Вівторок, 20 березня 1877

[Чотири рядки закреслено.]
Ми обмінюємося записками з Фаббрікаторе, після чого ми з Діною йдемо до них.
Ах! Я мало не забула, що виходила о пів на десяту ранку з Розалі, що дійшла майже до Головної пошти і що бачила того пана, який хоче зі мною одружитися, того самого, що показався Розалі. Це брат князя де Сантасільї, одруженого з дочкою багатого герцога де Монтелеоне. Цілих півгодини я безнастанно повторювала: що за пика! Огидна, Боргезе, тільки гладший і старший. Тьху!
Ми йдемо до Філармонічного клубу, мама в чорному оксамиті, Діна в блакитному, а я у білій східній газі, дуже довга спідниця, ліф з фаї з декольте серцем ззаду й квадратом спереду, газові рукави до ліктя. Перли на шиї й волосся під сніг. Людей небагато, бо для більшості панів це та сама вистава, що й минулого разу. Мідхад-паша. Біковський із кузинами сідають біля нас. Біковський не може забути, що я дуже серйозно спитала його, як ся мають мої собаки. Сьогодні ввечері він каже мені, що мої собаки телеграфують йому, що вони здорові. Згодом приходить Паскарола, я трохи балакаю, але я негарна; успіху в мене немає!
Уже на виході Паскарола відрекомендовує нам герцога де Сан-Чезаріо, голову Клубу. Дуже дотепний, симпатичний і кумедний.
У нього дружина, яка скидається на тридцятирічну красуню і яка, гадаю, мати бридкого молодика того ж віку.
Паскарола й Біковський проводжають нас до карети. Удома я трохи розраджуюся, говорячи про пана графа й підсмажуючи макарони.
Ото вчора було гарно, я зробила омлет на вогні від газети. Це скидалося на чаклунську грубку.

Примітки

Фая (фр. faille) — рубчаста шовкова тканина. ↩