист, який я пишу Маркуарові:
Voici la lettre que j’écris à Marcuard :
Переписаний лист · Lettre de Marie à Marcuard, 14 mai 1877Шановний пане, Пишу вам, щоб подякувати від імені всіх нас трьох за вашу чудову турботу. Ви справді позбавили нас усіх клопотів на вокзалі. Але нас досі приголомшує жахлива новина: уявіть лишень, мого дідуся вісім днів тому прооперували. Він заборонив нам про це писати. Та, на щастя, операція вдалася, і зір до нього повернеться. Якби не це хвилювання, я мала б час обурюватися тим, що я в Ніцці. У цьому огидному місті ще й наважується йти дощ! Я прикрашаю «мої покої» й копіюю для нього Меліссано.Cher Monsieur, Je vous écris pour vous remercier au nom de nous trois de vos excellents soins. Vraiment vous nous avez évité tous les ennuis de la gare. Mais nous sommes encore saisies par une nouvelle terrible, pensez donc mon grand-père s’est fait opérer il y a huit jours. Il avait défendu de nous en rien écrire. Mais heureusement l’opération a réussi et il retrouvera la vue. S’il n’y avait pas eu cette émotion j’aurais le temps de m’indigner d’être à Nice. Il ose pleuvoir dans cette exécrable ville ! Je m’occupe à orner “mes appartements” et à copier Melissano pour lui.Чи він уже приїхав до Флоренції? Нам було б справді прикро, що ми так із ним розминулися.Est-ce qu’il est arrivé à Florence ? Nous serions vraiment fâchées de l’avoir ainsi manqué.Чи памʼятаєте ви про позику в мільйон без вороття? Так от, тут є одна молода особа, яка має два мільйони й нічого так не бажає, як їх вкласти. Вона грає на арфі, співає й вишиває. Це особа статечна, хоча двадцять два роки їй виповнилося лише 1859 року.Vous rappeliez-vous du prêt d’un million à fonds perdus ? Eh bien il se trouve ici une jeune personne possédant deux millions et qui ne demande pas mieux que de les placer. Elle joue de la harpe, chante et brode. C’est une personne rangée, bien qu’elle n’ait eu ses vingt-deux ans qu’en 1859.Тож до побачення, пане, і знайте, що я незмінно в Ніцці — до 15 червня.Au revoir donc, Monsieur, et croyez-moi toujours à Nice jusqu’au 15 juin.Марі БашкирцеваMarie Bashkirtseff
Дивно, як не вмієш розповісти все одразу: лише сьогодні я згадала, як пʼяний Лардерель, розмовляючи з паном Гамонтовим, передражнював його, про що цей добрий і такий неймовірно кумедний пан і не здогадувався, і обидва йшли терасою готелю «Вікторія», роблячи ті самі жести й говорячи з тим самим акцентом.
C’est bizarre comme on ne sait pas raconter tout de suite, ce n’est qu’aujourd’hui que je me souviens comment Larderel ivre parlant à M. Hamontoff l’imitait, ce dont ce bon monsieur si essentiellement comique ne se doutait pas et tous deux s’en allaient faisant les mêmes gestes et parlant avec le même accent, sur la terrasse de l’hôtel Victoria.
Усі їдуть до Монако, а ми лишаємося з мамою, Лізою і маленькими Анічковими. Валіцький смішить нас до сліз. Ми по черзі сидимо біля дідуся, і день минає.
On va à Monaco et nous restons avec maman, Lise et les petites Anitchkoff. Walitsky nous fait rire jusqu’aux larmes. On se succède auprès de grand-papa, et le jour passe.
Я малюю, граю, я...
Je peins, je joue, je...
Слухайте, мені здається, що моя родина говорить про мене, думає про мене й любить мене... Я присягнулася б... не знаю, чим це пояснити, хіба що симпатією, яку я відчуваю до цих... осіб. Мені здається, нам досить було б зустрітися, щоб стати найкращими друзями на світі; наче я завжди жила з ними... і якби мені сказали, що вони говорять про мене погано або ставляться до мене з холодною байдужістю... від першого я впала б у розпач, а другому я б не повірила.
Ecoutez, il me semble que ma famille parle de moi, pense à moi et m’aime... J’en jurerais... je ne sais à quoi cela tient si ce n’est à la sympathie que j’éprouve pour ces... personnes. Il me semble que nous n’aurions qu’à nous trouver ensemble pour être les meilleurs amis du monde; c’est comme si j’avais toujours vécu avec elles... et si on venait me dire qu’elles disent du mal de moi ou qu’elles ont pour moi une froide indifférence... je serais désespérée du premier, quant au second je ne le croirais pas.
Вони люблять мене так, як я люблю їх, з тією різницею, що мене ніщо не відвертає від думки дня, яка від цього набирає дедалі чіткішої форми, тоді як вони — як і весь інший світ.
Elles m’aiment comme je les aime avec cette différence qu’il n’y a rien qui m’écarte de l’idée du jour qui en prend une forme plus précise, tandis qu’elles sont comme le reste du monde.
Я не хотіла йти спати; Діна схопила мене однією рукою, а другою — свою сукню, як Силена, посеред сходів вона зобразила Гастона чи Олександра і, нарешті, графиню; ця пантоміма разюча, я повернулася до кімнати, заливаючись сміхом.
Je ne voulais pas aller dormir, Dina me saisit d’une main et de l’autre sa robe comme Silène, au milieu de l’escalier elle fit Gaston ou Alexandre et enfin la comtesse; cette pantomine est frappante, je suis rentrée en éclatant de rire.