П'ятниця, 9 березня 1877

Мені снилися Гастон де Лардереї, його дружина і Біжу. Після стількох дощів я з утіхою знов побачила обличчя з прогулянки, деякі з них вельми мною переймаються. Я не кажу про звичайних роззяв, які витріщаються на всіх.
Один молодий князь сімнадцяти-вісімнадцяти років мене тішить, він буде гарний, як ангел, і його надута губа надає йому проміжного вигляду, що до вподоби. Він помітив, що ми ним переймаємося, і набирав поз із зовсім юним чаром, який саме через це був вишуканий.
[Навскоси: Брати прогулюються зі священником, його мати окремо, а він окремо, три запряги дуже гарні. У нього немає тієї відразливої худорби, що в дітей його віку, — ось що надає йому дуже принадного вигляду.]
А я ж бажала завоювання за тридцять років, я мала його навіть за сорок. Це лестить, але… тьху. Я як ті жінки тридцяти п'яти років — люблю чоловіків двадцяти двох.
Фаббрікаторе прийшли ввечері, і ми пішли на Skating, де щоп'ятниці ігри.
Сукня сиділа на мені особливо добре, виставляючи якнайвигідніше надзвичайну пишноту моїх форм (не подумайте, заради Бога, що в мене гори грудей, аж ніяк), мереживо спадало на рукавички, і все мені, словом, подобалося, що зробило мене привітною й спокійною. Я взяла з собою Розалі, щоб упевнитися в особі невидимця. Ця порода нічних птахів, як Антонеллі. Він не прийшов, зате було багато інших, надто ж мій офіцер, який має очі, що бентежать; ви знаєте, які неаполітанці нестримні щодо враження від того, що бачать; я зібрала чимало дечого на своєму шляху, а втім, безглуздо про це казати.
Ах! Якби Лардереї був тут… а поки що я роблю, що можу, катаюся з сином маркіза де Сантасільї, якого мені відрекомендовують і який білявий, у жовтих плямах і [Викреслено: дурний] молодий. Перегони панів були особливо приємні, бо Массімо та інші непрямо й делікатно віддали нам лестиві люб'язності; точка старту була перед нами, і ця маса штанів затуляла нам вид на доріжки, тож ці панове? Массімо на чолі, відсунули гурт, і тільки-но хтось висувався, він прохав його відступити, роблячи дуже виразні жести й указуючи на нас оком, а то й голосом, із суто італійською повагою, наче видовище було тільки для нас, наче не було інших дам, яким затуляли вид заради нас чи щоб зробити його кращим.
Щодо офіцера, я знаю, що справила на нього або жахливе, або чарівне враження, це істота глибока й мовчазна, але рідкісної краси, хоч і без нічого надто вишуканого, я не можу уявити його без військового кашкета. Гадаю, це той, що був присутній при від'їзді Алессандро; стрункий, чорнявий, з осяйним обличчям і очима, майже такими ж оповитими серпанком, як у сина кардинала, але щирішими.
У Неаполі я приречена, гадаю, на риб'яче життя, чи радше, як кажуть у Росії: «ні риба ні м'ясо».
Я задоволена всім, окрім мого Лардереї, який мене забув. Пан кучер казав, що повернеться лише за місяць, тоді як пан граф казав, що за десять днів. А ще невідомо, що скаже пані Шльондра, відомо ж — і Антонеллі мені сказав, — що пан граф був лише слугою пана кучера і що коли пан граф казав:
— Завтра я їду до Флоренції, — пан кучер відповідав йому:
— Ви їдете до Флоренції? Ну а я лишаюся тут.
І він лишався. Що ж до пані Шльондри, вона мало його не лупцювала, цього кумира мого серця, я хотіла б побачити його в батистовій сорочці з мереживним жабо й у шлафроці з чорного оксамиту — від цього можна було б збожеволіти.
Помріймо ж про це, я хотіла б марити ним і цієї ночі, як у дві попередні.
Мій письмовий стіл, столи й килим засіяні клаптиками паперу, на яких я силкуюся відтворити риси й несамовитий вираз мого коханого.
Ці риси мають разючу подібність до рис княгині Марґеріти.

Примітки

«Син кардинала» — позашлюбний син кардинала Антонеллі, якого Марі вже згадувала раніше.
Рос. приказковий вислів, відповідник «ні риба ні м'ясо».