Середа, 24 січня 1877

Мій день народження. Бідолашний Валіцький дарує мені десять метрів чарівного мережива, а Анічкови приносять три розкішні букети; після цих виявів прихильності я їду правити двома білими конячками, щоб подивитися, як вони йдуть, бо я виписала свій плетений візок із Парижа. Діна втомлюється, тоді я беру Коліньйон; ми тридцять шість разів зустрічаємо своїх, тричі їздимо на вокзал, звідти привозимо візок і розпаковуємо його в саду, всі разом.
Ґотьє, запрошений на завтра, приходить сьогодні, потім Мейсснер, а після обіду — Пелікан, Бруссе, Анічков і Валіцький. Ці четверо були на обіді, який давали в «London House» колишні студенти Московського університету. Усі четверо напідпитку.
Знаєте [ви], про що ми говорили — Коліньйон, Ґотьє і я? Про Дарвіна, Кювʼє, Жоффруа Сент-Ілера. Я здебільшого слухала, слушно міркуючи, що треба бути певною в тому, що кажеш, перш ніж ризикувати.
Ґотьє, хоч і надзвичайно високий і цілком вродливий, — хлопець розумний і освічений, приємний співрозмовник і навіть жартівник, як Одіффре чи Тіст із Французького театру в Ніцці.
Бруссе показав себе з найчуднішого боку, але зрештою почав говорити непристойності, і його освистали. Потім Ґотьє у відповідь тітці, яка твердила, ніби дядько увʼязнив його в глибинах «Креді де Ніс», розповів, як харчувався мишами протягом своїх тижнів увʼязнення, а Бруссе слухав, витріщивши очі.
Я отримала ті два листи, які днями написала сама собі, і показала їх Ґотьє, розповівши, що цим листам передувала ціла низка інших.
Княгиня Суворова була в нас.