❦
Вівторок, 10 квітня 1877
Попри всі зусилля, я заснула аж о восьмій ранку.Mardi 10 avril 1877
— Ну, як ви почуваєтеся, панно? — питає Розалі, спершись на ліжко, як і раніше.
- Eh bien comment allez-vous Mademoiselle ? me dit Rosalie en s’appuyant sur le lit comme avant.
— Краще, добре, дякую, — кажу я, трохи завагавшись, бо мусила притлумити питання «як там Біжу?», яке роздерло б мені губи.
- Mieux, bien, merci dis-je après une hésitation durant laquelle j’ai réprimé : comment va Bijou ? qui m’aurait déchiré les lèvres.
Я одягаюся мовчки, і ця тиша страшенно мене гнітить. Мама в салоні вся в сльозах; Розалі поглядає на мене спідлоба й говорить пошепки, наче в домі покійник.
Je m’habille en silence, ce silence me pèse horriblement. Maman est éplorée au salon; Rosalie me regarde en dessous et parle bas, comme si il y avait un mort dans la maison.
Та я ж навіть не хвора. О Божа справедливосте!
Eh je ne suis même pas malade !! Justice divine !
Я одягнена й свіжа!
Je suis habillée et fraîche !
— Розалі, — кажу я голосом, який згас іще вчора, — внизу говорили про пана графа?
- Rosalie, dis-je d’une voix éteinte depuis hier, a-t-on parlé de Monsieur le comte en bas ?
— Ні, Господи, ні, та що ж тут скажеш...
- Non, mon Dieu non, que voulez-vous qu’on dise...
навскоси
Усі розпитують про здоровʼя мого батька. Ми отримали заспокійливого листа. Брехня вдалася.
en travers Tout le monde s’informe de la santé de mon père. Nous avons reçu une lettre rassurante. Le mensonge était bon.
— Отже, ніхто нічого не знає. Не треба, щоб знали. Бідолашний Біжу...
- Alors on ne sait rien. Il ne faut pas qu’on sache. Ce pauvre Bijou...
— Не знаю, чи це тому, що про нього стільки говорили...
- Je ne sais si c’est parce qu’on en a tant parlé...
— Ах, так.
- Ah oui.
— Але мене це таки щиро зачепило.
- Mais ça m’a fait quelque chose vraiment.
— А мене й поготів! Ах, сумний це кінець, Розалі... Тепер я шкодую.
- Et à moi donc ! ah ! c’est une triste fin, Rosalie... Je regrette à présent.
— На мене це так чудно подіяло, стільки ж про нього говорили...
- A moi ça m’a fait un effet tout drôle, on en a tant parlé...
— Та не через те, а тому, що пан граф такий милий, його всі люблять.
- Ce n’est pas pour ça, c’est parce que Monsieur le comte est gentil, tout le monde l’aime.
— Він мав такий щасливий вигляд, коли я ходила кликати його назад.
- Il avait l’air bien heureux lorsque je suis allée le rappeler.
— Коли?!
- Quand ?!
— Учора, коли ви мене послали...
- Hier, quand vous m’avez envoyée...
— Де ви його знайшли, що він сказав? Я забула вас про все це розпитати. Розповідайте!!
- Où l’avez-vous trouvé, qu’a t-il dit ? J’ai oublié de vous demander tout cela. Dites !!
— Ой Боже мій, панно, не смішіть мене, ви ж смієтеся! А я хотіла вам розповісти всерйоз...
- Oh mon Dieu Mademoiselle, ne me faites pas rire, vous riez ! Je voulais vous le dire sérieusement...
— Я не сміюся... я слухаю.
- Je ne ris pas... j’écoute.
— Ну, він мав задоволений вигляд, сказав: так-так, іду цієї ж хвилини; а коли піднімався сходами, сказав мені: Розалі, ви ангел!
- Eh bien il avait l’air content, il a dit, oui oui, je viens à la minute; et en montant il m’a dit: Rosalie vous êtes un ange !
— Я спитала чому, а він відповів: бо ви прийшли по мене.
- Je lui ai demandé pourquoi et il m’a répondu : parce que vous venez me chercher.
Жарт як жарт, певно, але дуже до речі.
Une blague comme une autre sans doute, mais très à propos.
Приходив лікар через моє горло: лікує він саме горло, визнавши, що решти хвороб не існує.
Le docteur est venu pour ma gorge, c’est ma gorge qu’il soigne ayant reconnu que les autres maladies n’existaient pas.
Він у Римі. Якби ви знали, скільки всього мені хочеться припускати, вигадувати, уявляти. Якби ви знали, як я ходжу за ним крок у крок — від готелю «Рим» (він завжди там зупиняється), по Корсо, до Шпільмана, до Мортеса, в Оперу, на Пінчо, на іподром. Заплющую очі — і йду за ним...
Il est à Rome. Si vous saviez tout ce que j’ai envie de supposer, d’inventer, d’imaginer. Si vous saviez comme je le suis pas à pas, de l’hôtel de Rome (c’est là qu’il va toujours) du Corso, chez Spillmann, chez Mortes, à l’Opéra, au Pincio, au Champ de Courses. Je ferme les yeux et je le suis...
Розалі щойно передала мені його візитку з трьома літерами, виведеними так само, як літери Фіалки: P.P.C.
Rosalie vient de me remettre sa carte avec ces trois lettres tracées comme les lettres de Violette, P.P.C.
Що це — глузування чи співчуття?
Est-ce une moquerie ou une compassion ?
Навіщо було мені писати... якби він мені не написав... Розалі їхала до Флоренції, і я, може, поїхала б туди й сама.
Pourquoi m’avoir écrit... s’il ne m’avait pas écrit... Rosalie allait à Florence, et j’y allais peut-être moi-même.
Ця візитка... вчора, розгортаючи передостанню книгу, я натрапила рукою на його хусточку, яку запхала між сторінки. Запевняю вас, мене наче розпеченим залізом обпекло: я відсмикнула руку й мало не зомліла, вдихнувши парфуми, якими він завжди користується.
Cette carte... hier en ouvrant l’avant-dernier livre, ma main a rencontré son mouchoir que j’avais fourré entre les pages. Je vous assure qu’il m’a fait l’effet d’un fer chaud, j’ai retiré la main et je me suis presque évanouie en respirant les parfums qu’il emploie toujours.
Ця хусточка прикріплена до першої сторінки цього зошита. [Бракує в рукописі]
Ce mouchoir est attaché à la première page de ce cahier. [Manque dans le manuscrit]
Спогадів не бракує. Ніколи в житті я не носитиму фіалок.
Les souvenirs ne manquent pas. Je ne porterai jamais de ma vie des violettes.
Приходили пані Гамонтова з донькою та чоловіком, а потім Маркуар. Маркуар діє на мене заспокійливо. Поки він тут — малює карикатури, усміхається й говорить щось спокійне й розсудливе, — ще нічого, але сама!!!
Mme Hamontoff, sa fille et son mari sont venus et puis Marcuard. Marcuard agit sur moi comme un calmant. Tant qu’il est là croquant des caricatures, souriant et disant des choses calmes et raisonnables cela va encore, mais seule !!!
Я ще не усвідомила цього, я ще не вірю... це може бути тільки сон. Та й узагалі я ще не дуже розумію, що я зробила, що мені сказали. Цікаво те, що я цілком здорова, одягнена й на ногах, а головне — я зовсім змінилася духом: я серйозна, спокійна, говорю про все, сміюся. Від усього цього мама плаче. Вона думає, що я ..., що я шаленію, як раніше. Насправді ж я лише смертельно засмучена. Мені хотілося все потрощити, а натомість я пішла, стала навколішки в темній кімнаті й цілу годину тремтіла, не плачучи.
Je ne me suis pas encore rendu compte, je ne crois pas encore... ce ne peut être qu’un rêve. D’ailleurs je ne comprends pas bien encore, ce que j’ai fait, ce qu’on m’a dit. Ce qui est curieux c’est que je suis tout à fait bien et habillée et debout, et surtout que je suis toute changée au moral, je suis sérieuse, calme, je parle de tout, je ris. Tout cela fait pleurer maman. Elle croit que j’ai ..., que je suis furieuse comme avant. En réalité je ne suis que mortellement chagrinée. J’ai voulu tout casser et au lieu [de] cela je suis allée m’agenouiller dans une chambre sombre et trembler pendant une heure sans pleurer.
На мить я забуваюся, а потім мені хочеться кинутися, мов навіжена, на край світу!! Куди податися, що робити, що з собою вдіяти!
Un instant je m’oublie et puis je voudrais m’élancer comme une furieuse au bout du monde !! Où aller, que faire, que devenir !
Я сердита на себе за те, що говорила розпачливі слова через інших, але сподіваюся, ви відчуваєте різницю. Я хотіла зробити з Одіффре другого Мержевського, я хотіла бути небогою папи. А тут я кохала (книга 59-та, 295–297)
Je m’en veux d’avoir dit des paroles désespérées pour les autres, mais j’espère bien que vous sentez la différence. Je voulais faire d’Audiffret un second Merjeewsky, je voulais être nièce de pape. Mais ici, j’aimais, (livre 59ème, 295-297)
Хотіла б розповісти, як я почуваюся, і не вмію. Пригніченість, раптові напади люті, проковтнуті сльози, спалахи ревнощів.
Je voudrais raconter comment je me sens et je ne sais pas. Abattement, fureurs subites, larmes avalées, élans de jalousie.
Я не можу дивитися на його візитні картки!...
Je ne peux pas regarder ses cartes de visite !...
Учора він приніс фотографії Сорренто, а сьогодні він мертвий. Мене дратує й доводить до сказу саме те, що я чую розмови про нього.
Hier il a apporté les photographies de Sorrento, et aujourd’hui il est mort. C’est entendre parler de lui qui m’énerve et m’enrage.
— Пікколеліс утягне його ще в пів мільйона боргів, — сказала мама. Якби вона знала, яких мук мені цим завдала, то радше відкусила б собі язика. Я перечитую те, що написала, і не розумію, у мене бувають провали... я ніяк не отямлюся. Але в мене є задум, який я дала слово виконати. Це було б дивно...
- La Piccolelis lui fera faire encore un demi-million de dettes a dit maman. Si elle savait ce qu’elle m’a fait souffrir, il se serait plutôt mangé la langue. Je relis ce que j’ai écrit et je ne comprends pas, j’ai des absences... je n’en reviens pas. Mais j’ai un projet que j’ai donné ma parole d’exécuter. Ce serait bizarre...
Я щойно заспокоїлася мандоліною, що сьогодні ввечері звучить напрочуд злагоджено.
Je viens de me calmer par la mandoline qui ce soir rend des sons très harmonieux.
Та хіба це можливо?!
Mais est-ce possible ?!
І це трапляється саме зі мною?!
Et c’est à moi que cela arrive ?!
О! звісно. Ніколи з іншими.
Oh ! certainement. Jamais à d’autres.
Уперше в житті я не каюся в написаному навіть через тридцять годин.
C’est pour la première fois de ma vie que je ne me repens pas des choses écrites, après trente heures.
За подібних обставин тридцяти годин досить, щоб думки перевернулися і щоб пожалкувати про всі жорстокі слова, які наговорила.
Dans des circonstances semblables trente heures suffisent pour retourner les idées et faire regretter toutes les violences qu’on a dites.
Я досі приголомшена. Ах! якби ж він розбився на перегонах у Римі.
Je suis encore abasourdie. Ah ! s’il pouvait se casser aux courses de Rome.
Маркуар і Денгоф цілий вечір проговорили про порцеляну. Я мало не заснула від цього...
Marcuard et Doenhoff ont passé la soirée à parler de porcelaines. Je m’en suis presque endormie...
Куди мені податися, що робити?
Vers quoi me tourner, que faire ?
Я однаково поїду до Флоренції. Становище ясне, мені нічого приховувати від своїх, отже, не доведеться мучитися через те, що вони можуть подумати.
J’irai à Florence quand même. La position est nette, je n’ai rien à cacher aux miens, je n’aurai donc pas à être ennuyée à cause de ce qu’ils pourront penser.
Молоді люди в Неаполі не чарівні — ні ті, кого я знаю, ні ті, кого не знаю. І до того ж тут так голо.
Les jeunes gens de Naples ne sont pas charmants, ni ceux que je connais, ni ceux que je ne connais pas. Et puis c’est si nu ici.
Я виписала сукні й поїду на перегони до Флоренції. Єдині міста на світі, які я люблю, — це Рим і Флоренція, ну і, звісно, Париж, але Париж — то зовсім інша річ.
J’ai fait venir des robes et j’irai aux courses de Florence. Les seules villes que j’aime au monde sont Rome et Florence, et naturellement Paris mais Paris c’est tout autre chose.
Мені все остогидло. Усе, чого я торкаюся, із золота обертається на свинець. Невже ж від цього не можна померти? Та й яка з того була б користь? По-перше, звести пʼєдестал панові де Лардерелю, а по-друге — жодної, бо я навіть не зможу насолодитися враженням, яке справлю. Але в мене опускаються руки, я зневірилася... одягатися, іти справляти це жалюгідне враження, щоб потім пожинати самі лише гидоти!...
Je suis dégoûtée de tout. Tout ce que je touche se change d’or en plomb. Mais on ne peut donc pas en mourir, à quoi cela servirait-il ? D’abord à élever un piédestal à M. de Larderel, ensuite à rien du tout, puisque je ne pourrai pas même jouir de l’effet que j’aurai produit. Mais je laisse tomber mes bras, je suis découragée... s’habiller, aller produire ce misérable effet pour n’en recueillir que des saletés ensuite !...
Якби я не показала, що кохаю його, може, він би мене покохав. Але я нічого не приховувала. Навіщо? Я цього не соромилася. Навпаки, я хизувалася й хизуюся тим, що не приховую свого кохання. Мені здається, що це цікаво, і до того ж... я не люблю нічого приховувати, я хочу жити на очах у всіх1. Мене це тішить.
Si je n’avais pas montré que je l’aime peut-être m’aurait-il aimée. Mais je n’ai rien dissimulé. Pourquoi faire ? je n’en avais pas honte. Je mettais et je mets au contraire de la vanité à montrer que j’aime. Je trouve que c’est intéressant et puis...je n’aime rien cacher, je veux vivre coram populo. Cela m’amuse.
Дуже добре, що в мене ніколи не було серйозних ілюзій: я завжди казала й думала, що залицяюся до Лардереля, але цілком можу зазнати невдачі. Ну от...
C’est très heureux que je n’ai jamais eu d’illusions sérieuses, j’ai toujours dit et pensé que je faisais la cour à Larderel mais que je pouvais bien échouer. Eh bien voilà...
Дивно... зараз він здається мені не таким уже й гарним... Боюся, що любовні хмари розвіються й відкриють досить-таки бридкий кістяк, який зватиметься образою, приниженням чи якось так. Бо зрештою ось чоловік, який навідріз відкинув моє кохання, вважаючи, що воно не варте шлюбу. О! я добре знаю, що інакше він упав би до моїх ніг і там би й лишився, бо йому тільки почати — він не може жити сам і він людина звички, як я знаю і як він сам каже.
Tiens... il me semble moins beau en ce moment... Je crains bien que les nuages amoureux se dissiperont et laisseront voir une forte vilaine carcasse qui se nommera affront, humiliation ou quelque chose dans ce genre. Car enfin, voilà un homme qui a carrément refusé mon amour trouvant qu’il ne valait pas un mariage. Oh ! je sais bien qu’il se mettrait à mes pieds sans cela, et y resterait, car il n’a qu’à commencer, il ne peut pas vivre seul et il est l’homme de l’habitude, comme je sais et comme il dit lui-même.
Мене це не втішає: мене не вдовольнило б таке кохання, воно годиться для всяких Ріґі та Піколелліс. І потім неминуче настане день, коли він закохається по-справжньому, або ж... найімовірніше, він розміняється на ніщо й одружиться заради грошей і родинних звʼязків, як його брат.
Ça ne me console pas : je ne serais pas satisfaite d’un pareil amour, c’est bon pour des Righi et des Picolellis. Et puis il arrivera nécessairement un jour où il sera amoureux tout à fait ou bien... il est probable qu’il s’usera en rien du tout et se mariera pour argent et alliances comme son frère.
Як можна вимагати, щоб жінки були доброчесні!!!
Comment veut-on que les femmes soient vertueuses !!!
Найприкріше — що не можна навіть поскаржитися! Бо, зрештою, не можу ж я скаржитися на те, що чоловік мене не кохає, — це було б надто безглуздо.
Le plus ennuyeux c’est de ne pouvoir se plaindre ! Car enfin, je ne puis donc pas me plaindre de ce qu’un homme ne m’aime pas, ce serait trop bête.
Розумієте, усе це залежить від обставин. Відкинувши як неіснуючі будь-яку образу, кривду чи приниження, розгляньмо просто, страждаю я чи ні від розлуки з Лардерелем — не як із блискучою партією, а як із чоловіком. Ну, то як коли. Хай тільки Лардерель знову побʼється на дуелі, знову наробить боргів або просто кинеться у світ і ввійде в моду — і я певна, що втрачу від нього голову.
Voyez-vous tout cela dépend des circonstances. Mettant de côté comme non existante toute offense, affront ou humiliation, examinons simplement si je souffre oui ou non de l’éloignement de Larderel, non pas comme brillant mariage mais comme homme. Eh bien ça dépend. Que Larderel se batte encore, fasse encore des dettes ou bien simplement se lance dans le monde et soit à la mode et je suis sûre d’être folle de lui.
Дивовижно, як за цю годину перевернулися всі мої думки! Невже я знову помилилася.., і тоді ті сльози, що я пролила перед мамою, увесь той справжній біль, якого я не соромилася...
C’est étonnant comme j’ai toutes les idées retournées depuis une heure ! Me serais-je de nouveau trompée.., et alors les larmes que j’ai versées devant maman, toute cette douleur vraie dont je n’ai pas eu honte...
Примітки
В оригіналі латиною: «coram populo». ↩