Четвер, 8 березня 1877

Я не виходила з кімнати, і поки мама й Діна були в Фаббрікаторе, я просила Розалі розповісти мені, як Шарль, пан кучер, переповів їй мою помилку з дверима, ще й набрехавши на той страх, що я нібито пережила. Потім я розповідала їй те саме, а вона переказувала мені з варіаціями. Так я дійшла до того, що бачу його, заплющивши очі, а отже, до того, що нетямлюся за ним. Я марила ним минулої ночі; він став легендою.
Я не повинна розпалювати собі голову й дозволяти собі любощі, перш ніж дійду туди, куди хочу, — хіба що задля того, щоб туди дійти.
Мама довела мене до люті, що перейшла в млості від гніву, кажучи мені дурниці. Тільки вона одна на світі вміє так роздратувати, вона не думає того, що каже, але каже це для… біс зна для чого! Найжахливіше було те, що вона запевняла, ніби я дуже добре вчинила б, прийнявши пана Жанв'є де Ла Мотта, а коли я кажу, що мені цього не досить і що він лишив би мені всього десяток тисяч франків на рік, вона відповіла, що цього цілком досить на мої туалети, щоб часто бувати в товаристві, приймати й сяяти.
Одне слово дасть вам зрозуміти, чому я оніміла з нетерпіння й гніву:
А те, що, не бувши заміжньою й ходячи хіба що до театру, я витрачаю понад десять тисяч франків.