# Неділя, 18 лютого 1877

Неділя, 18 лютого 1877

Завтра буде вісім днів, як Біжу-бузук поїхав.
Погода важка, раз у раз іде дощ, ми лише заходимо з Альтамурою й дивимося на обід для бідних посеред площі, де відбувається Фестиваль…
Ми перебралися на антресоль, де нам, до речі, зручніше, перший і другий поверхи зарезервовані для принца Карла Прусського, що прибуває завтра чи післязавтра.
На «Skating» те саме товариство, що й учора, ніхто нас не знає, це доволі цікаво. Той, хто катається й робить такі кумедні жести, щоб усіх нас розважити, — це граф де Мірафіоре, зять Лардереля. Я зашарілася з утіхи, дізнавшись, що це хтось, споріднений з Олександром Македонським.
викреслено[Один рядок закреслено.]
Угорі стеля; з чотирьох боків стіни, лампа з абажуром, що надає кімнаті хворобливого вигляду, а потім мама, і Діна, і тиша.
Уявіть собі це життя, ці Танталові муки: я виходжу, бачу людей і не досягаю нічого!!! Жодної живої душі, жодного слова від подібних мені! Самотність, яку ще нестерпнішою робить година чи дві, проведені на вулиці. Одне слово, я лежу. Я — лежу вдень і ввечері без сну!
— Який смуток! — вигукнула я вдвадцяте, — і ось як минають найкращі роки мого життя!
— О! Так, сумно, — каже мама.
Уперше вона не каже мені, що ми живемо дуже весело й як усі; я звертаю на це її увагу, додаючи, що, якби вона завжди так говорила, у нас ніколи не було б сцен. І тепер, коли вона так покірно згоджується й довші промови — а вони, може, підтримали б мене, додавши зухвалості, — стали ні до чого, я відчуваю, як усе моє життя минає, і плачу так, що ніхто й не здогадується.
Я вчепилася в Лардереля, як потопельник хапається за соломинку; я вивчала його до дрібниць, як оце ввечері вивчала візерунки канапи, на якій лежала, від нудьги, від смутку, від розпачу.
Саме тому я й сама не знаю, що думаю. Якби я була як усі, прихильності посідали б у моєму житті своє звичне місце, та я нещасна, я мов той вʼязень, що привʼязується до павука, як до людської істоти; найменша дурниця тішить мене над міру, а потім кидає в біль. Кучер Лардереля поїхав. Ось і горе.
Та Лардерель сказав, що повернеться за дванадцять чи пʼятнадцять днів. Я для нього ніщо, він для мене дрібниця, та наразі він був для мене всім. Він розважався мною, як я розважалася ним, тільки для нього я була тим, чим є вистава для того, хто ходить на неї щодня, тимчасом як я — провінціалка, що раз на рік іде до Опери з рожевими стрічками на капелюшку й говорить про це аж до того дня, коли знову туди піде наступного року.
Я не хочу їхати до Парижа, хоч це й був би якийсь кінець, але я чекаю на Лардереля, мені так до вподоби. Навіщо на нього чекати? Не знаю, це примха… чекатиму. А моя гординя каже мені: це жалюгідно, якби він захотів, то лишився б; навіщо привʼязуватися до людей, замість того щоб чекати, поки вони привʼяжуться до тебе? І я відповідаю своїй гордині: я з вами згодна, але я ніколи й не претендувала на те, щоб Лардерель утратив через мене розум, а раз цю істину встановлено, моїй гордості тут немає чого робити, і я ні на кого не тримаю зла. Я просто йду за своєю примхою, я ні на що не сподіваюся, тож можете бути спокійні й не турбуватися про наслідки. А скінчивши цей діалог, скажу вам, що його викликало: це мій характер сказав отаке: Бачте, я всього цього не розумію! Я б робила все одразу. Кохати? То кохати цілковито, не спинятися ні перед чим, не бачити нічого, окрім свого кохання. Скрізь крайнощі, стрімкість, шал.
На мою думку… я його перебиваю, бо він збирався сказати, що мав би зробити Лардерель, збирався сказати дурницю, бо ж Лардерель нічого не сказав, нічого не обіцяв, ні в чому не запевняв, він чинив, як хотів, і докоряти йому нема за що. Зрозумійте ж, що це я… яка., а не він?
Ми розуміємо, та оскільки ви, мадемуазель, уявили собі, що цей чоловік вас покохає…
Так, я це собі уявила, тому й дала говорити тим персонажам, яких ви щойно чули, а надто останньому, що заявив, що, коли вже кохання й буває, він розуміє його лиш в один спосіб.
Хтось вимовив імʼя Антонеллі, це справило на мене враження брудної злиденності, як і все, що з цим повʼязано, включно з кардиналами й папою.

Примітки

«Skating» (англ.) — роликова ковзанка, модний світський заклад 1870-х років. ↩