Субота, 3 лютого 1877

Рікардо приходив сьогодні вранці й приніс кілька романсів, щоб Сорія міг співати, не приносячи свого пакунка під пахвою.
Я виїжджала з мамою, а потім узялася обходити вітальні, щоб подивитися, чи є квіти і чи все має такий вигляд, як мені треба.
Пан і пані Зубалови, генерал, Коліньйон, Мейсснер, Пелікан, Бруссе, Цурмюллен, Азанчевський і ми, крім дідуся, — ось перелік тих, хто обідав. Я подбала, щоб усе було як належить. Мушу зізнатися, що це товариство мене не надто розважало, тож я втекла щонайменше на годину почитати в себе.
Ледве я знову зійшла вниз, як побачила Ґотьє, найвродливішого з чоловіків. Це стало для мене полегшенням. Одразу ж увійшли Рікардо, Барнола, Діас де Сорія і пан Рабсат. Сорія сьогодні частував цих двох панів обідом, і коли ми його запросили, він попросив дозволу привести свого друга Рабсата, найславетнішого тенора серед аматорів, за яким, кажуть, усі аж бʼються.
замазаноЯ вдягла сукню, пошиту з
Моя сукня, цнотливо відверта, була з еластичної тканини, що щільно облягала тіло; а зачесана я була, як Психея: волосся підняте й зібране на маківці вузлом природних локонів.
Я заволоділа Рабсатом, який негарний, нікчемний і бельгієць, поки Сорія розмовляв з мамою. За першого ж приводу галантний виноторговець сів на S-подібний диванчик, половину якого займала я, і кинувся на мене в атаку — інакше й не скажеш.
Ця оливкова шкіра, ця чорна борода, цей голий череп, ці величезні, блискучі арабські очі — усе це спалахувало найбільш... природним вогнем при вигляді мого білявого волосся, моєї білої шкіри й моїх форм. Мушу сказати, що я була досить зухвала, тобто, атакована так палко, я анітрохи не зніяковіла, а навпаки, сміялася в цю чорну бороду й казала все сміливо й досить глузливим тоном просто в ці величезні очі, що так сильно косять. Що, гадаю, дало йому добре уявлення про мене.
викреслено[Півтора рядка закреслено]
Фортепіано дає схованку майже таку, як у Римі; я акомпанувала романсу, який Сорія божественно наспівував — більше для того, щоб дихати мені в спину, ніж з якоїсь іншої причини.
Сорія надто розпещений, він як Жерікке: бере вас за руку, бере тканину вашої сукні двома пальцями, як дрібку тютюну.
Замість того щоб благати.... його заспівати й захоплюватися, я заявила, що ніколи нічого не прошу і що, коли йому закортить співати, він чудово заспіває й сам.
викреслено[Два рядки зачорнено]
Рабсат висловив захоплення, яке я в ньому викликаю, такими словами, що могли б запаморочити мені голову, якби я вже й так не думала про свою особу все найкраще на світі.
— Я марнославна, — сказала я йому, — мабуть.
Так, мабуть, я для них щось зовсім нове: зачіска, вбрання, постава, фігура; жива статуя, а не панночка, яких у Ніцці й так забагато.
Щодо Сорії, то мені подобалося бачити, як цей звір (звір — саме те слово) пожирав мене своїми цнотливими... ох!... очима.
Аж до відʼїзду Сорії, Барноли й Рабсата на благодійний бал у «Середземноморському» це був феєрверк дотепів, музики, вибухів сміху.
Казали найлестивіші речі. Азанчевський не міг уявити мене інакше, як на порозі розчинених навстіж двостулкових дверей на балу в Тюїльрі; Зубалови порівнювали мене з весталкою, інші — бозна з чим. Сорія — з Галатеєю... ожилою.
Боячись, що надто знехтувала дамами, я повернулася до них, як собака, що виляє хвостом, а коли лишився тільки Ґотьє, ми всі влаштувалися в маленькій курильні й розмовляли та сміялися з усякої кумедної всячини до дванадцятої [години] з половиною.
Ніцца хоче, щоб [Слова зачорнено] останнє враження, яке я звідси забираю, було добрим.
Ледь не забула. Я по-дружньому залицялася до Біховця й Ґотьє, і це було взаємно.

Примітки

Палац Тюїльрі в Парижі, де за Другої імперії відбувалися придворні бали; згорів під час Комуни 1871 року. ↩