Пʼятниця, 9 лютого 1877

Отже, так: не казатиму вам, що ми піднялися на якусь висоту, назви якої я не знаю, і що Пелікан набрид мені до смерті. Глухий, напівідіот, та ще й закоханий у ту Цурмюллен. Оце так морока.
На Кʼяї сила-силенна люду, і прикрашала її присутність мого божества Лардереля, що правив дуже гарним конем. Мені стало духу не обернутися, але Діна бачила всі маневри його голови. Воно й зрозуміло: він не сподівався мене побачити.
Коли трохи згодом я його виглядала, він проїхав повз нас, увесь у сірому на сірому коні, і якраз коли Діна чекала, що наступного разу він осідлає півня, він повернувся на брунатному коні й убраний у брунатне. Любий хлопчина, як же він вирізняється серед усіх цих неаполітанських облич! Я нічого не знаю й ні з ким не знайома, і від цього впадаю в легке отупіння.
Вкладкаbracketed «[Elliminez.]» in the printed edition; meaning unclear
[Elliminez.]
Оце так карнавал! І все це завдяки панові Башкирцеву, який скалічив мені цілий рік.
Якби ж я хоч знайшла собі якогось залицяльника.
Іди вже, голодний собако!
Примітка упорядниківnote of the Cercle edition’s editors on the manuscript pagination
[Марі перейшла зі сторінки 184 на 185, але, здається, нічого не бракує]
Знову побачити Антонеллі лише для того, щоб сказати йому, що торік то була не я! Що я не розумію, як могла так поводитися, дозволяти так зі мною розмовляти, казати те, що казала, погодитися на дивну, двозначну роль. Що... що, перечитуючи свій щоденник, я сама себе побила б за ці розмови з ним!
Я весь час мала такий вигляд, ніби прошу, щоб він зі мною одружився, ніби припускаю, що він насмілюється говорити зі мною з якоюсь іншою метою, ніби я нічого не розуміла, ніби я була безглузда, — я просто скажена від люті!!!!
На фестивалі я бачила, як їдять [Шість рядків закреслено] макарони. Це варто побачити. Ми нагодували їх на чотири франки, тобто вісімдесят вісім порцій. У таких речах, як і в подорожах, описи нічого не варті, треба бачити на власні очі.