Середа, 27 грудня 1876

Батько принаймні побував із візитом у барона Вісконті й показався з нами на «Skating-rink». Паоло Антонеллі — найкращий ковзаняр, увесь сяє від тридцяти тисяч франків ренти, що лишив йому кардинал. Ця досить гарненька й вельми тонка мініатюра пурхає з Сомальєю та іншими римськими княжнами, що там були. Оскільки ці дами каталися вкрай погано, я наважилася, і виходило в мене не надто незугарно.
Бундючний і дурний Папаріґопулос познайомився з моїм батьком, Плауден теж. Ми зустріли його на вулиці, і він почервонів так сильно й так надовго, що я відчула щось на кшталт утіхи.
Ми йдемо дивитися Вердієву Аїду в театрі «Аполло». Треба було йти вчора… а втім…
Мама в чорному оксамиті й діамантах, я в сукні… тій, що описана в Ніцці, нічого у волоссі, а батько у фраку й з відзнакою в петлиці — наша ложа мала вельми приємний вигляд.
Та в ложі-«човні» лише граф Оскар Анджеліні, небіж імператора Вільгельма по лівій лінії, гладкий і бородатий, та маркіз Тіберіні. Королівські ложі — певна розрада.
Мама говорила про смерть Россі, коли цей любʼязний чоловік увійшов, гарцюючи задки.
— Ну ось, — каже він після перших любʼязностей, — бідолашний Антонеллі, що втратив дядька?
— Так, бідолаха, йому нічого не перепало.
— Ні, дещо таки перепало — столове срібло!
Зчинилися загальні веселощі, після чого я з вельми вигідною відвертістю спитала Россі, що про це казали, розповівши йому по секрету про пані де Кампрієн і решту. Ми говорили італійською.
— Розумієте, — кажу я, — нас тут не знають, і мене цілком могли взяти за одну з тих чужоземок, що приїздять до Рима шукати чоловіка. Ми про це говорили досить довго, після чого я, здається, переконалася, що публіка не надала цьому жодної ваги.
— Ніхто й не думав про нього для вас, — каже Россі, — це бідний хлопець без статку й становища, що крутиться в товаристві молодиків, які його тягнуть за собою, у… ну, це таке життя з… з вечерями з… танцівницями… Спершу гадали…, та хай там як, ви його приголомшили, і, можливо, тепер він виправиться, тобто сформується. Йому б або подорож, або пʼять-шість місяців розміреного життя у товаристві. Це дало б йому якесь становище.
— Та це ж пропащий хлопець.
— О ні, бідне дитя, краще перебіситися у двадцять, ніж у тридцять. Треба дати молодості минути, він удало одружиться.
Удар ножем.
Гадаю, я повелася як належить із омаром Россі. Батько лютував, що нічого не розуміє, а ми все говорили цією божественною мовою, я — і щоб дізнатися, і щоб послухати себе.
Мені стає дуже шкода цього бідолашного хлопця, позбавленого спадку, що замкнувся на селі й полює зранку до вечора зі своєю злощасною рушницею.
Не варто було брати його всерйоз, він псує мені всіх чоловіків, я ні на кого не дивлюся.
Когось, будь ласка.
О Риме!
У мого батька найнестерпніша вдача на світі. А він мені потрібен!
Знову побачити Антонеллі!! Навіщо? Це дрібниця… А що, як… Россі принижував його в моїх очах із розрахунку…

Примітки

«Skating-rink» (англ.) — роликова ковзанка. ↩
В оригіналі італійською: «barcaccia» — човноподібна ложа в передній частині театру, престижне місце. ↩
Фр. danseuses — балетні танцівниці; у товаристві 1870-х відомий евфемізм на позначення утриманок чи куртизанок. ↩