# Субота, 17 лютого 1877

Субота, 17 лютого 1877

Я встала рано, і ми поїхали подивитися грот Позіліппо, ось що мені до вподоби, а потім гробницю Вергілія. Перейдімо до суті! Я засмучена, кучер Лардереля відʼїжджає завтра, отже, він не повернеться раніше ніж за два тижні, як він казав, якщо взагалі повернеться. Зволікання цього клятого Шарля… здавалося мені ознакою скорого повернення… Тут мене перервав Альтамура, цього чудового хлопця образив наш вигляд того дня на балконі, та, далебі, він милий пес… тьху! Як я висловлююся.
навскоси
Ах! Дідона, ах! Еней, ах! Лардерель.
Я каталася й розважалася, був там той, кого ми маємо за князя Руффо, і офіцер, що проводжав Лардереля, — чудовий хлопець, і Мерізано, торішня мавпа, і той лагідний юнак, і багато інших; я була в білому, з двома косами на спині, як у Маргарити, і в чорному оксамитовому чепці. Що вдієш, цілком природно, що нами трохи цікавляться, ми ж бо геть нові.
Відʼїзд кучера озивається в мені наче поштовхами розчарування, і ось я починаю слідство з Розалі, змушую її повторювати, як Лардерель рано повертався, а вранці зіскакував з ліжка подивитися в шпарину, потім пантоміму з Шарлем, що робив йому знак підійти, коли помічав когось; як Лардерель відштовхував кучера, а потім хапався руками за голову й кидався по кімнаті, вигукуючи: Ах! Боже милий, Боже милий! Цей жест і ці слова йому притаманні, наближаючись до Канчелло, він схопився руками за голову, вигукуючи: Боже милий, Боже милий, ось і Канчелло!
Ось що дбайливо зібрано.
Кучер збирає всілякі відомості про мене: чи люблю я коней, чи маю добру вдачу, і ще, і ще, і нарешті, задоволений, оголошує, що я та жінка, яка потрібна його панові. Тож кучер і покоївка влаштовують шлюб. Та йдеться не про це, а про відʼїзд чи приїзд. Шарль уже не їде, він дістав накази з Палацу, куди його кличе граф де Мірафіорі по коней для Лардереля, а втім, щохвилини щось інше… Ах! То невже я не можу триматися того, що сказав сам цей Біжу-бузук!
Я не хочу чути про жодні зміни, це надто мене мучить. Якби це хоч було коханням.
Я схибнута на цьому Лардерелі, а як вірити Розалі, то й він так само. Розалі розповіла мені це, перш ніж побачила, наскільки я зацікавлена, і навіть сказала мені це як щось байдуже, але незвичайне.
— Він навіжений, — казав сьогодні ввечері Альтамура, — іноді він кидає сто тисяч франків, а іншим разом через два су здіймає бучу.
Знаєте, кучер шукає мені верхового коня напрокат, через безцінну Розалі. Без цієї дівчини я б не знала, що й робити.
Хотіла б я знати, скільки він протримається цього року; усупереч собі я дедалі глибше поринаю в ці любовні думки, а потім, якби він за мною туди не пішов, я б розчарувалася.
Я бачила його якраз стільки, щоб роздратуватися й трохи втратити голову.
Якби я дала собі волю, я б годинами переписувала найдрібніші подробиці про кучера, про покоївку, про коней, про графиню де Мірафіоре, що сьогодні поїхала до Флоренції і яку Біжу-бузук приїде зустріти в Римі й провести до Флоренції, і так далі.
Далебі, я щось до нього відчуваю… Одіффре прийшов із жахливою повільністю, Антонеллі прийшов унаслідок заразливого впливу Кохання на мене, а цей сімейний чоловік — ну, він прийшов, мов «удар блискавки». Це найсправжніший із трьох, та з портрета, який я малюю, ви добре бачите, чи не так, що це ще не ідеал чи той, кого я вважатиму таким.
О нудьго, чого ти лиш не породжуєш!

Примітки

Грот Позіліппо (Grotta di Seiano) — тунель римської доби крізь пагорб Позіліпо поблизу Неаполя; неподалік — місце, що традиційно вважається гробницею Вергілія (Parco Virgiliano). ↩
Bijou-bouzouk — Маріїне жартівливе прізвисько для Лардереля, що поєднує bijou (коштовність, цяцька) з bachi-bouzouk (баши-бузук — османський нерегулярний вояк, розмовно про буйну вдачу). ↩