❦
Вівторок, 26 грудня 1876
Mardi 26 décembre 1876
Уранці Вісконті.
Visconti le matin.
У Спіллмана це було майже зворушення. Убравшись у своє папське вбрання,1 мов та велика дурепа, що я й є, їду на Пінчо, поступившись батькові почесним місцем поруч із мамою, яка в усі очі виглядає Антонеллі, коли в гурті чоловіків мені здається, що я його впізнаю. Мама тримає голову вивернутою назад, мов проклятий у Данте,2 усміхаючись доти, доки той чоловік, якого підштовхують пани довкола, не зніме капелюха. О! Це було безглуздо, це було жахливо! Я так розлютилася, що вже й не знаю, хто був той чоловік. Сімонетті підійшов до нашої карети, йому показали батька, та, говорячи з ним, усе виглядали того іншого. Якщо то був він, то напевно впізнав мене через моє папське вбрання! Безглуздо, жахливо!
Chez Spillman ce fut un presque attendrissement. M’étant revêtue de mes habits pontificaux comme une grosse brute que je suis, je vais au Pincio, cédant à mon père la place d’honneur à côté de maman, qui cherche Antonelli de tous ces yeux lorsque, dans un groupe d’hommes, il me semble le reconnaître. Maman tient sa tête retournée, comme un damné de Dante, souriant jusqu’à ce que la personne ôte son chapeau, poussée par les messieurs qui l’entourent. Oh ! c’était absurde, c’était atroce ! J’étais si en colère que je ne sais plus qui était cet homme. Simonetti s’approcha de notre voiture, on lui montra mon père mais, tout en lui parlant, on attendait l’autre. Si c’était lui il a dû me reconnaître à cause de mes habits pontificaux ! Absurde, atroce !
Та лише ввечері я відчула якесь розчарування, порожнечу… глуху лють. О! Моя мати буває просто нестерпна.
Mais ce fut le soir seulement que je sentis une sorte de désappointement, de vide... de colère sourde. Oh ! ma mère parfois est abominable.
Сьогодні ввечері відкриття опери… і жодної ложі… усі прикрощі разом. Батько пропонує двісті франків, та намарне. А Антонеллі буде там сьогодні! Я хотіла б там бути, щоб побачити, яку він зробить міну.
C’est l’ouverture de l’Opéra ce soir... et pas une loge... tous les ennuis ensemble. Mon père en offre deux cents francs mais en vain. Et Antonelli y sera ce soir ! Je voudrais y être pour voir la figure qu’il me ferait.
Приходить Вісконті, і я якнайтонше роблю натяки, що мають обілити мене; старий нишпорка чудово їх розуміє, і це неабияк полегшує мені душу й дозволяє поїхати в «Арджентіну» подивитися «Дочку мадам Анго»3 італійською.
Visconti vient, je fais le plus finement que je puis des allusions réhabilitantes que le vieux limier comprend à merveille ce qui me soulage grandement et me permet d’aller à l’Argentina voir « La fille de Madame Angot », en italien.
Мій учитель Каторбінський і Сведомські приходять до ложі, і я призначаю день для сеансу малювання.
Mon maître Katorbinsky et les Swedomsky viennent à la loge, et je prends jour pour une séance de peinture.
Мені нема чого сказати Пʼєтрові. Він би мене не зрозумів.
Je n’ai rien à dire à Pietro. Il ne me comprendrait pas.
Примітки
Фр. habits pontificaux — формальний, консервативний дрес-код, обовʼязковий у світському товаристві папського Рима. ↩
Алюзія на Дантове «Пекло»: ворожбити й віщуни караються тим, що голови їхні вивернуто назад. ↩
В оригіналі: La fille de Madame Angot — комічна опера Шарля Лекока (1872). ↩