❦
Середа, 11 квітня 1877
Відучора, з четвертої ранку, я оновилася — це як зміна погоди. Одягаюся, співаючи, щаслива всім на світі, і ми йдемо на Виставку образотворчих мистецтв, яку кілька днів тому відкрив Король.Mercredi 11 avril 1877
Нам трапляється Дзуніка й супроводить нас. Я бліда, а коли велика картина нагадує мені Пікколелліс, я починаю нервувати. Я була смішна, влаштувавши цю подобу сцени ревнощів! Бо зрештою, з якого права? Він мусив на неї відповісти й привести мене до тями. Так, саме так. Тим краще! Мені нема кого звинувачувати, крім себе. Він присоромив мене, [Слово стерто] відштовхнувши. Тим краще, що це моя провина, — мені не буде за що йому дорікати. Але яке нещастя, що він мене не кохає. Він повівся дуже нерозважливо: якби він мене не спровокував, я нічого б не зробила. Та годі, облишмо це — у цих останніх фразах усе дуже добре пояснено.
Zunica se rencontre et nous conduit. Je suis pâle et un grand tableau me rappelant la Piccolellis je deviens nerveuse. J’ai été ridicule en faisant cette espèce de scène de jalousie ! Car enfin de quel droit ? Il fallait bien qu’il y répondît et me remit dans mon bon sens. Oui, c’est cela. Tant mieux ! Je n’ai que moi à accuser. Il m’a rendue honteuse [Mot effacé] repoussant. Tant mieux que ce soit ma faute, je n’aurai rien à lui reprocher. Mais quel malheur qu’il ne m’aime pas. Il a agit bien follement, s’il ne m’avait pas provoquée je n’aurais rien fait. Enfin, laissons cela, c’est très bien expliqué dans ces dernières phrases.
Меліссано зустрічає нас на Толедо, коли ми, все ще з Дзунікою, зупинилися біля якоїсь крамниці.
Melissano nous rencontre au Toledo comme nous étions arrêtés, toujours avec Zunica, près d’une boutique.
Маркуар обідає з нами, а потім приходить Денгоф; говорять про Мірафіоре й Лардерелів. Маркуар аж надто благодійний: він чорнить Лардереля як тільки може, розповідаючи історії про жахливі позики, про шахрайства з лихварями. Усі знають, що Лардереля взято під опіку, що він отримує десять тисяч на місяць, а рештою сплачують його борги. Маркуар твердить, що ні, що він нічого не сплачує, що він ошукує лихварів, що він судився з власною матірʼю і що в нього немає ні гроша.
Marcuard dîne avec nous et puis Doenhoff, on parle des Mirafiore et des Larderel. Marcuard est trop bienfaisant, il noircit Larderel autant que possible en racontant des histoires d’emprunts monstrueux, de tricheries avec des usuriers. Tout le monde sait que Larderel est interdit, qu’il reçoit dix mille par mois et qu’avec le reste on paye ses dettes. Marcuard prétend que non, qu’il ne paye rien du tout, qu’il trompe les usuriers, qu’il a fait un procès à sa mère et qu’il n’a pas le sou.
Дуже добре.
Fort bien.
— Коли маєш два мільйони боргів, — каже він, — то вже здобув собі хоч якусь славу — елегантності чи екстравагантності, мав найкращих коней, найвродливіших коханок, а Лардерель при всьому цьому завжди мав жалюгідний вигляд.
- Quand on a deux millions de dettes, dit-il, on s’est fait une réputation quelconque, d’élégance ou d’extravagance, on a eu les plus beaux chevaux, les plus belles maîtresses, et bien Larderel a toujours fait mauvaise figure avec tout cela.
Останнє почасти правда.
Ce dernier est en partie vrai.
Нищіть його, Маркуаре, нічого ви не вдієте — ви назавжди лишитеся славетним нащадком Вільгельма Телля, дуже статечним, дуже охайним, дуже милим, любителем порцеляни і т. д. і т. п.
Démollissez-le Marcuard, vous n’y ferez rien, vous resterez toujours un illustre descendant de Guillaume Tell bien rangé, bien propre, bien gentil, amateur de porcelaines etc. etc.
Так, я надто поквапилася...
Oui, j’ai été trop vite...
О! якби він мене кохав, це було б нічого...
Oh ! s’il m’avait aimée ça ne serait rien...