Неділя, 28 січня 1877

Мама бачилася з паном де Віллемессаном, і все владнають.
Власне, це лише гидота, така далека від нас, що було б смішно про неї говорити, якби наше становище в Ніцці було інакшим.
Я їду на перегони в плетеному візку з мамою; Діна, тітка, Біховець, Валіцький і Мейсснер їдуть слідом у ландо.
Ми з мамою й генералом одразу йдемо на трибуни, де застаємо пʼятьох кокоток у білому; на щастя, їхні сукні, усі пʼять однакові, досить відрізнялися від моєї, яку я отримала сьогодні вранці з Парижа.
Погода чудова, і вся розпуста, яка тільки є в Ніцці, Монако й Парижі, зібралася тут. Ґотьє подає мені руку, мама бере під руку генерала, і, так захищена, я наважуюся роззирнутися довкола..
Джоя вбрана, як панночка, з вишуканою простотою — у вбранні з сірого сукна. Ця Робенсон — з інспектором собак. Пані Віжʼє вбрана під ящірку. Сукня, що межує з маскарадним костюмом, екстравагантна й чарівна.
Серед чоловіків видно добірне товариство й одну-дві високості. А далі — звичайна ніццька публіка.
Сорока в зеленому пенсне, щоб приховати підбите око. Хто це його?
Принц Вітґенштайн — зі своєю мерзенною Розалі. Мою теперішню покоївку звуть так само, а попередню звали, як Джою.
Мама присягається, що серце відкрило їй, хто автор учорашньої гидоти: Одіффре.
Байдуже, хто.
Анджеліні зовсім не негарний. Рангоні довго лишається з нами заради найяснішого Ґа-лу-ли.
Одіффре дивиться на мене з такою впертістю, що її легко сплутати з нахабством. У Ніцці мене ніщо не дивує.
Біховець — найприємніша людина. З ним завжди насмієшся, так легко його все тішить. Сьогодні він дуже мене підтримує. Ґотьє чарівний.
Колись я описувала кожен забіг із подробицями, гідними войовничого язичника. Я знала походження, вік, гандикапну вагу, кличку кожного коня. Цього разу я тут одна з найбільших профанок. Ці два роки остудили мені розум і затуманили його, тож я відчуваю лише образи... Мені прикро це казати; згодом мені буде соромно, я захочу це стерти.
Величезний, строкатий натовп — і жодної дружньої душі.
Назад я пересідаю в ландо, лишивши плетений візок мамі з Мейсснером.
Обидва екіпажі зустрілися на Променаді, на очах у всіх; я знову сіла поруч із мамою й почала лавірувати посеред цього шаленого натовпу.
Поки я була в ландо, я могла оцінити, яке враження справляє мій екіпаж. Жодної помилки не сталося: жоден розсудливий чоловік не взяв би цей спокійний, граційний і елегантний виїзд за колісницю розпусти.
А Бог свідок, як упереджено й суворо я придивлялася.
Я чекала, що на мене показуватимуть пальцем, тож дивуюся такому доброму прийому..
Сьогодні ввечері концерт якоїсь Альми Мікеліні, російської співачки, якій протегує пані Суворова, у готелі «Середземноморський».
Ми їдемо туди з Мейсснером. Наша поява вдалася непогано. Княгиня дуже любʼязно підвелася, простягнувши руку, і вказала нам на крісла в першому ряду поруч із маленькою Лізою, просто перед своїм кріслом нерозбірливо, Я була з Діною і княгинею
Помітних туалетів було тільки три, і всі три білі. Княгинин, Дінин і мій.
Наприкінці утворилися гуртки, княгиня пішла до своїх знайомих, ми трималися осторонь, публіка проходила повз. [Один рядок закреслено]
Вона мешкає зовсім поруч, тож гостям досить було перейти вулицю, щоб потрапити на вечерю.
Я не розумію цієї жінки. То вже краще було б зовсім не підходити до нас, не вітатися й не наговорювати стільки всього. Це безглуздо. Деінде я образилася б. Але тут мене здивувало б якраз протилежне.
Через усе це, через ці безсонні ночі, коли я писала або сиділа в кріслі, холодна й німа, розмірковуючи про свої нещастя, — через усе це я зіпсувала собі шкіру: під очима в мене кола, очі запухлі, колір обличчя землистий, рот зморщений. Це не моя провина.