# Вівторок, 16 січня 1877

Вівторок, 16 січня 1877

Лист, який я надіслала Анджеліні в день відʼїзду з Рима, переписав Каторбінський, і в ньому було ось що:
Якби ти знав, як пасувала б мені на нозі червона туфелька-бонбоньєрка, що є в Шпільмана.
Знайди вперше в житті порядного чоловіка… і надішли його мені до Сан-Ремо, вілла Рокка, княгині Н. Е. На карнавалі не пошкодуєш.
Сьогодні вранці я нарешті отримала пантофельку: вона з червоного атласу й більша за мою ногу.
Потім прийшла Емілі, «російська кравчиня», як її називають у Ніцці, принести мені сукню, до якої їй доручили пришити волан, і викласти мені все, що робиться в Ніцці.
Сукню для «Skating» пошив Лаферʼєр: вона з білої стьобаної тканини, з широкою смугою незавитого пірʼя, що зображує чудове сніжне хутро; ця смуга лягає шаллю, схрещеною спереду, і спускається до самих ніг. Вузькі, щільно облеглі рукави з широким відворотом із того самого пірʼя, що утворює на кожному запʼясті немовби гарненьку муфточку. Великий капелюх, насунутий на лоб, з двома пірʼїнами, які виходять над чолом з-під банта й спадають ззаду на волосся.
Безперечно чарівно й безперечно шкідливо, бо що більше мене бачать, то більше це мені шкодить.
Тобто те, що я уявляю собі про те, що мають казати… Але що ж можуть казати? — спитаєте ви… Хіба я знаю! Знаю лише одне: дівчина, яка притягує всі погляди, у моєму жалюгідному становищі стає поживою для всіх язиків.
Правда, крім Говардів і консула, всі вони ніколи нас не знали, і ми ніколи в них не бували, але ми, так би мовити, погодилися на загальну зневагу, поспіхом відступивши; можливо, це було мудро, та тепер через це неможливий будь-який крок назустріч.
То навіщо так вбиратися? Бо я надто горда і надто привʼязана. Бо якби я вдягалася бідно, вигадали б щось нове.
Я дивлюся на розпач моїх матерів із захопленою люттю, і я…
Під чернечим каптуром я вивергаю найгрубіші лайки, обзиваю їх ницими й плачу, а щоб зберегти перед ними якусь незворушність, тримаю каптур насунутим до самого підборіддя.
Хай Бог простить мені ці лайки, Він бачить, що я кажу їх не з розбещеності, а вдаюся до них неохоче, як до засобу чогось досягти, підштовхуючи моїх матерів до дії.
Потім я сиділа мовчки, поклавши голову на стіл, до пів на третю ночі.
Відкривши обличчя, я побачила, що я сама і що темно. [Три рядки закреслено]
Я перейшла сад, засліплена зоряним небом, якого ще ніколи не бачила.
За звичкою я глянула на замок. Жодного вогника, так само як і вдень ніколи нікого у вікні. Це я до того, що мала рацію, приписуючи собі ті вогні й появи
Дивовижного не було на «Skating», зате були Красень-Денний і Левін, які підійшли до мене поговорити… Мама була з паном і пані Зубаловими та Коліньйон, потім Біховець; цей останній пустив у світ інспектора собак. Інакше Красеня-Денного тепер і не називають, а Бруссе вважає його справжнім інспектором собак і обурюється, що людина такого суспільного становища сміє залицятися до дам. Валіцький переконав його, що Стервʼятник торгує собаками.
Я боюся всього!
Дійсність, оброблена такою уявою, як моя, набирає колосальних розмірів і потворних форм.
Я боюся всього!

Примітки

В оригіналі італійською (з помилками, як у Марі): «Io sapessi come mi starabbe bene al piede la scarpa rossa bonbonnière che si trova da Spillman.» ↩
В оригіналі італійською (з помилками, як у Марі): «Trovi un galantiamo per la prima volta nella tua vita... e mandemelo à San Remo, villa Rocca, Principessa N.E. Non ti pentirai al Carnaval.» ↩
«Skating» (англ.) — роликова ковзанка. ↩
Фр. retirés [sic] — так у Марі (форма чоловічого роду). ↩