❦
Вівторок, 30 січня 1877
Я поїхала по свою натурницю й малювала до вечора.Mardi 30 janvier 1877 Je suis allée prendre mon modèle et me suis mise à peindre jusqu’au soir.
Моя натурниця Ольга — найпекельніше обличчя, яке тільки можна малювати. Ні хвилини спокою, вираз змінюється щохвилини, а очі витворяють неймовірні штуки.
Mon modèle Olga est la plus infernale des figures. Pas un instant de calme, l’expression change à chaque minute et les yeux se livrent à des manèges incroyables.
У звіті про останній день перегонів читаємо кілька надзвичайно дурних рядків:
Dans le compte rendu du dernier jour des courses on lit ces quelques lignes excessivement stupides :
Газетна вирізка · Le Sport (Robert Milton), compte rendu du dernier jour des Courses de Nice, janv. 1877«У своїй останній статті я писав про двох панночок у білому, у білому плетеному візку, запряженому білими кіньми; доти я був, отже, скрупульозно точним. А от коли я сказав, що ці панночки належать до любʼязного світу, я впав у [!’] оману. Чого я не знав, так це того, що ці панночки належать до найкращого російського товариства (що аж ніяк не заважає йому бути любʼязним) і що за ними в ландо їхали їхні батьки. Усе це нічого не віднімає від химерності запрягу, який я й далі порівнюю якщо не із заварним тістечком із кремом, то принаймні з ванільним парфе».
Dans mon dernier article j’ai parlé de deux demoiselles en blanc, dans un panier blanc traîné par des chevaux blancs; jusqu’à là j’étais donc scrupuleusement exact. C’est en disant que ces demoiselles appartenaient au monde aimable que j’ai été dans [!’] erreur. Ce que j’ignorais c’est que ces demoiselles appartiennent au meilleur monde russe (ce qui ne lui empêche pas du tout d’être aimable) et qu’elles étaient suivies par leurs parents dans un landau. Tout cela n’ôte rien à la bizarrerie de l’attelage que je continue à comparer si non à un chou à la crème du moins, à un parfait à la vanille.
Ось я й у газетах.
Me voilà dans les journaux.
Мейсснер прийшов, як і вчора, і ми будували будиночки з карт. Я змусила його свистіти, потім розповідала йому казки, а після того спитала, чи готовий він у мене закохатися.
Meyssner est venu comme hier et nous avons fait des maisons de cartes. Je l’ai fait siffler puis je lui ai raconté des contes de fées, après quoi je lui ai demandé s’il était disposé à tomber amoureux de moi.
Це його збентежило, але моя усмішка була надто щира, щоб він одразу ж не оговтався. І ми сміялися!
Cela le rendit confus, mais j’avais un sourire trop franc pour qu’il ne se remit pas de suite. Et nous avons ri !
Це «молоденький юнак», лагідний, соромʼязливий і наївний, непогано вихований.
C’est un “petit jeune homme” doux et timide et naïf, pas mal élevé.
Мої матері повертаються з Монако, де вони були з пані Суворовою; говорили про мене. Княгиня запропонувала видати мене за графа Денгофа, і тоді тітка дуже чемно сказала їй, що мене не слід мати за якусь бідолашку і що я найвибагливіше й найгордовитіше створіння на світі.
Mes mères reviennent de Monaco où elles étaient avec Mme Souvoroff, on a parlé de moi. La princesse a proposé de me marier avec le comte de Doenhoff, alors ma tante lui dit fort poliment que je ne devais pas être prise pour une petite malheureuse et que j’étais la plus difficile et la plus fière des créatures.
Мене завжди питають, чому вона в білому, сказала княгиня.
On me demande toujours pourquoi elle est en blanc, dit la princesse.
Бо це подобається їй, і мені теж, відповіла тітка.
Parce que cela lui plaît et à moi aussi, répondit ma tante.
Потім, коли княгиня завела розмову по щирості, тітка з відвертістю, гідною мене, сказала, що їй начхати на ніццьке товариство, що вона знала тільки консула, завжди готового прислужитися, а через нього Говардів; решти ж вона ніколи й у вічі не бачила. Одне слово, вона сказала все дуже добре і, принаймні на позір, трималася з цілком пристойною гідністю. Втім, тітка вміє відповісти, і її сувора й смілива манера змушує її поважати.
Ensuite comme la princesse entra dans une conversation intime, ma tante avec une franchise digne de moi dit qu’elle se fichait du monde de Nice, qu’elle n’a jamais connu que le consul qui était tout près à servir et par lui les Howard : quant au reste on ne l’a jamais vu. Enfin elle dit fort bien et, du moins en apparence, elle se maintint à une hauteur fort convenable. D’ailleurs ma tante sait répondre et sa manière sévère et hardie la fait respecter.
Ах!
Ah !