❦
Субота, 27 січня 1877
Є речі такі огидні, що хоч яка ти смілива, а вагаєшся їх записати.Samedi 27 janvier 1877 Il y a des choses si odieuses que quelques brave l’on soit on hésite d’écrire.
Ми були в Анічкових, я малювала з Ольгою, а потім, проїхавшись, щоб показати ліврею свого грума (пошиту за двадцять чотири години, і вельми гарну), повернулася додому готуватися до вечора: ми їдемо до Опери слухати Фора у «Фаворитці»1.
Nous étions chez les Anitchkoff, j’ai peint avec Olga et après avoir fait un tour pour montrer ma livrée (faite en vingt- quatre heures et fort belle) je suis rentrée pour me préparer à aller ce soir à l’Opéra entendre Faure dans “ La Favorite”.
Пошта надійшла, як завжди, і ось що я прочитала у звіті про перегони, який написав Робер Мільтон, журналіст газети «Спорт»2.
La poste arriva comme de coutume, et voilà ce que je lus dans le compte rendu des Courses par Robert Milton le journaliste du “Sport”.
Газетна вирізка · Le Sport, compte rendu des Courses de Nice par Robert Milton, janv. 1877«Найефектнішим виїздом був виїзд двох дамочок, що належать до вельми любʼязного світу: їхній плетений візок був білий, під італійську солому, поні в них були білі, і вбрані вони були в біле — справжнє заварне тістечко з кремом3».
“L’équipage à sensation a été celui de deux petites dames apartenant au monde très aimable, leur panier était blanc imitant la paille d’Italie, leurs poneys étaient blancs et elles étaient habillées de blanc : un vrai chou à la crème”.
Очевидно, це написано зловмисно, адже нас тут усі знають, та й за звичайних обставин таких висловів ніхто б не вживав. Найдивніше те, те, що найбільше мене ранить саме заварне тістечко з кремом.
Il est évident que c’est écrit avec malice, car chacun nous connaît et puis dans une circonstance ordinaire on n’employerait pas ces expressions. Ce qui est bizarre c’est, c’est le chou à la crème, qui me blesse le plus.
Щойно прочитавши, я передала газету своїм матерям, а сама пішла вдягти сукню й капелюшок, приголомшена й засмучена.
Aussitôt lu, je passai le journal à mes mères, et alors je suis allée passer une robe et un chapeau, atterrée et navrée.
Невже можна дійти до такої злоби? Адже очевидно, що цього бідолашного Робера Мільтона ніхто не ввів в оману і що штовхнуло його на це не власне бажання нам нашкодити.
Est-il possible de pousser la méchanceté jusque là. Car il est évident que ce pauvre Robert Milton n’a été ni trompé ni poussé à cela par son propre désir de nous nuire.
У моїй кімнаті збирається поспішна нарада: мама задихається від обурення, тітка німує, Валіцький шукає слів розради.
Un rapide conseil se tient dans ma chambre, maman est suffoquée, ma tante muette, Walitsky cherche des adoucissants.
Ми з мамою сідаємо в екіпаж і мчимо до контори пана Малоссени, нашого адвоката4, першого адвоката Ніцци, людини розумної, яка відіграла велику роль у приєднанні Ніцци, та й узагалі дуже відомої.
Maman et moi montons en voiture et nous précipitons dans le cabinet d’études de M. Malaussena, notre avocat, le premier avocat de Nice, homme intelligent et ayant joué un grand rôle dans l’annexion de Nice, très connu du reste.
Його думка та сама, яку я висловила заздалегідь. Промовчати або ж мʼяко поговорити з паном де Віллемессаном5. Бо тягати це по судах нема чого. Нікого не названо, та й справа така делікатна, що зачепити її було б жахливо.
Son avis est celui que j’ai émis d’avance. Passer sous silence ou bien parler doucement à M. de Villemessant. Car il n’y a pas à traîner cela en justice. Personne n’a été nommé et puis c’est une matière si délicate qu’y toucher serait chose terrible.
— Якби таке написали про мою доньку, — сказав пан Малоссена, — я не звернув би на це жодної уваги. І чого вам тривожитися через те, що кажуть журналісти? Мене ж он звинувачували, ніби я вкрав у міста Ніцци двадцять пʼять мільйонів?
- Si on avait écrit cela de ma fille, dit M. Malaussena, je n’y ferais aucune attention. Et qu’est-ce que vous avez à vous inquiéter de ce que disent les journalistes. On m’a bien accusé d’avoir volé vingt-cinq millions à la ville de Nice ?
Ми їдемо до готелю «Люксембург». Кучер пана де Віллемессана каже нам, що той у Монако.
Nous allons à l’hôtel du Luxembourg. Un cocher de M. de Villemessant nous dit qu’il est à Monaco.
Завтра, як не сьогодні ввечері, ця газета обійде все місто. От становище справді безвихідне. Але до театру треба піти. Ми їдемо туди, а мама тим часом сідає на поїзд до Монако.
Demain, si ce n’est ce soir, le journal fera le tour de la ville. Voilà une situation vraiment désespérée. Mais il faut aller au théâtre. Nous y allons pendant que maman prend le train pour Monaco.
Я така приголомшена, що не знаю, як на нас дивилися. З нами була Коліньйон; треба було спершу мати звичайний вигляд, щоб потім удавати, ніби ми нічого не знаємо.
Je suis si abasourdie que je ne sais comment on nous a regardées. Collignon était avec nous, il fallait avant avoir l’air comme toujours pour feindre l’ignorance ensuite.
Фор співає чудово, але його голос здається мертвим голосом.
Faure chante admirablement bien mais sa voix semble une voix morte.
Ґотьє, який довго просидів у нашій ложі й посадив нас в екіпаж, переймає манери Одіффре; наступного разу я йому це скажу.
Gautier qui a passé un long temps dans notre loge et qui nous a mises en voiture prend l’air d’Audiffret, je le lui dirai à la prochaine fois.
Цей раптовий виїзд до Малоссени, а потім театр неабияк помʼякшили враження.
Cette brusque sortie chez Malaussena, puis le théâtre ont considérablement amorti l’impression.
Найжахливіше те, що завтра я мушу їхати на перегони в тому самому екіпажі.
Le plus terrible c’est que demain je devrai aller aux courses avec la même voiture.
Боже, змилуйся над моєю душею і забери її від людських злигоднів, я прошу Тебе про це щиро й переконано.
Dieu, prenez en pitié mon âme et retirez-là des misères humaines, je Vous le demande en grande sincérité et avec conviction.
Примітки
Жан-Батист Фор (1830–1914) — найславетніший французький баритон свого часу; тут співає у «Фаворитці» Доніцетті (1840). Кернбергер (2013) так само ототожнює його з Жаном-Батистом Фором. ↩
«Робер Мільтон» — псевдонім спортивного журналіста Альбера де Сент-Альбена (1843–1901). «Спорт» (Le Sport), «газета світських людей», — паризьке видання про перегони й світське життя. ↩
«Вельми любʼязний світ» (фр. le monde très aimable) — евфемізм для напівсвіту утриманок; chou à la crème — заварне тістечко з кремом. ↩
Франсуа Малоссена — адвокат із Ніцци, перший мер міста після його приєднання до Франції 1860 року (обіймав посаду 1861–1870). ↩
Іполит де Віллемессан (1810–1879) — засновник і директор «Фігаро»; зими проводив на Ривʼєрі. ↩