Вівторок, 17 квітня 1877

Іде дощ, тож мама й Діна не зможуть вийти. Мама програла Лардерелеві на Перегонах сотню російських цигарок. Сьогодні вранці вона йому їх послала. Це цигарки, які я привезла з Росії і які тітка надсилає з Ніцци.
Він вийшов, обмінявшись гримасами з Розалі, яка тієї ж миті приходить мені про це сказати:
— Як же пан граф, мабуть, лютував учора на графа Денгофа! — вигукує моя клята повірниця.
...Ах. бідолашна дівчино. Ти так думаєш.
Зрештою, що доводить мене до відчаю? Лардерель має триста тисяч франків річного прибутку, і він граф. Скажете, він не має жодного становища в товаристві; я ж відповім, що в нього є все, щоб утвердитися там, де він захоче, і додам, що мені це миліше, ніж міцно влаштована посередність. Отже, я шкодую саме за цим? Але є багато інших із тими самими перевагами, які теж мене не хочуть. Хіба треба мучитися через усі пристойні партії? Звісно, ні. Так, але тут здавалося, що справа йде на лад, а не вийшло, і то в найдивніший спосіб. Перейдімо до другого міркування — кохання. Кохання? Воно смішне, коли не взаємне. Отже, кохання більше нема! Але воно було, і воно було єдине, перше після обожнювання, змішаного з інтересом і захватом, яке я відчувала до Герцога.
Що мене мучить — бо щось-таки мене мучить, — то це моє фальшиве становище щодо Лардереля. Якщо мені вдасться з ним поговорити, ви зрозумієте, чому я неодмінно цього хочу.
Йому не вистачило чемності прийти подякувати за цигарки.
Усі ці дні я жила таким незвичайним життям, що я знервована, роздратована й знуджена. Денгоф справді дуже мною цікавиться... якби він став послом...
Пани Маріні й Шеттіно мали дурість прийти сьогодні ввечері; ми швидко їх спровадили, пославшись на мігрень, яку мама відчула лише після їхнього відходу. Це не джентльмени: адвокат і якийсь пан не знати хто, які добре катаються на роликах, і то з усіма дамами, але цього замало, щоб знаходити принади в їхній розмові, надто коли ти не на роликах.
Пізніше прийшов Альтамура; мене страшенно дратує мама, яка щодо мене напускає на себе сентиментальний вигляд, що мені до краю не подобається. Я нічого не приховала в цій історії з Лардерелем, а від мене хочуть, щоб там було більше, ніж я кажу! Якщо вже вона це каже, то, певно, біса багато про це думає, а якщо вона стільки про це думає, то чому не каже більше.
Ось їхнє міркування, позичене в Альфонса Карра.
Я в захваті, що так рано позбулася цього смішного почуття, а вони приписують мені меланхолію, якої в мене нема! Я не вечеряла, щоб потроху повернутися до впорядкованішого життя, а мене порівнюють із Ніною, яка нічого не хотіла їсти після смерті Юркова. Це образливо.
Кожен громадянин мусить відбути строк військової служби, так само кожна людина мусить колись покохати. Я відбула свої вісім днів і вільна — до подальшого розпорядження.
Пані Фаббрікаторе була сьогодні вранці; вона хоче кавалерів на завтра.
Герцог Ґроттамінарда приходив із візитом.

Примітки

В оригіналі італійською: «povera figlia». ↩