Понеділок, 19 березня 1877

Учора ми знову отримали запрошення від Філармонічного клубу.
Погода спекотна й задушлива. Я гіршаю на вроду, я себе ненавиджу і гадаю, що всі вважають мене негарною й відразливою.
Фаббрікаторе та пані й панна Гамонтови приходять до нас.
Уже два дні я розважаюся куховарством. О! не по-німецькому, а цілком поетично. Я варю яйця на спиртівці, а вчора засмажила шинку й картоплю. Готельної їжі я вже не можу ковтати. Ще я граюся в мʼяч.
А ще мені нудно.
Триста тисяч франків, які дав Лардерель, зводяться до ста тисяч. на місяць.
Лист має штемпель від 13-го, тобто вівторка, а з Флоренції вийшов 12-го, у понеділок. А Альтамура приніс його лише 16-го! Тільки тепер я це помітила, розглядаючи конверт. Я відповіла 17-го, він отримає 18-го. Виходить, він чекав на відповідь шість днів!! Для такого випадку це забагато. Мені прикро. Ця фраза важить надзвичайно багато, бо зазвичай я пишаюся своєю недбалістю.
Той незвичайний сон мені приснився в ніч із пʼятниці на суботу, 10 березня. Він писав мені 12-го.
Якби я отримала його лист одразу, я першою дізналася б цю новину. Я не хотіла б висловлювати всякими «Біжу» чи «пан кучер» те задоволення, яке мені дає його поспіх мене сповістити.
А я ж іще думала, що відповіла надто швидко!
Мені заважає візит пані й панни Готовських, родичок Біковського, які обідали за загальним столом і ввечері приходять до нас.
Я сховалася. Терпіти не можу, коли мене отак заскочать у пеньюарі. Я втомлена.