❦
Понеділок, 9 квітня 1877
Ах! мій імператоре, кляті читачі, моя славетна книга стає дедалі цікавішою... Горда падінням Лардереля і блискучим оборотом, якого набув скандал із Його Величністю, я сяю. Учора я до третьої ночі базікала з Розалі, яка розповідала мені про Біжу, про мого володаря, мого короля; я прокинулася, вимовляючи його імʼя, як завжди, говорила про нього, одягаючись, думала про нього, слухаючи «Стабат» Перґолезі, який сьогодні знову співали для принцеси Маргарити і божественні звуки якого досі бринять у моїх вухах.Lundi 9 avril 1877
Я вдалася до десятка дрібних підлостей, щоб близько четвертої спровадити цих дам на прогулянку самих, а вони мали дурість піднятися нагору саме тоді, коли прийшов Лардерель.
J’ai fait dix petites lâchetés pour envoyer promener ces dames seules vers quatre heures, elles ont eu la stupidité de monter comme Larderel arrivait.
Ми казали одне одному любʼязності, пустували, я вкинула йому у волосся пушинку, щоб потім її зняти — аби торкнутися його волосся, аби ледь доторкнутися долонями до його чола; а потім — щоб почистити йому фрак.
On s’est dit des amabilités, on a fait des bêtises, je lui ai mis du duvet dans les cheveux pour le lui enlever ensuite pour toucher ses cheveux, pour effleurer son front de mes mains; pour lui brosser son habit ensuite.
Нарешті вони йдуть!
Enfin ils partent !
Я, може, з хвилину сиділа спиною до вікна й тремтіла!
J’étais depuis une minute peut-être assise le dos tourné à la fenêtre et tremblante !
У мене страшенне серцебиття, сьогодні вранці мене оглянув лікар. Не йому мене заспокоїти.
J’ai des palpitations extraordinaires, ce matin le docteur m’a vue. Ce n’est pas lui qui peut me calmer.
— Я забув свій портсигар, — сказав Лардерель, повертаючись; слідом за ним увійшла Розалі, якій я зробила знак вийти.
- J’ai oublié mon porte-cigares dit Larderel en rentrant suivi de Rosalie à laquelle j’ai fait signe de sortir.
— Де ж він може бути? — сказала я, поки дівчина зачиняла двері, а потім: — Ви його знайшли, пане?
- Où peut-il être ? dis-je pendant que la fille fermait la porte et puis - Vous l’avez trouvé Monsieur ?
— Так, панно, знайшов.
- Oui, Mademoiselle, je l’ai trouvé.
Я була в тому самому вбранні, що й на перегонах, і в соломʼяному капелюшку з білим крепом, білим бузком і листям.
J’avais la même toilette qu’aux Courses et un chapeau de paille avec du crêpe blanc, des lilas blancs et des feuilles.
— Що ж, панно, я з вами прощаюся...
- Eh bien Mademoiselle, je vous dis adieu...
Я здивовано подивилася на нього.
Je l’ai regardé avec étonnement.
— Так, — повів він далі, — я хотів попрощатися з вами наодинці, щоб мати щастя ще раз потиснути вам руку перед відʼїздом, але я повернуся за три дні...
- Oui, reprit-il, j’ai voulu vous dire adieu en particulier, pour avoir le bonheur de vous serrer encore une fois la main avant de partir, mais je reviens dans trois jours...
Я все дивилася на нього.
Je le regardai toujours.
— Що ж ви маєте мені сказати, пане?
- Qu’avez-vous donc à me dire Monsieur ?
— Та нічогісінько, тобто... а що ви подумали, панно?
- Mais rien absolument, c’est-à-dire... qu’avez-vous cru Mademoiselle ?
— Я? Нічого.
- Moi ? rien.
— Як! Ви подумали, що я маю вам щось сказати?
- Comment ! vous avez cru que j’avais quelque chose à vous dire ?
— Я нічого не думала, це ви попросили мене прийняти вас тут.
- Je n’ai rien cru, c’est vous qui m’avez demandé de vous recevoir ici.
— Так, річ у тім, бачите, що це важко сказати...
- Oui, c’est que voyez-vous c’est difficile à dire...
— Сідайте і спробуйте пояснити, — сказала я, сідаючи.
- Asseyez-vous et tâchez de vous expliquer, dis-je en m’asseyant.
— Ідеться про ту прогулянку, — почав він, кружляючи довкола мене, — під час якої я, можливо, здався вам смішним...
- Il s’agit de cette promenade, commenca-t-il en tournant autour de moi, pendant laquelle je vous ai peut-être semblé ridicule...
— Ви, пане? Анітрохи, це я була смішна...
- Vous Monsieur ? Nullement, c’est moi qui étais ridicule...
— Ні, ні, панно, я був смішний, бо говорив з вами... так, як говорив. Але... я не міг залицятися до вас, як до заміжньої жінки.
- Non, non Mademoiselle, j’étais ridicule parce que je vous ai parlé... comme je vous ai parlé. Mais... je ne pouvais pas vous faire la cour comme à une femme mariée.
— Пане, пане, хто вам про це каже!
- Monsieur, Monsieur, qui vous parle de cela !
— Отож-бо, це свою поведінку я й хотів вам пояснити, вона могла здатися вам смішною...
- Et voilà, c’est ma conduite que j’ai voulu vous expliquer, elle a pu vous paraître ridicule...
— Повторюю вам, пане, що смішною була тільки я...
- Je vous répète Monsieur, que moi seule j’étais ridicule...
— О! панно, — сказав він тоном вишуканої ввічливості, від якого мене пройняв холод.
- Oh ! Mademoiselle dit-il d’un ton de politesse exquise qui m’a glacée.
— Отже, панно, прощавайте.
- Enfin Mademoiselle, adieu.
— До побачення.
- Au revoir.
— Розумієте, у цьому світі роблять дві речі.
- Vous comprenez, on fait dans ce monde deux choses.
— Які речі?
- Quelles choses?
Я була лагідна і спокійна.
J’étais douce et calme.
— Ну... у цьому світі роблять дві речі, тобто одне з двох: коли залицяються до панночки, то лише з наміром з нею одружитися.
- Enfin... on fait dans ce monde deux choses, c’est-à-dire de deux choses l’une, quand on fait la cour à une demoiselle ce ne peut être qu’avec l’intention de l’épouser.
Ми стояли біля дверей, мʼяли в руках величезний тюрбан з червоного атласу, гаптований перлами, який Альтамура прислав сьогодні вранці невідомо навіщо і який поклали на стіл.
Nous étions debout près de la porte tourmentant un immense turban de satin rouge brodé de perles qu’Altamura a envoyé ce matin on ne sait pour quel usage, et qu’on avait placé sur la table.
— Гадаю, — сказала я, не розуміючи, до чого він хилить.
- Je suppose, dis-je ne sachant où il voulait en venir.
— Чи не так?
- N’est-ce pas ?
— І що?
- Et ?
— Ну, — сказав він збентежено і квапливо, — я не можу зараз одружитися...
- Eh bien, dit-il embarassé et vivement, je ne peux pas me marier en ce moment...
— Пане! Бога ради! Що ви кажете! Хіба я хочу вийти за вас заміж? Хіба я шукаю заміжжя! Я не хочу виходити заміж.
- Monsieur ! Au nom du ciel ! Que dites-vous ! Est-ce que je veux me marier avec vous ? Est-ce que je cherche à me marier ! Je ne veux pas me marier.
— О! панно, панно, я ніколи так не думав, але... зрештою, я вам це кажу. Я ненавиджу двозначне становище. Коли залицяються до панночки, то... з чесними намірами, зрештою.
- Oh ! Mademoiselle, Mademoiselle, je ne l’ai jamais cru, mais... enfin, je vous dis cela. Je déteste les positions équivoques. Quand on fait la cour à une demoiselle c’est pour... le bon motif enfin.
— Треба сподіватися, — сказала я тим самим спокійним голосом, висмикуючи жменю перлин і розчавлюючи їх.
- Il faut l’espérer, dis-je de la même voix calme en arrachant une poignée de perles et en les écrasant.
— Ну от... ви зрозуміли...
- Eh bien... vous avez compris...
— Я нічого не зрозуміла, ви мене дивуєте, я не знаю, що й сказати. Хто вам підкинув такі думки! Хіба в мене такий вигляд, наче я хочу заміж? Ви збожеволіли!
- Je n’ai rien compris, vous m’étonnez, je ne sais que dire. Qui vous a donné ces idées ! Est-ce que j’ai l’air de vouloir me marier, vous êtes fou !
— Ви й надалі будете до мене прихильні, правда? Будете добра? Ми залишимося добрими друзями?
- Vous resterez gentille pour moi n’est-ce pas ? Vous serez bonne ? Nous resterons bons amis ?
Я слухала, ледве розуміючи, що він каже, і зривала з рук рукавички.
J’écoutais comprenant à peine ce qu’il disait et arrachant mes gants.
— От і добре, — сказав він, — дайте мені поцілувати вашу руку і ґудзик на згадку.
- C’est cela, dit-il, donnez-moi votre main à baiser et un bouton pour souvenir.
— Ні, ні!
- Non, non !
— Ах! та дайте ж, дайте...
- Ah ! si, donnez, donnez...
Я пручалася, щоб опинитися ближче до нього, щоб торкнутися обох його рук, його грудей, щоб відчути його подих на своєму чолі, яке я схиляла, ніби захищаючись. Він поцілував одну руку, потім другу. Я заплющила очі від щастя і страждання. То був поцілунок-розрада, і та секунда, яку він тривав, була цілою епохою; я з захватом відчула наближення його вуст, стрімке, мов блискавка, і передчула, злякалася, пошкодувала, що вони так само швидко віддаляться. Два шанобливі поцілунки, по одному на кожну руку.
Je me débattais pour l’approcher davantage, pour toucher ses deux mains, sa poitrine, pour sentir sa respiration sur mon front que je penchais pour me défendre. Il baisa une main puis l’autre. Je fermai les yeux de bonheur et de souffrance. C’était un baiser de consolation, et la seconde qu’il avait duré a été tout une époque, j’ai senti avec ravissement l’approche vif comme l’éclair de ses lèvres et j’ai pressenti, j’ai craint, j’ai regretté leur éloignement aussi rapide. Deux baisers respectueux, un sur chaque main.
— Прощавайте, — сказав він.
- Adieu, dit-il.
— Прощавайте, — повторила я, мало не зомліваючи, і тримала його за руку.
- Adieu, répétai-je à moitié pâmée et lui tenant la main.
— Ми залишимося добрими друзями, правда? До побачення?
- Nous resterons bons amis n’est-ce pas, au revoir ?
— Ні, — сказала я, опустивши очі.
- Non dis-je les yeux baissés.
— Ні?
- Non ?
— Ні.
- Non.
— До побачення.
- Au revoir.
— Прощавайте!
- Adieu !
І я пішла до своєї кімнати геть приголомшена.
Et je me suis en allée dans ma chambre complètement hébétée.
— Розалі, Розалі, підіть попросіть пана графа повернутися на хвилинку, швидко!
- Rosalie, Rosalie, allez prier Monsieur le comte de revenir un instant vite !
Мене опосіла хвиля жалю, а потім шалене бажання побачити його ще раз.
Un flot de regrets m’avaient assaillie et puis une envie folle de le revoir encore.
— Ви маєте мені щось сказати, панно? — спитав він, зʼявившись знову з тією самою ввічливою холодністю.
- Vous avez à me dire Mademoiselle ? demanda-t-il en reparaissant avec la même froideur polie.
— Так, пане, — сказала я все так само спокійно, — те, що ви мені сказали, мене настільки приголомшило, що я тільки тепер це зрозуміла, тобто я не розумію... Скажіть, невже в мене справді такий вигляд, ніби я будь-що хочу за вас вийти?
- Oui Monsieur, dis-je toujours calme, ce que vous m’avez dit m’a tellement abasourdie que je viens à peine de le comprendre, c’est-à-dire que je ne comprends pas... Dites, est-ce que j’ai vraiment l’air de vouloir vous épouser à toutes forces ?
— О! ні, присягаюся вам.
- Oh ! non, je vous jure.
Я сіла на канапу.
Je m’assis sur le canapé.
— Слухайте, — сказала я.
- Ecoutez, dis-je.
Він сів поруч або, вірніше, навпроти мене, бо я сиділа впівоберта.
Il s’assit à côté ou plutôt en face de moi, j’avais le corps retourné.
— Слухайте, я не можу отямитися від подиву, навіщо ви мені це сказали?
- Ecoutez, je ne reviens pas de mon étonnement, pourquoi m’avez-vous dit cela ?
— Я людина відверта, я волію все сказати отак! Я ніколи не став би залицятися до панночки, не маючи наміру з нею одружитися, надто до такої особи, як ви... А я не можу одружитися.
- Je suis franc, j’aime mieux tout dire comme ça ! Jamais je n’aurais fait la cour à une demoiselle sans avoir l’intention de l’épouser, surtout à une personne comme vous... Or, je ne peux pas me marier.
— Пане, пане, хто вас просить до мене залицятися? Ви мене приголомшуєте.
- Monsieur, Monsieur, qui vous prie de me faire la cour ? Vous m’hébétez.
— Ніхто! Але ж я до вас залицявся!
- Personne ! Mais je vous l’ai faite moi !
— Ви так думаєте?
- Vous croyez ?
— Ми обоє зайшли вже досить далеко, щоб зважитися, щоб покласти край, ми дійшли до того...
- Tous les deux, nous étions assez avancés pour nous décider, pour en finir, nous étions arrivés au point...
— За пʼять днів? Ви помиляєтеся, пане, — сказала я лагідно.
- Au bout de cinq jours ? Vous vous trompez Monsieur, dis-je avec douceur.
— Зрештою, я люблю йти навпростець, тому й заговорив з вами про все це.
- Enfin, j’aime aller droit, c’est pour cela que je vous ai parlé de tout cela.
— Так.
- Oui.
— Отже, все як слід?
- Ainsi, c’est parfait ?
— Чудово.
- Admirable.
— За три дні я повернуся, сподіваюся ще застати вас тут...
- Dans trois jours je reviens, j’espère vous trouver encore ici...
— Імовірно.
- C’est probable.
— Вашу руку.
- Votre main.
Я простягла її, і він знову поцілував її, як і перед тим.
Je la lui tendis et il la baisa encore comme avant.
— Скажіть мені, пане, раз уже ми розмовляємо як двоє добрих друзів, скажіть, ви коли-небудь були в мене закохані?
- Dites-moi Monsieur, puisque nous causons comme deux bons amis, dites-moi avez-vous jamais été amoureux de moi ?
— Я? Чому ви хочете, щоб я не був закоханий?
- Moi ? Pourquoi voulez-vous que je ne l’aie pas été ?
— Я нічого не хочу, я питаю.
- Je ne veux rien, je vous demande.
— Чому ви хочете, щоб я не був закоханий?
- Pourquoi voulez-vous que je ne l’aie pas été ?
— Гаразд, от і все.
- C’est bon, c’est tout.
— То все дуже добре, панно?
- Alors c’est très bien Mademoiselle ?
— Пречудово.
- C’est superbe.
І він вийшов, залишивши мене оглушеною, отупілою, моторошно спокійною.
Et il sortit me laissant étourdie, hébétée, effroyablement calme.
Підвестися, покликати його назад! Було надто пізно! Я бачила, як він відʼїхав фіакром, з балкона, на якому простояла, мов укопана, годину двадцять хвилин.
Me lever, le rappeler ! C’était trop tard ! Je l’ai vu partir en fiacre, du balcon où je suis restée comme enracinée pendant une heure vingt minutes.
Лише час від часу мене проймав якийсь дрож пораненого звіра; лютий порух, стриманий ще до того, як вирватися, — і нічого. Усі ці екіпажі, придворні панове, які чомусь дуже низько мені вклонялися. Потім принц Умберто, який відповів мені чудовим поклоном.
De temps en temps seulement j’avais comme un frémissement de bête blessée; un geste furieux reprimé avant d’être exécuté, et rien. Toutes ces voitures, les messieurs de la Cour qui m’ont saluée fort bas je ne sais pourquoi. Après, le prince Humbert qui m’a rendu un salut superbe.
Потім Маргарита, якій я не вклонилася. Далі Денгоф, Маркуар, неаполітанці...
Après, Marguerite que je n’ai pas saluée. Puis Doenhoff, Marcuard, les Napolitains...
Мама й Діна повернулися з Елен Фаббрікаторе, і я відразу ж зійшла вниз.
Maman et Dina sont revenues avec Hélène Fabbricatore, je suis descendue aussitôt.
— У мене щойно був візит, — сказала я, сідаючи, — та ще й який візит.
- Je viens d’avoir une visite, dis-je en prenant place, une fameuse visite.
— Приємний?
- Agréable ?
— Ах! мій імператоре, ні.
- Ah ! mon empereur, non.
— Від кого?
- De qui ?
— Ви чудово здогадуєтеся.
- Vous devinez parfaitement.
— Так.
- Oui.
— Так от, ви ніколи не уявите, що це було. Треба бути мною, щоб зазнавати таких утіх.
- Eh bien vous ne vous imaginerez jamais ce que ça a été. Il faut être moi pour avoir de semblables plaisirs.
— Ну ж бо, що сталося?
- Voyons qu’y a-t-il ?
— О! майже нічого.
- Oh ! presque rien.
Увесь час я розмовляла з Елен про байдужі речі, а залишивши її вдома, розповіла все мамі й Діні. Вони так і завмерли, приголомшені, й відвертали голови, щоб мене не бентежити. Не було жодної небезпеки, що я бодай бровою поведу: я була мов деревʼяна.
J’ai causé tout le temps de choses indifférentes avec Hélène et l’ayant laissé à la maison j’ai raconté tout à maman et à Dina. Elles sont restées étourdies et détournaient la tête pour ne pas me gêner. Il n’y avait pas de danger que je fasse la moindre mine, j’étais comme de bois.
— Та треба було сказати йому оте, оте, оте й оте! — кажуть мені.
- Mais il fallait lui dire, ça, ça, ça, ça ! me dit-on.
Я говорила як я, інші говоритимуть як вони. Крізь шар криги, яким я, здається, оточена, я сама обсипаю себе потоком жалю, забутих слів, шпильок. Треба було сказати те чи це. Дамо собі спокій, ми й так досить нещасні; коли ми проходимо повз Неаполітанське кафе, у нас повні очі сліз, і кляті вуличні ліхтарі змушують їх блищати.
J’ai parlé comme moi les autres parleront comme eux. A travers la couche de glace dont je semble entourée, je me jette moi-même un flot de regrets, d’oublis, de taquineries. J’aurais dû dire cela ou ça. Laissons-nous tranquille, nous sommes bien assez à plaindre; en passant devant le café de Naples nous avons des larmes pleins les yeux que font briller les maudites lanternes de la rue.
Я не знаю, як висловити своє горе, чи біль, чи пригніченість, — усе це надто велике, я надто ображена, щоб тримати все в собі.
Je ne sais comment dire mon chagrin ou ma douleur, ou mon abattement, est trop grand, je suis trop offensée pour renfermer tout dans moi.
Я нічим цього не заслужила, я нічого поганого не зробила. Чому так? Чому?
Je n’ai rien mérité, je n’ai rien fait de mal. Pourquoi est-ce ? Pourquoi ?
О! той сон у Сорренто, в якому Лардерель обкидав мене брудом.
Oh ! le rêve de Sorrento dans lequel je me voyais couverte de boue par Larderel.
Що я зробила? Я вчинила злочин — народилася.
Qu’ai-je fait ? J’ai commis le crime de naître.
Мені нікого винуватити. Він мене не кохає, і я сама спровокувала це сьогоднішнє вечірнє пояснення. Скаржитися було б смішно.
Je n’ai à m’en prendre à personne. Il ne m’aime pas et j’ai provoqué cette explication de ce soir. Me plaindre serait risible.
— Це нічого, — казала я дорогою, — це нічого; хіба мені не звикати? Усе проти мене. Ви не винні, мамо, тут. Я нікого не винувачу. Тільки подивіться, як усе обертається проти мене.
- Ce n’est rien, disais-je le long de la route, ce n’est rien; n’ai-je pas l’habitude ? Tout m’est contraire. Vous n’êtes pas fautive maman, ici. Je ne m’en prends à personne. Seulement voyez comme tout se retourne contre moi.
Моя лагідність справляла на маму жахливе враження.
Ma douceur produisait un effet horrible sur maman.
— Він божевільний, — сказала вона нарешті, — як він посмів! Треба було йому сказати тощо, тощо, тощо.
- Il est fou, dit-elle enfin, comment a-t-il osé ! Il fallait lui dire etc. etc. etc.
— Він мав слушність, мамо. Я навіть здивувалася, почувши від цієї людини, такої шаленої, таку чесну й відверту мову.
- Il avait raison maman. J’ai même été étonnée de trouver dans cet homme si fou, un langage aussi honnête et franc.
— Але що за думка, але чому тощо, тощо, тощо.
- Mais quelle idée, mais pourquoi etc. etc. etc.
Я пішла обідати, марно спробувавши ще раз побачити Лардереля, щоб наговорити йому купу гарних речей.
Je suis allée dîner après avoir vainement cherché à revoir Larderel pour lui dire un tas de belles choses.
Я пересилювала себе, я хотіла вийти з цього заціпеніння, але треба було дати якесь пояснення покоївці, яка так замішана в усій цій історії.
Je me faisais à moi-même, je désirais sortir de cette léthargie, mais il fallait donner une explication à la femme de chambre qui est tellement mêlée à toute cette affaire.
— Роздягніть мене, — сказала я вголос, а потім тихіше, зачиняючи двері: — ну от, Розалі, з Біжу все скінчено.
- Déshabillez-moi, dis-je tout haut et puis plus bas et refermant la porte - eh bien Rosalie, c’est bien fini avec Bijou.
— О!
-Oh !
— Так, мене це страшенно засмучує, я цього не приховую. Мені дуже прикро, але що вдієш?
- Oui, cela me chagrine énormément, je ne le cache pas. Je suis désolée, mais que faire ?
— О!
- Oh!
— Знаєте, що сталося? Він попросив моєї руки й благав, щоб я удочерила його доньку. Я його вигнала.
- Vous savez ce qui est arrivé ? Il m’a demandée en mariage en priant d’adopter sa fille. Je l’ai chassé.
— О! Невже?
- Oh ! Est-il possible ?
— Що я могла вдіяти! Він не вперше заговорив зі мною про це; і я написала тітці, жартома питаючи, що вона зробила б, а вона одразу забрала від нотаріуса всі цінні папери, призначені для мене. Розумієте... я б удочерила навіть собаку. Одне слово, це жахливо! Але все скінчено.
- Que pouvais-je faire ! Ce n’est pas la première fois qu’il m’en a parlé; et j’ai écrit à ma tante lui demandant en riant ce qu’elle ferait, elle a de suite retiré de chez le notaire tous les titres de fortune qui étaient pour moi. Vous comprenez... moi j’aurais adopté même un chien. Enfin, c’est affreux ! Mais c’est fini.
— То ось чому він був такий сумний! І Серафен плакав! Він поїхав зовсім, він більше не повернеться.
- C’est ça qu’il était si triste ! Et Séraphin a pleuré ! Il est parti tout a fait, il ne revient plus.
— Що?!
- Hein ?!
— Так, він не залишив за собою кімнати.
- Oui, il n’a pas gardé sa chambre.
— Ну от, усе скінчено, мені дуже шкода, але я не могла вчинити інакше.
- Eh bien c’est fini, j’en suis navrée mais je ne pouvais agir autrement.
І, накинувши свій каштановий халат, з вухами, оглушеними й заплутаними роздирливими звуками Перґолезі, я пішла й лягла на мамине ліжко, де, вже не ховаючись, почала плакати з люттю, з розпачем, до нестями.
Et passant mon froc marron, les oreilles assourdies et embrouillées par les sons déchirants du Pergolèse, je suis allée me coucher sur le lit de maman où sans plus me cacher, je me suis mise à pleurer avec rage, avec désespoir, avec folie.
Поїхав, зовсім поїхав! Мертвий для мене. Я більше його не побачу! Тоді я впʼялася нігтями в чоло й рвала на собі волосся під цим похмурим, цим жахливим каптуром!!
Parti, tout à fait parti ! Mort pour moi. Je ne le verrai plus ! Alors je me suis enfoncée les ongles dans le front et je me suis arrachée les cheveux, sous ce lugubre, cet affreux capuchon !!
Тепер шоста ранку, я знову спокійна, я згадую. Це пекуче, невимовне страждання зробило мене якось несамовито щасливою! Я зрозуміла, що кохаю дуже, що кохаю вперше. Ах! то ось що таке кохання? Добре, добре, дуже добре. Я не розчарована, на менше я б не погодилася. Ось я нарешті й тут!
A présent il est six heures du matin, je suis de nouveau calme, je me rappelle. Cette souffrance cuisante, inénarrable m’a rendue comme farouchement heureuse ! J’ai compris que j’aimais beaucoup, que j’aimais pour la première fois. Ah ! c’est ça l’amour ? Bien, bien, c’est très bien. Je ne suis pas désappointée, je n’aurais pas accepté moins. M’y voilà donc !
Я кохаю, я кохала, бо він мертвий для мене. Я більше його не побачу!!
J’aime, J’aimais, parce qu’il est mort pour moi. Je ne le verrai plus !!
Ах! якби я знала, якби передчувала, я кинулася б йому до ніг, я цілувала б йому руки, волосся, чоло, обличчя, я сказала б йому, що я його кохаю!!
Ah ! si j’avais su, si j’avais pressenti; je me serais jetée à ses pieds, je lui aurais baisé les mains, les cheveux, le front, la figure, je lui aurais dit que je l’aime !!
І більше його не побачити!!! Він мене не кохає, гаразд, але я сказала б йому, що кохаю його і що, перш ніж сказати йому вічне прощавай, я хочу пригорнути його до серця, що, що я кохаю його, зрештою!
Et ne plus le revoir !!! Il ne m’aime pas, bien, mais je lui aurais dit que je l’aime et qu’avant de lui dire un éternel adieu je veux le serrer sur mon cœur, que, que je l’aime enfin !
Боже мій, що я тобі зробила!!
Mon Dieu que vous ai-je fait !!
Мама плакала навколішки біля мого ліжка. Як і раніше, я намагалася знайти хоч якусь точку опори серед корабельної аварії всіх моїх думок, і нічого не знайшла. Від самого його приїзду я бажала смерті; я справді не хочу жити, я не знаходжу нічого, що мене тримало б, що привʼязувало б. За одну мить усе завалилося!
Maman pleurait à genoux près de mon lit. Comme avant j’ai essayé de chercher un point d’appui quelconque au milieu du naufrage de toutes mes pensées, et je n’ai rien trouvé. Dès son arrivée j’ai souhaité mourir, sérieusement je n’ai pas envie de vivre, je ne trouve rien qui m’attache, qui me fixe. En un instant tout s’est écroulé !
— Я кинуся з пʼятого поверху! — раптом сказала я.
- J’irai me jeter du 5eme étage ! dis-je tout à coup.
Мама скрикує, а я знову поринаю в німий, жахливий розпач.
Maman pousse un cri, et je retombe dans un désespoir muet, affreux.
Але до вітальні входить Караччоло, за ним Кампомаріно, за ним Денгоф (на хвилинку), і нарешті Маркуар!
Mais Caracciolo entre au salon, après lui Campomarino, après Doenhoff (pour un instant), et enfin Marcuard !
Мама вийшла заплакана, з листом у руці, кажучи, що її чоловік тяжко хворий. Це справило дуже добре враження й видалося цілком природним.
Maman sorti éplorée avec une lettre à la main disant que son mari était très malade. Cela a fait un très bon effet et très naturel.
Умить я одягаюся і вже у вітальні, допомагаю матері. Без цієї брехні ми б пропали. Не приймати означало б самих себе викрити. Меліссано не дурень, і це довів мені його вигляд, коли він підійшов до мене на моєму клятому балконі й спитав, чи я їду сьогодні ввечері до Рима.
En un clin d’œil je m’habille et suis au salon secondant ma mère. Sans ce mensonge nous étions perdues. Ne pas recevoir était s’accuser. Melissano n’est pas fou, et son air en me demandant si j’allais à Rome ce soir, me l’a prouvé, lorsqu’il est venu me voir sur mon maudit balcon.
Я лишилася й любʼязно розмовляла; з бравади я хотіла бути героїчною. Маркуар — мій великий друг; він ревнує, лютує, хворіє! Я понад годину стою з ним на балконі, кружляючи довкола зізнання, якого не наважуюся йому зробити.
Je suis restée à causer aimablement; par fanfaronnade, j’ai voulu être héroïque. Marcuard est mon grand ami; il est jaloux, furieux, malade ! Je reste plus d’une heure avec lui au balcon, tournant tout autour de la confidence que je n’ose pas lui faire.
Усі вже пішли, крім нього, я говорила дуже ясно, а він, здавалося, все одно нічого не розумів. Він розуміє надто добре.
Tout le monde était parti excepté lui, je parlais très clairement, il semblait toujours ne rien comprendre. Il comprend trop bien.
Здається, це вперше я не каюся в почуттях, висловлених і записаних після стількох годин. Уже світло, майже сьома. Мелодії Перґолезі досі бринять у моїх вухах; я хотіла б бути такою багатою, щоб мені щодня співали цей «Стабат».
C’est la première fois je crois qu’il m’arrive de ne pas me repentir des sentiments exprimés et écrits après tant d’heures. Il fait jour, presque sept heures. Les mélodies de Pergolèse me remplissent encore les oreilles; je voudrais être assez riche pour me faire chanter ce Stabat tous les jours.
Говорили про Лардереля, я його лаяла, аж тут Маркуар каже:
On parlait de Larderel, j’en disais du mal, lorsque Marcuard dit :
— Він повернеться за три дні
- Il va revenir dans trois jours
— Він сказав нам, що не повернеться, — сказала я.
- Il nous a dit qu’il ne revient pas, dis-je.
— Він разів десять повторив мені, що за три дні... якби він не повернувся, це б мене стривожило, це означало б, що він у Флоренції, а я не хотів би, щоб він повертався до Флоренції.
- Il m’a répété dix fois que dans trois jours... s’il ne revenait pas cela m’inquiéterait, cela voudrait dire qu’il est à Florence, et je ne voudrais pas qu’il retourne à Florence.
— Він досі кохає ту жінку? — питає мама.
- Est-ce qu’il aime encore cette femme ? demande maman.
— Ні.
- Non.
— Він шибеник! — сказала я.
- C’est un chenapan ! dis-je.
— Він — саме везіння в людській подобі, — підхопив Маркуар. — Інший був би збезчещений, пропащий, мертвий. Ви тільки послухайте: з пʼятнадцяти років він не спить ночами, щовечора напивається, о шостій сідає на коня, о десятій лягає, о другій прокидається, їсть тістечка, бозна-що, пʼє херес, ще... хтозна-що, іде грати! Та інший від цього тричі вмер би! Потім він звʼязується з тією жінкою, він у неї під пʼятою, вона робить з ним усе, що хоче, він готовий з нею одружитися; а подумайте, одружитися з такою жінкою — це втратити своє становище, порвати з товариством, з друзями; він от-от з нею одружиться, коли знаходить той лист, — і цього разу він знову врятований. Слухайте далі: йому не раз дорікали, що він не бився, коли належало, в очах усіх порядних людей він був наполовину пропащий, аж тут той самий лист дає йому нагоду, і він блискуче відновлює свою репутацію! Мало того: ніколи досі не виймавши шаблі з піхов, він сам поранений лише досить легко, а свого супротивника, першого фехтувальника Флоренції, таки дістає! Якщо ви не називаєте це везінням!..
- C’est la chance en personne reprit Marcuard. Un autre serait déshonoré, perdu, mort. Ecoutez seulement, dès l’âge de quinze ans il ne dort pas les nuits, il se grise tous les soirs, monte à cheval à six heures, se couche à dix heures se réveille à deux [heures] mange des patisseries, des je ne sais quoi, boit du sherry, du... que sais-je, s’en va jouer ! Mais un autre en serait trois fois mort ! Puis, il se met avec cette femme, il est sous son joug, elle fait de lui tout ce qu’elle veut, il est prêt à l’épouser; et songez qu’épouser une pareille femme c’est se déclasser, rompre avec la société avec ses amis; il est sur le point de l’épouser lorsqu’il découvre cette lettre, et il est sauvé encore cette fois. Ecoutez encore, plusieurs fois on lui a reproché de ne pas s’être battu lorsqu’il le fallait, il était à moitié ruiné dans l’esprit de tous les honnêtes gens, lorsque cette même lettre lui donne l’occasion et il se réhabilite d’une façon éclatante ! C’est peu, n’ayant jamais tiré le sabre il n’est qu’assez légèrement blessé lui-même et il touche son adversaire, le premier tireur de Florence ! Si vous n’appelez pas cela de la chance !...
Хай буде що завгодно, тим краще, я його обожнюю.
Tout ce que vous voudrez, tant mieux, je l’adore.
Маркуар пішов о першій, я не приховую своїх почуттів перед рідними.
Marcuard est parti à une heure, je ne dissimule pas mes sentiments devant les miens.
Пів на сьому! Він уже біля Рима! Маркуар сказав, що він поїхав не сам. Я ладна була кинутися, мов левиця! А з якого права? Він навіть не кохає мене.
Six heures et demie ! Il est près de Rome ! Marcuard a dit qu’il n’est pas parti seul. J’allais m’élancer comme une lionne ! de quel droit ? Il ne m’aime pas même.
Іди! королево, богине, створіння виняткове, щасливе, переможне! Іди, доню моя, раджу тобі ще й величатися! Іди! клята-нещасна! Іди спати... жарти стали справжніми прикрощами, а справжні прикрощі обернуться жартами! Я зовсім не піду спати. Я спробую не спати тричі по двадцять чотири години, сімдесят дві години. Ах! Мій імператоре...
Va ! reine, déesse, créature exceptionnelle, heureuse, conquérante ! Va ma fille, je te conseille de faire la fière ! Va ! fichue-malheureuse ! Va te coucher... des blagues sont devenues des chagrins vrais et les chagrins vrais vont se convertir en blagues ! Je ne vais pas du tout me coucher. Je vais essayer de ne pas dormir trois fois vingt-quatre heures, soixante-douze heures. Ah ! Mon empereur...
Ах! пане графе, Біжу, серце моє, любов моя, радість моя! Бачиш, я не соромлюся свого справжнього кохання! Через давні гидоти я ховалася, а через тебе я плакала б при всіх!
Ah ! Monsieur le comte, Bijou, mon cœur, mon amour, ma joie ! Vois, je n’ai pas honte de mon vrai amour ! Pour des saletés d’avant je me cachais, pour toi j’irais pleurer devant tout le monde !
Мій коханий. Мій найкращий спогад! Я ніколи й ні в чому, навіть у найменшому, не могла йому дорікнути! Мені ніколи не доводилося ні соромитися за нього, ні соромитися його, мені ніколи не доводилося на нього скаржитися, він завжди був шалений, але великий і чесний. Жодного разу неповаги, жодного разу образи! Я так його кохала, а він помер!!!
Mon bien aimé. Mon meilleur souvenir ! Jamais je n’ai eu à lui reprocher la moindre des choses ! Je n’ai jamais eu honte pour ou de lui, je n’ai jamais eu à me plaindre de lui, il a toujours été fou mais grand et honnête. Jamais un manque de respect, jamais une offense ! Je l’aimais tant et il est mort !!!
Ну ж бо, що я зробила? Я забула про свій біль, я плакала при Діні, на маминих грудях! Я не могла лишатися сама! Як тоді, коли я хворіла! Боже мій, невже ти так і не пошлеш мені хвороби! Чого ж іще треба, щоб мене зламати!
Voyons, qu’ai-je fait ? J’ai oublié ma douleur, j’ai pleuré devant Dina, sur la poitrine de maman ! Je ne pouvais pas rester seule ! Comme quand j’étais malade ! Mon Dieu est-ce que vous ne m’enverrez donc pas une maladie ! Que faut-il donc pour me briser !
Мені було жарко, о третій ночі я вийшла на балкон із відкритими грудьми й стояла, аж поки не почала тремтіти й цокотіти зубами.
J’avais chaud, je suis allée à trois heures de la nuit sur le balcon la poitrine découverte, jusqu’à me mettre à trembler et à claquer les dents.
І я від цього не помру!! Він скакатиме на перегонах у Римі! Адже трапляються щасливі випадки з іншими, чому б не трапитися й мені — раз, лише один, такий, що був би вартий цілого розпачу! Хай він упаде й розібʼється на смерть!! Я вже молила тебе, Боже мій, ти почув мене наполовину! О! зроби, щоб він упав! Ти ж можеш дати мені цю втіху заради того шаленого болю, якого я від цього зазнаю!
Et je n’en mourrai pas !! Il va courir à Rome ! Il arrive donc des bonheurs aux autres, pourquoi ne m’en arriverait-il pas, une fois, un seul, un qui vaudra bien un désespoir ! Qu’il tombe et qu’il se tue !! Je vous ai déjà prié mon Dieu, vous m’avez entendue à demi ! Oh ! faites qu’il tombe ! Vous pouvez bien me donner cette satisfaction en faveur de la folle douleur que j’en aurai !
У його матері є ще один син, отже, я не чиню підлоти, бажаючи йому смерті; друзі швидко втішаться.
Sa mère a un autre fils, je ne commets donc pas une infamie en désirant sa mort, les amis se consoleront vite.
Він сам нічого не відчує, бо буде мертвий! Ніхто тут не кохає його так, щоб стати через це нещасним! О! зроби, щоб він помер! Пʼять років мого життя, аби він помер! Я вже віддала пʼять, разом десять.
Lui ne sentira rien, puisqu’il sera mort ! Personne ne l’aime ici au point d’en devenir malheureux ! Oh ! Faites qu’il meure ! Cinq ans de ma vie pour qu’il meure ! J’en ai donné cinq, ça fait dix.
Хіба вони не варті його смерті!
Est-ce qu’elles ne valent pas sa mort !
У мене злипаються очі.
Je tombe de sommeil.