Вівторок, 13 березня 1877

[Вісім рядків закреслено]
Моя сукня Вірджинія, старовинна, ніжна, виявилася на диво приношеною, коли довелося її вдягти, це разом із моїм кашлем зробило мене геть неприємною, боязкою, засоромленою, надто коли, увійшовши до зали, я помітила, яка елегантність там панувала. Хай навіть на два роки відсталі від моди, сукні були не менш граційні й розкішні, у супроводі безлічі діамантів. Уперше в житті я була [Викреслено: роздратована] принижена своїм туалетом. Обличчя моє палало, я хотіла б бути деінде, я гнулася під поглядами тих, хто був такий ласкавий, щоб на мене дивитися. Словом, я страждала від себе й від усього. Грали «Жаннеттине весілля» італійською, дилетанти вирізнялися. Усі страшенно переймалися, хто ж такі нові гості й як вони проникли в це зібрання титулів. Одна стара княгиня особливо метушилася, не соромилися говорити про нас італійською. Граф де Бальцорано, наречений Жізелі, вмостився з іще одним навпроти нас, що були в першому ряду, наполовину на стільці, наполовину на ящику оркестру, поводячись зовсім не як наречений, а вистежуючи мої ноги, аж тричі чіпляючи мій шлейф, дивлячись… так, наче я його справді цікавила. Як по правді, це чудовий хлопець радше французького типу, дуже високий, стрункий, із сірими й дуже жвавими очима, із зубами буквально як найкращі перли у світі та свіжим і приємним обличчям.
Той, що був із ним і кого він називав Джованні, був поважний, лагідний, навіть ніжний, із темними очима під важкими повіками, з обличчям радше квітучим, ніж свіжим; а ще ґудзики сорочки, черевики й усе інше навели мене на думку, цього разу слушну, що це нарешті невидимий Боргезе. [Навскоси: Це був князь Тонді]. Аж до імені, бо Бальцорано називав його Джованні. Якби це був інший день, я б пожаліла їхню ексцентричну позу й запропонувала б їм місце, бо одне було поруч зі мною, але цього вечора… Ах! Господи. Вони мали такий привітний вигляд, без зухвальства, що я згадую їх із приємністю. Фаббрікаторе приходить привітатися з нами в антракті, а наприкінці ми приєднуємося до його дам, які явно ображені моєю хворобою, що заважає мені ходити кудись, окрім них. Справді, я незграбна, але я люб'язничаю й кашляю, кутаю шию, я лагідна. Нам відрекомендовують маркіза де Паскаролу, одного з Veglione, дуже малого, кволого, із гострою борідкою, білявого, якому мама простодушно сказала, що так, вона була на Veglione. Боже мій, прости мені, але вона день у день дурнішає.
Цей клуб майже салон, але нам там було не comfortable, як кажуть англійською. На нас дивилися, і я не могла розгорнутися впевнено.
Я хотіла б викреслити цей вечір, зробити так, щоб він зник, я почуваюся після нього, як після ганебного вчинку.

Примітки

Сукня в пасторальному стилі героїні «Поля і Вірджинії».
«Жаннеттине весілля» — опера-комік Віктора Массе (1853).
Іт. dilettanti — світські аматори, що виступали на сцені.
В оригіналі англійською: «comfortable» — «затишно, зручно».