Неділя, 8 квітня 1877 — Великдень

Я б не встала, якби Розалі не сказала, що «пан граф навпроти, бесідує з Альтамурою». Я побігла подивитися на нього крізь жалюзі. Дивна річ: він не викликає в мене ні хвилювання, ні збентеження, як ті, попередні, в яких мені завжди кортіло щось змінити — чи то ніс, чи поставу, чи очі; але коли я дивлюся на нього, то відчуваю спокійну насолоду, справжнє вдоволення.
Це наш Великдень. Ми були на богослужінні, яке потворно правив грецький священник у канцелярії Консульства.
Потім у нас були Фаббрікаторе, Гамонтови, Насимов і Денгоф, і всі вже знали про пригоду з Королем. Особливо Насимов вважав учинок Короля винятково любʼязним.
Приходить Денгоф, дуже любʼязний, і розповідає, що Король розпитував про мене в принца Прусського, що він зачарований і що тільки про це й говорять.
Я гуляла осяйна й майже зухвала.
викреслено[Сім рядків закреслено]
Король саме закінчував когось вітати, коли я його угледіла.
Я схилила голову, а він, обернувшись цілком до мене, лишався з непокритою головою весь той час, поки я на нього дивилася. Король!! Я його обожнюю. Любий Королю!
навскоси
Король — добрий суддя, і до того ж це напрочуд прикрашає мене в очах Денгофа й усіх інших.
Завтра о шостій ранку він відʼїжджає, не завітавши до нас! Що ж сталося! Я цілий день задихаюся від сліз. Лікар принца прийшов знову й визнав, що я цілком здорова.
Я пішла вечеряти й мало не заплакала, знову побачивши той стіл, за яким він прийшов вечеряти заради мене, потім двері, крізь які я бачила його з Меліссано, і нарешті читальний салон... я зупинилася біля карикатури на Синдика, яку ми розглядали разом першого вечора, у четвер 29 березня, ледве десять днів тому! А мені здавалося — десять місяців!
Поль Антонеллі одружується з росіянкою.
Приходить Караччоло, а потім знову Денгоф, який повертається з палацу, де була вечеря на сто тридцять кувертів. Король говорив про мене й кілька разів повторив: «вона надзвичайно гарненька».
На перегонах він узяв принца під руку, просячи показати йому мене, і принц підійшов аж до мене з Денгофом, потім повернувся на трибуну; я нічого про це не сказала, бо того дня мені було так страшно!
А потім до Опери. Я впізнаю Лардереля здалеку, він підходить. Я мовчазна... Насимов із нами. Лардерель червоний: у нього це те, що в іншого блідість. Насимов заводить розмову з мамою, і мені випадає щастя довго й тихо говорити з Лардерелем. Про байдужі речі, про карнавал, про наші листи, про все — але це було чарівно.
— Я відʼїжджаю лише завтра ввечері, — сказав він потім, — ви будете вдома?
— Так.
— Коли?
— Та як завжди, до пʼятої.
— І... ви будете самі?
— Не думаю, ви застанете нас разом.
— Ні, мені треба не так, я маю поговорити з вами наодинці.
— Чудово... але...
— Коли пані ваша матінка й панна Діна підіймуться вечеряти, затримайтеся на кілька хвилин, і тоді я з вами поговорю...
— Гаразд.
— Вам це легко, ви часто так робите. Або ж... ось, гуляючи, ви часто лишаєтеся сама на чверть години, а то й довше, а інші тим часом прогулюються по Кьяї.
— Це правда.
— Що ж, зробіть так завтра, я буду біля вікна й на мить підіймуся до вас...
— Так, гаразд.
Кампомаріно, Сантасілья, Порчінарі, Паскарола, Маріні, Меліссано заполоняють ложу так, що я геть не знаю, що відбувається на сцені.
Лардерель спокійний і серйозний, він веде маму, а я виходжу з Паскаролою, а Діна з Насимовим.
Біля дверей готелю ми застаємо Маркуара. Натура щира, стримана, чесна. Я страшенно його люблю і під враженням від Лардереля заходжуюся кепкувати з нього до другої ночі. Він блідий, жалюгідний. Діна вдає жорстоку! Куди ми йдемо?
Ах! мій імператоре, як каже Лардерель напідпитку.
Що він хоче мені сказати? Невже я буду щаслива? Чому б ні? Я не смію нічого думати, боюся зіпсувати...
Ах! мій імператоре... ні, це було б надто прекрасно... я сплю.

Примітки

Православний Великдень за юліанським календарем; родина дотримується російського православного обряду. ↩
«Грецький священник» (Фр. prêtre grec) — священник грецького православного обряду; родина дотримувалася російського православного обряду, що тут правили в російському консульстві. ↩
«Лишався з непокритою головою» (Фр. resta découvert) — стояв із непокритою головою, без капелюха; знак виняткової поваги з боку Короля. ↩