Четвер, 19 квітня 1877

Ось підсумок карт, які розклав Біховець. Це дуже цікаво: він угадує те, чого не знає ніхто, крім Розалі й мене, і що поки лише туманний задум.
Ось головна частина тітчиного листа — не можу встояти перед бажанням її перекласти:
«Невже Марі думає про Біжу? Цей пройдисвіт, цей лиходій, цей негідник! Усі знають його як найпідлішого й найгіршого гультяя, як найнікчемнішого шахрая! Ось коли ми справді нещасні! Бачити Марі закоханою в цю гидоту! Певно, він повернувся, щоб тріумфувати!
Це людина, якій треба заборонити доступ до дому, де є молоді дівчата. Не кажучи вже про те, що говоритимуть, побачивши у вас такого чоловіка! Якби ви знали, яка я нещасна, коли про це думаю! Їдьте з Неаполя, краще, щоб вона перестала його бачити.
Яке нещастя, Боже мій!
Певно, на людину чекають самі страждання, коли вона, як ви, шукає тільки м…»
Досить, правда ж?
Він не прийшов. Я дуже роздосадувана... усі кроки, які я зробила, змушують мене більше, ніж будь-коли, домагатися пояснення.
Кампомаріно, Караччоло, Шеттіно, Меліссано, Дзуніка й Маркуар, якому вже краще, у нас. Ми багато сміялися, а коли я сказала, що вчора одна дама загубила сережку, мене спитали, чи був там барон Каллотті. Так, — відповіла я.
— О! тоді нічого дивного! — і мені пояснили, що Каллотті — відомий наврочувач, що через це він мав не знати скільки дуелей... словом, запевняю вас: коли слухаєш, як усі серйозно розповідають такі речі, то зрештою й сам починаєш у них вірити.
Меліссано повертається з Помпей, де він обідав, тобто снідав; там був офіційний сніданок на чотириста осіб із принцесою Марґерітою, принцом; пили, виголошуючи зворушливі промови, було чарівно, лило як із відра, і це дуже потішило принцесу.
Я найнещасніша з жінок, коли думаю, що мене ненавидять так, як я ненавиділа Брускетті.
Ця думка мене мучить, карти кажуть, що це правда. Ну й отупіла ж я!!!

Примітки

В оригіналі італійською: «gettattore» (в італійській gettatore, неап.) — людина з лихим оком, що наврочує нещастя (пор. gettatura, 069). ↩