❦
Субота, 10 лютого 1877
Я пролежала з мамою до третьої, бо ми мене вважали надзвичайно нещасною, чи радше переслідуваною злою долею.Samedi 10 février 1877 Je suis restée couchée avec maman jusqu’à trois heures parce que nous me trouvions excessivement malheureuse ou mieux poursuivie de guignon.
Один із доказів — цей клятий Антонеллі. Бо й справді, ніщо мені не вдається — ні те, що варте заходу, ні те, що нічого не варте. Тимчасом як стільки інших, бридкіших, дурніших, бідніших, нікчемніших. Та годі. Замість співчуття до нещастя всі ці висновки викликають у мене відразу до самої себе. Я ненавиджу своє обличчя, свій вигляд, своє вбрання, свій голос, усе! Я ненавиджу себе, як ненавиділа Брускетті.
Une des preuves est ce fichu Antonelli. En effet rien ne me réussit, ni ce qui vaut la peine, ni ce qui ne vaut rien. Tandis que tant d’autres plus laides, plus bêtes, plus pauvres, plus misérables. Enfin. Au lieu de compassion pour le malheur, toutes ces conclusions me font me prendre en dégoût. Je déteste ma figure, mon air, mes habits, ma voix, tout ! Je me déteste comme je détestais Bruschetti.
Тож я заледве помічаю Лардереля… навіщо мені на нього дивитися, коли я сама собі бридка.
En sorte que je remarque à peine Larderel... pourquoi le regarderais-je, puisque je me dégoûte.
викреслено[Три рядки закреслено]
[Trois lignes cancellées]
Сьогодні вранці я зайшла до нашого чарівного сусіда, поки його не було. Щоб набратися сміливості одного дня «помилитися» влучніше й кинути свою шубу й парасольку на його ліжко; цього вечора я захотіла прорепетирувати; відчиняю двері — і три зойки лунають один за одним, мов луна в гроті. Я щонайприродніше скрикую «Ах!», з грюкотом зачиняючи двері, — я й справді не сподівалася когось побачити. Лардерель, що милувався собою в люстрі, вигукує друге «ах!», а третє — його служник.
Ce matin je suis entrée chez notre adorable voisin pendant qu’il n’y était pas. Pour m’enhardir à me tromper mieux un jour et à jeter ma pelisse et mon ombrelle sur son lit; j’ai voulu faire une répétition ce soir; j’ouvre la porte et trois cris partent l’un après l’autre comme l’écho dans une grotte. Je pousse un: Ah ! des plus naturels en refermant la porte avec fracas, je ne m’attendais pas à voir quelqu’un, pour sûr. Larderel qui se mirait pousse le second ah ! et le troisième vient de son domestique.
За десять хвилин Розалі каже мені, що граф говорив про це зі своїм служником і що граф сказав: ця панна чарівна. Я в захваті.
Dix minutes après Rosalie me dit que le comte avait parlé de cela avec son domestique et que le comte a dit : que cette demoiselle est charmante. Enchantée je suis.
Просидівши годину чи більше, видивляючись крізь замкову шпарину й прислухаючись, я почула, що просять капелюха, і кинулася в коридор, і, коли він виходив, я зайшла назад, не обертаючись, мовби це всерйоз. Тільки питаю себе, навіщо це.
Après avoir passé une heure ou plus, à regarder par le trou de la serrure et à écouter j’ai entendu qu’on demandait le chapeau et je me suis précipitée dans le corridor et comme on sortait, moi je suis rentrée sans me retourner comme si c’était sérieux. Je me demande seulement à quoi ça sert.
Отак мріючи, я заснула й проспала до півночі, а опівночі ми вирушили на доброчинний бал-маскарад1 до театру Сан-Карло. У нас із Діною чорні сукні й каптури з пелериною з шантильї на чорній підкладці, з атласними бантами. Які руки й ноги! У мами були грубі рукавички й рожева маска під чорним доміно,2 що робило її схожою на перевдягненого чоловіка. Не минуло й двох хвилин, як ми були в ложі, а її вже взяли в облогу.
Tout en y rêvant je me suis endormie jusqu’à minuit et à minuit nous sommes parties pour le veglione de charité au théâtre San Carlo. Dina et moi avons des robes noires et des capuchons à pèlerine en chantilly doublé de noir, avec des nœuds de satin. Des mains et des pieds ! Maman avait de gros gants et un masque rose sous un domino noir, ce qui la faisait ressembler à un homme déguisé. Nous n’étions pas depuis deux minutes dans notre loge qu’elle était déjà assiégée.
Зала пишна й пишно освітлена газом і восковими свічами, ложі другого ярусу повні декольтованих дам без масок, а посередині — гурти чорних фраків, що похитуються, сповнені нудьги.
La salle splendide et splendidement illuminée au gaz et aux bougies de cire, les loges du second rang pleines de dames décolletées et sans masques et, au milieu, des groupes d’habits noirs se balançant pleins d’ennui.
Коли я побачила перед нами з тридцятеро, мене охопив страх, і я зробила знак своїм супутницям мовчати, що лише посилило цікавість і число цікавих.
Lorsque j’en vis une trentaine devant nous, la peur me prit et je fis signe à mes compagnes de se taire, ce qui augmenta la curiosité et le nombre des curieux.
— Не розмовляєте?
- On ne parle pas ?
Ствердний знак.
Signe affirmatif.
— То ви німі?
- Vous êtes donc muette ?
Так.
Oui.
— І так буде цілий вечір?
- Et ce sera ainsi toute la soirée ?
Так.
Oui.
— Та скажіть же щось.
- Mais dites donc quelque chose.
— У них немає язика!
- Elles n’ont pas de langue !
— Бідолашні маски.
- Pauvres masques.
— Гляньте-но, я бачу чарівні ніжки й ручки.
- Tiens je vois des pieds et des mains adorables.
— Тільки не в тієї, — показуючи на маму.
- Pas à celle-là - désignant maman.
— Та — чоловік.
- Celle-là est un homme.
— О! Так, гляньте лишень.
- Oh ! oui, voyez donc.
— Та це ж підлота — так нас дурити?
- Mais c’est une lâcheté de nous tromper ainsi ?
— О! Ці руки.
- Oh ! les mains.
— Це лапчасте, останнє з лапчастих, панове.
- C’est un palmipède, le dernier des palmipèdes, Messieurs.
І знов, і ще, і дедалі більше. Вони всі говорили французькою.
Et encore, et toujours et davantage. Ils parlaient tous français.
Був один, що замість робити, як усі, умостився на краю ложі, мов у себе вдома, і взявся мовчати.
Il y en avait un qui au lieu de faire comme les autres s’était installé sur les bords de la loge, comme chez lui et commença de se taire.
— Вам весело? — питали нас.
- Vous vous amusez ? nous demandait-on.
Так.
Oui.
— Ну ось, — каже той чоловік, — я роблю, як вони, мені весело. — І далі мовчав.
- Eh bien, dit l’homme, je fais comme elles, je m’amuse : et il restait toujours sans rien dire.
— Заради всього святого, скажіть нам щось, бодай дурницю?
- Pour l’amour du ciel, dites-nous quelque chose, une sottise ?
Я нахилилася до того чоловіка:
Je me penchai vers l’homme :
— Ти мені набрид, — кажу я голосом, приглушеним бородою маски.
- Tu m’ennuies, dis-je d’une voix étouffée par la barbe du masque.
Помітивши Лардереля, я привстала.
Apercevant Larderel, je me levai à moitié.
— Ось, — кажуть йому, — маски, що не хочуть говорити, а ми не можемо вгадати, хто це.
- Tenez, lui dit-on, voilà des masques qui ne veulent pas parler et nous ne pouvons pas deviner qui c’est.
— Ага! — каже він, підходячи, — якою мовою говоримо? Мовчанка.
- Ah ! ha ! fit-il en s’approchant, quelle langue parle-t-on ? Silence.
— Ах! Та це ж сумно!
- Ah ! mais c’est triste !
— А й справді, — каже Діна, — то чого ж ви всі не йдете розважатися деінде.
- Au fait, dit Dina, c’est vrai, aussi pourquoi n’allez-vous pas vous amuser ailleurs tous.
— У залі немає дотепу.
- Il n’y a pas d’esprit dans la salle.
— А в нас його, отже, багато?
- Et nous en avons donc beaucoup ?
— Гляньте-но, ви говорите.
- Tiens, vous parlez.
— Доводиться ж?
- Il le faut bien?
Я заговорила з сильним англійським акцентом.
Je pris un fort accent anglais.
— Це американки.
- Ce sont des Américaines.
— Росіянки.
- Des Russes.
— Англійки.
- Des Anglaises.
— Неаполітанки.
- Des Napolitaines.
— О! Ні, неаполітанки дуже дурні.
- Oh ! non, les Napolitaines sont très bêtes.
Годі, годі, панове. Серед вас є вельми вродливі, та я не знаю навіть перших літер ваших імен. Зізнайтеся, що, аби знайти про що говорити, треба бути хитрим. Це ми були заінтриговані.
Allez, allez Messieurs. Il y en a de fort beaux parmi vous mais je ne connais seulement pas les premières lettres de vos noms. Avouez que pour trouver à causer il faut être malin. C’est nous qui étions les intriguées.
— Скажіть-но, чи не помиляєтеся ви часом дверима, повертаючись додому? — каже Лардерель, умощуючись із суто французькою грацією й паризькою невимушеністю на краю нашої ложі.
- Dites-moi est-ce que vous ne vous trompez pas quelquefois de porte en rentrant chez vous ? dit Larderel en s’installant avec une grâce toute française et un sans-façon parisien sur le bord de notre loge.
Я прикинулася, ніби нічого не знаю.
Je fis l’ignorante.
— То, виходить, це не воно, бо, бачте, зі мною трапилася одна історія.
- Alors ce n’est pas ça, c’est que, voyez-vous, il m’est arrivé une histoire.
— Яка? — спитали тридцять ротів.
- Laquelle ? demandèrent trente bouches.
Він розповів мою.
Il raconta la mienne.
— Це було таки навмисне, — кажу я.
- C’était bien fait exprès, dis-je.
— О! Ні, утекли надто швидко й скрикнули надто природно.
- Oh ! non, on s’est sauvé trop vite et on a crié trop naturellement.
Ми все не наважувалися вийти, а до нас приводили геть усіх, хто голосно проголошував, що ось вона, ложа дотепу!
Nous ne nous décidions pas à sortir et on nous amenait tout le monde qui proclamait hautement que voici la loge de l’esprit !
Лише Лардерель не смакував цим дотепом і ходив, вихиляючись і кепкуючи, праворуч і ліворуч, рухами, як у канкані, геть позбавленими гідності. Той наполегливий чоловік наполягав і зрештою умовив мене взяти його під руку — руку князя Руффо, — поки двадцятирічний юнак лишався біля Діни. Обличчя правильне, біляве, поважне й лагідне, а спокійні й розумні очі проймають до самого серця. Ніжне створіння.
Larderel seul ne goûtait pas cet esprit et s’en allait pirouettant et blaguant, à droite et à gauche avec des gestes de cancan très dépourvus de dignité. L’homme persévérant, persévérait et me décida enfin à prendre son bras, celui du prince Ruffo pendant qu’un jeune homme de vingt ans restait auprès de Dina. C’était une figure régulière, blonde, grave et douce avec des yeux calmes et intelligents qui vous vont au cœur. Une créature suave.
навскоси
Саме попід руку з князем я зустріла Лардереля, який попросив піти з ним, обіцяючи бути дуже чемним.
en travers C’est au bras du prince que j’ai rencontré Larderel qui m’a demandé à venir avec lui me promettant d’être très sage.
Багато хто брав нас за найрізніших дам, упізнавали голос, упізнавали очі, акцент.
Beaucoup nous reconnurent pour beaucoup de dames différentes, on connaissait la voix, on connaissait les yeux, l’accent.
Юнак говорив, що божеволіє, таким милозвучним голосом, що я слухала б його без кінця.
Le jeune homme parlait de devenir fou, d’une voix si harmonieuse que je voudrais l’écouter toujours.
Кожні десять хвилин Лардерель повертався поскаржитися на своїх доміно.
Toutes les dix minutes Larderel revenait se plaindre de ses dominos.
Нарешті, гадаючи, що час задовольнити його прохання, я кинулася за ним, бо його повела дама з жовтим волоссям, ледь замаскована.
Enfin, pensant qu’il était temps d’accéder à ses demandes, je me mis à sa poursuite, emmené qu’il était par une dame aux cheveux jaunes peu masquée.
— Вона мене вже не відпускає!
- Elle ne veut plus me lâcher !
— Ти її знаєш?
- Tu la connais ?
— Полька, здається.
- C’est une Polonaise je crois.
— Акцент у неї такий.
- Elle en a l’accent.
Та й цього разу він мені так і не дістався, через пʼять хвилин я пішла й забрала його з ложі однієї акторки.
Mais cette fois encore je ne l’ai pas eu, je suis allée le cueillir sur la loge d’une actrice cinq minutes plus tard.
— Оце тепер ти у своїй стихії, — кажу я йому на вухо.
- C’est à présent que tu es dans ta sphère, lui dis-je à l’oreille.
— То ти конче мене хочеш!
- Tu me veux donc absolument !
— Конче.
- Absolument.
— Ах! Боже милий!
- Ah ! bon Dieu !
— Я маю розповісти тобі історію…
- J’ai à te raconter une histoire...
— Нумо!
- Allons !
Так само, як я перебільшила красу цього чоловіка, я перебільшила його бридкість рік тому. Правда ж у тім, що Лардерель — чарівний хлопець, непоганої статури, дотепний, добре вихований і довершений. Бути завершеним3 — це таки щось, хай там що кажуть. Ним можна бути в будь-якому віці, людина народжується повною або неповною. Мій батько, мій брат, Пʼєр Антонеллі, Жорж, граф Платтер — лишаться все життя незавершеними, хай якими дотепними й ученими вони будуть.
De même que j’ai exagéré la beauté de cet homme, j’ai exagéré la laideur, il y a un an. La vérité est que Larderel est un charmant garçon pas mal fait, spirituel, bien élevé et achevé. Être fini, c’est quelque chose quoiqu’on dise. On peut l’être à tout âge, on naît complet ou incomplet. Mon père, mon frère, Pierre Antonelli, Georges, le comte Platter, resteront toute leur vie inachevés, quelque spirituels et savants qu’ils soient.
Лардерель навіжений, це кожен каже, та це не заважає йому бути завершеним, як і Торлонія, Мержевський, Альбер та інші.
Larderel est un fou, chacun le dit, ça ne l’empêche pas d’être fini, ainsi que Torlonia, Merjeewsky, Albert et d’autres.
Лардерель вищий за мене, і я зі справжньою приємністю терпіла близькість його блідого й гарного обличчя. У нього зовсім біляві вуса при темно-каштановому волоссі й чорні очі. Сухі французькі очі, ледь сіруваті, не дуже чорні.
Larderel est un plus grand que moi et c’est avec un réel plaisir que je subissais le voisinage de sa figure pâle et belle. Il a une moustache tout à fait blonde avec des cheveux châtains foncés et des yeux noirs. Yeux français secs, un tant soit peu grisâtres, non très noirs.
Я б ніколи не скінчила, якби взялася розповідати все.
Je n’en finirai pas si j’avais tout à raconter.
— Я бачив тебе на Капітолії торік, а потім ти зналася з небожем одного кардинала.
- Je t’ai vu au Capitole l’an passé et puis tu a connu le neveu de certain cardinal.
— Їх так багато.
- Il y en a tant.
— Антонеллі.
- Antonelli.
— Ну і?
- Eh bien.
— Та й усе, ні, але ж на Капітолії у вас був такий стан, і таке вбрання, і такий стан, що іншого такого й не було.
- Eh bien c’est tout, non mais au Capitole vous aviez une taille et une toilette et une taille, il n’y avait que celle-là.
— У мене негарний стан.
- Je n’ai pas une jolie taille.
— Ти погладшала?
- Tu as grossi ?
— Схудла.
- Maigri.
— Ах! Боже мій.
- Ah ! mon Dieu.
— Від кохання до тебе.
- D’amour pour toi.
— Ти кохаєш мене відтоді?
- Tu m’aimes depuis ce temps ?
— Відтоді.
- Depuis ce temps.
— То це задля мене ти повернулася до Рима через два тижні, з тіткою, лишивши матір у Ніцці?
- C’est donc pour moi que tu es revenue à Rome au bout de quinze jours, avec ta tante, laissant ta mère à Nice ?
— У мене є тітка?
- J’ai une tante ?
— О! Прошу тебе, до того ж вас добре знають у тій ложі, повній родичів, тіток, дядьків, кузин, усе те вас підстерігає, мені досить відвести вас на інший кінець зали, як уже шлють тридцять шість посланців, вас неодмінно мають бачити, завжди отам… перед ложею.
- Oh ! je t’en prie, d’ailleurs on vous connaît bien à cette loge pleine de parents, des tantes, des oncles, des cousines, tout cela vous guette, je n’ai qu’à vous mener à l’autre bout de la salle pour qu’on envoie trente six messagers, il faut qu’on vous voie, toujours là... devant la loge.
— Це тебе дратує?
- Ça te contrarie ?
— Ні, бо ж я вас упізнаю.
- Non, puisque je vous reconnais.
Якщо він мене впізнає, то він єдиний; була там парочка, що накинулася на мене з приводу якогось запрошення, якого я не посилала, а потім за мною йшли й говорили зі мною, як із герцогинею де… чорт, імʼя вилетіло з голови, а потім!
S’il me reconnaît, il est le seul, il y eut là une paire qui m’a attaqué pour je ne sais quelle invitation que je n’ai pas envoyée et puis on m’a suivi et parlé comme à la duchesse de... diable, le nom m’a échappé et puis !
— Глянь, ось твоя репʼяшка?
- Tiens, voici ton crampon ?
— Тобі так до вподоби це казати, — каже дама з жовтим волоссям. — Я бідна неаполітанська ґризетка.4
- Il te plaît de le dire, dit la dame aux cheveux jaunes. Je suis une pauvre grisette de Naples.
— О! Це видно з твого жовтого волосся.
- Oh ! ça se voit à tes cheveux jaunes.
— А ти, мабуть, дотепна, тимчасом як жінки з жовтим волоссям славляться обмеженими й холодними.
- Et toi tu dois avoir de l’esprit tandis que les femmes aux cheveux jaunes sont réputées bornées et froides.
— Так, коли волосся природне.
- Oui, quand les cheveux sont naturels.
Ще трохи — і ми вчепилися б одна одній у волосся.
Encore un peu et nous nous prenions par les cheveux.
Лардерель показує мені свою сестру, графиню де Мірафіоре,5 королівську невістку. На це я докоряю йому, що він ганьбить свою рідню. Він запевняє, що хоче змінитися. О! Не з чесноти, моя дівчинко, а щоб зазнати оновлення, чогось нового. Я стаю статечним, шукаю собі дружину.
Larderel me montre sa sœur la comtesse de Mirafiore, bru du Roi. Sur cela je lui reproche de déshonorer sa parenté. Il m’assure vouloir changer. Oh ! pas par vertu, ma fille, pour éprouver du renouveau, quelque chose de nouveau. Je me range, je cherche à me marier.
— О-го! А твоя дружина?
- Oh ! ho ! et ta femme ?
— Що вдієш, ми розійшлися через чотири роки.
- Que veux-tu, nous nous sommes lâchés au bout de quatre ans.
— Це вона тебе покинула.
- C’est elle qui t’a lâché.
— Ні, це сталося по-доброму.
- Non, cela s’est fait à l’amiable.
Ми ходили туди-сюди, я зронила то тут, то там кілька слів, які якимось дивом виявилися доречними й заінтригували кількох незнайомців.
On allait, on venait, j’ai dit quelques mots par-ci par-là qui, s’étant trouvés à propos par miracle, ont intrigué plusieurs inconnus.
Та Лардерель заговорив світським тоном, спитав, чи хочу я з ним познайомитися, що він дасть себе відрекомендувати і що, на доказ того, що він мене впізнав, надішле мені квіти.
Mais Larderel le prit sur un ton de salon, demanda si je voulais faire sa connaissance, qu’il se ferait présenter et que, pour preuve qu’il m’a reconnue, il m’enverrait des fleurs.
— Я надішлю вам завтра букетик фіалок, — кажу я йому.
- Je vous enverrai demain un bouquet de violettes lui dis-je.
— А я надсилатиму вам по букету щодня під час моєї подорожі до Флоренції, так ви про мене думатимете.
- Eh bien moi je vous en enverrai un tous les jours pendant mon voyage à Florence, cela vous fera penser à moi.
— Я думаю про вас завжди, — кажу я.
- J’y pense toujours, dis-je.
— Це слова. А якщо якогось дня ви не отримаєте букета, це означатиме, що я в Римі.
- Ce sont des mots. Et le jour où vous ne recevrez pas de bouquet cela voudra dire que je suis à Rome.
— А потім?
- Et puis ?
— А потім я поїду, куди ви захочете. Ось що, укладімо маленьку угоду, коли ви відʼїжджаєте?
- Eh puis j’irai où vous voudrez. Tenez, faisons un petit arrangement, quand partez-vous ?
— За три тижні, не знаю.
- Dans trois semaines, je ne sais.
— Що ж, я повернуся до Неаполя й серйозно за вами впадатиму, ви хочете цього, скажіть.
- Eh bien je reviendrai à Naples et je vous ferai sérieusement la cour, le voulez-vous, dites.
— Ну так, хочу.
- Mais oui, je le veux.
— Скажіть мені це твердо, бо я не хочу бити повітря, і, до речі, я розповів би вам анекдот про герцога Моденського, якби вас не впізнавав.
- Dites-le moi bien, car je ne veux pas faire de trou dans l’eau et à ce propos je vous aurais raconté une anecdote sur le duc de Modène, si je ne vous reconnaissais pas.
— Та невже!
- Bah !
— То ви лишаєтеся в Неаполі?
- Donc vous restez à Naples ?
— Так, але чому ви відʼїжджаєте?
- Oui, mais pourquoi partez-vous ?
— У мене вексель6 на десять тисяч франків, на який у мене немає й першого су.
- J’ai une traite de dix mille francs dont je n’ai pas le premier sou.
— Чудово.
- Superbe.
— Е-ге ж! Отак воно.
- Eh ! hé ! c’est ainsi.
Як дотепна людина, він із самого початку говорив про свій ніс і свої борги, щоб… уникнути всього, що можна було б про них сказати.
En homme d’esprit qu’il est il a depuis le commencement parlé de son nez et de ses dettes pour... éviter tout ce qu’on en pourrait dire.
— Я їду до Рима, — кажу я.
- Je vais à Rome, dis-je.
— Що ж, ми поїдемо разом, дайте мені знати годину, і ми вирушимо… одним потягом, в одному гурті так, щоб ніхто й не здогадався. Це було б кумедно.
- Eh bien nous partirons ensemble, faites-moi savoir l’heure et nous nous en irons... par le même train, dans la même suite sans qu’on s’en doute. Ce serait drôle.
— А мій чоловік?
- Et mon mari ?
— У вас немає чоловіка.
- Vous n’avez pas de mari.
— Ви божевільний? Ви ж не маєте мене за акторку, гадаю; будь я панною, мене б тут не було.
- Êtes-vous fou ? Vous ne me prenez pas pour une actrice je suppose, jeune fille je ne serais pas ici.
— Та чому ж? Судячи з того, як ви тут — під наглядом, під невсипним оком, та й потім, ви бачите, який я… соромливий.
- Eh pourquoi ? De la façon dont vous y êtes, surveillée, gardée à vue, et puis vous voyez comment je suis... prude.
— Соромливий?
- Prude ?
— О! Так.
- Oh ! oui.
— Серйозно, за кого ви мене маєте?
- Sérieusement, pour qui me prenez-vous ?
— Я серйозно маю вас за чарівну особу.
- Je vous prends sérieusement pour une personne charmante.
— О! Це безперечно.
- Oh ! c’est certain.
— За світську особу, за російську панну.
- Pour une personne du monde, pour une demoiselle russe.
— Чи могли б ви бути закохані в мене так, як я у вас?
- Est-ce que vous seriez amoureux de moi comme je le suis de vous ?
— Це могло б статися.
- Ça pourrait arriver.
Кілька посланців із ложі гукали мене… час іти.
Plusieurs envoyés de la loge m’appelaient... partir.
А потім, перш ніж я пішла, він змусив мене повторити й сам повторив нашу угоду, мовби це всерйоз.
Et puis avant que je parte, il m’a fait répéter et a répété lui-même notre arrangement, comme si c’était sérieux.
— Любий друже, — кажу я йому, — ви непослідовні. Якщо ви справді мене впізнаєте, мені нема чого вам повідомляти, і ви самі чудово дізнаєтеся, коли і як я відʼїжджатиму.
- Mon cher ami lui dis-je, vous n’êtes pas conséquent. Si vous me reconnaissez réellement, je n’ai rien à vous apprendre et vous saurez bien tout seul quand et comment je partirai.
— Це правда.
- Ça c’est vrai.
— До побачення.
- Au revoir.
Біля дверей ложі ми потиснули одне одному руку, ще раз повторюючи умови, справді мов щось серйозне.
À la porte de la loge nous nous sommes serré la main en nous répétant encore les conditions, vraiment comme une chose sérieuse.
Я накинула око на поетичного юнака, щоб він був нам за кавалера, і вибрала добре: він був рідкісно чемний до самого кінця, а його чесність, молодість, відкриті очі зачарували мене як тільки можна. Рідко зустрінеш таку лагідність, у якій не було б нічого смішного. Я ніколи не бачила такого елегантного, такого веселого й такого пристойного маскованого балу. Мене навіть за кінчик пальця не потиснули, мене вважали дотепною, мов янгол, а від цього дотепу в мене й справді додалося. Після такої ночі можна зізнаватися без жодного сорому.
J’avais jeté les yeux sur le jeune homme poétique pour nous servir de chevalier, j’avais bien choisi, il fut d’une courtoisie rare jusqu’au bout et son honnêteté, sa jeunesse ses yeux ouverts m’ont charmée comme on ne peut plus. On rencontre rarement cette suavité sans le ridicule. Je n’ai jamais vu un bal masqué aussi élégant, aussi amusant et aussi convenable. On ne m’a seulement pas serré le bout du doigt, on m’a trouvé de l’esprit comme un ange ce qui m’en a beaucoup donné. Après une nuit pareille, on peut s’avouer sans honte aucune.
Зійшовши сходами, я послала по Лардереля — і щоб іще раз почути його голос і акцент, які мені до вподоби, і щоб запропонувати йому вівторок у Римі.
Arrivée au bas de l’escalier j’ai envoyé chercher Larderel tant pour entendre encore sa voix et son accent qui me plaisent que pour lui proposer le mardi à Rome.
Руффо, Лардерель і той юнак посадили нас у карету, мов знайомі…
Ruffo, Larderel et le jeune homme nous mirent en voiture comme des connaissances...
І я повернулася задоволена, як ніколи після таких розваг, бо й найменші… слова можна визнати без сорому.
Et je suis rentrée contente comme jamais après de pareils plaisirs, car les moindres... mots sont avouables.
Усе було добре, не було навіть жодного бридкого доміно. Оксамит, атлас, мережива, словом, скрізь розкіш і часто смак.
Tout a été bien, il n’y a même pas eu un seul domino laid. Du velours, du satin, des dentelles, de la richesse enfin partout et souvent du goût.
Примітки
В оригіналі італійською: «veglione» — пишний маскований бал, традиційна карнавальна розвага. ↩
Domino — класичний маскарадний костюм: довгий плащ із каптуром, що носиться з напівмаскою. ↩
Fini («завершений, довершений») — Маріїне своєрідне поняття характеру: людина або має вроджену цілість — у манерах, поставі й світській невимушеності — або ні, незалежно від розуму. ↩
Ґризетка — молода міська робітниця (швачка, модистка) легких звичаїв. ↩
Графиня де Мірафіоре, уроджена Бʼянка де Лардерель, була дружиною Емануеле Альберто Ґуеррʼєрі, графа де Мірафіоре, сина короля Віктора-Емануїла II та Рози Верчеллани, морганатичної дружини короля, — звідси «королівська невістка». ↩
Фр. traite — вексель чи боргове зобовʼязання, що підлягає сплаті у визначений строк. ↩