# Субота, 10 грудня 1876

Субота, 10 грудня 1876

Пані Боннен, донька Тамбуріні, надіслала нам квитки на заупокійну месу по [Слова викреслено] її батькові, і я пішла туди в повному жалобному вбранні. Церкви й поховальні співи — для мене справжнє свято.
Довелося, звісно, пройтися набережною й показатися! Заходимо також до Опери, щоб поговорити італійською з Креші перед усією трупою.
Повернувшись, я знайшла букет і батькову картку. Він наважився приїхати до Ніцци, і ось його виклик! Так першої ж миті вигукнули ми всі.
Огидний Бруссе приходить розповідати, скількох генералів він підвищив у чині; учора він розповідав про те, що траплялося з ним і з його другом, Імператором Росії.
Ми поїхали на «Skating-rink» Середземноморського клубу, де на нас уже чекали мама, пані Анічкова, Біховець, Вольф (заступник військового міністра), Пелікан і Бруссе.
Я ніколи не бачила, як катаються на ковзанах, і весь цей люд, що кружляв, ковзав, падав, видався мені надзвичайно граційним.
Там буває вся елегантна Ніцца; ми були в гурті Кауперів (леді Каупер із Рима), Сабатьє та польських магнатів.
Пані Суворова щойно пішла, поговоривши з мамою.
Була мить, коли я хотіла втекти, але лишилася, бо мене підтримали свої й Пелікан, який привів до нас свою приятельку, пані Журміліну. Пані Анічкова чула, як кілька осіб питали: Хто? — і як відповідали: Панна Башкирцева. Мене знають, о! кожен пес, і все ж таки!
Перші слова пані Журміліни були:
— Я так багато про вас чула.
Лівий півкруг аж кишів Говардами та їм подібними. Мої матінки бачили, як Одіффре розмовляв із цими Говардами, не відчуваючи від цього надмірного щастя.
Гостра, бліда й змарніла, аніскільки не приховує своєї прихильності до Дивовижного. Вона мене зворушила, я сповнена материнських почуттів; я хотіла б їх поєднати.
Граф Марков підійшов нас привітати, а згодом Одіффре, «без хитрощів і манівців», наблизився до нас, перетнувши всю ковзанку, привітав мене як мандрівницю, говорив про мої маленькі ніжки, яким так личили б ковзани, і пожартував раз чи двічі про ковзанярів. Я була любʼязна з домішкою зухвалості, цілком вишукано; такою я й буду відтепер з усіма. Тільки з цим я поводжуся звисока, ще більше за інших. Марков підійшов удруге, я обернулася до нього, і Джирофла повернувся на своє місце, можливо, не надто потішений, бо мій прийом контрастував із радісним гавкотом інших панянок.
Він більше, ніж будь-коли, перший півень на селі, хоча його фінанси в дуже зворушливому стані.
Але цієї миті всю мою увагу поглинули дві сестри Ґотьє. Красуні до нестями, жінки для Магометового раю. Оксамитові очі, носи трохи орлині й заокруглені, рожеві щоки, червоні губи, чорне волосся. Я милувалася ними, мов «прекрасними речами», і вже збиралася висловити їм своє захоплення, коли доктор Таон привітав маму.
Він одружений зі старшою з цих панянок, і я познайомилася з обома й з утіхою висловила їм свою думку, сиплючи щедрими компліментами під виглядом зухвалостей. Сьогодні мені все вдається, і я відчувала, що говорю чарівно і з цими красунями, і з рештою.
Мене лишають удома й повертаються за годину з конваліями, які надсилає мені пані Суворова. Її зустріли в Мортьє. Здається, вона знає про змову (як, зрештою, і всі), влаштовану проти нас пані Тютчевою, і завзято стає на захист мами.
— Це огидна жінка, — каже вона, — чому ви не накажете своєму чоловікові змусити її замовкнути?
— Бо мій чоловік — нікчема.
— Та мій теж! І я з ним не живу, проте якби його сестра напосідалася на мене так, як ця жінка на вас, я б йому наказала, і він надавав би їй ляпасів.
Та вам слід було б подати на неї до суду за наклеп! Вам заздрять, а вона дає поживу язикам. Мене теж переслідують, і навіть казали, що життя, яке я веду... завадить моїй доньці зробити добру партію. Заждіть, казала я, — і я видала її заміж, мов велику княгиню.
Від цього мама аж розквітла. Княгиня запевняє, що почуває до нас нездоланну симпатію.
Днями якийсь російський пан повторив гидоти в її вітальні.
— Я була мало не в сльозах, — каже вона, — коли побачила, як вас так ницо паплюжать, і я спитала його, звідки він це знає. Від пані Тютчевої, відповів він мені. Я попросила його замовкнути, додавши, що знаю вас уже десять років.
— Та я теж їх знаю, — вигукнув Консул, — у них уже чотири роки судова справа, і ніхто не наважується їм нічого зробити, бо це мерзенні наклепи.
І ти? Відколи це ти став нас захищати, сину мій?
Мама щойно повернулася з Монако. Вона застала там свого чоловіка, його коханку з пані Тютчевою, Костянтина Ерістова та княгининого неаполітанця. Що ж, вона влаштувала скандал, який я, зрештою, схвалюю.
Вона висловила цій жахливій жінці все, що про неї думає, ось і все. Та й справді, хіба не обурливо бачити, як це створіння царює в порядних вітальнях і губить репутації інших, а сама разом із коханцем ходить оберігати любощі свого брата з актрисою. Вона зробила навіть краще: пустила їх ночувати до себе. О моральносте, о справедливосте, о громадська думко!
Моя люба тітка Софі сховалася у вбиральні, і шкода, бо вона не дістала й сотої частки того, на що заслуговує.
Сцена розігралася на вокзалі, і мама пішла до зали розповідати всім своїм знайомим, що дала ляпаса пані Тютчевій. Це лише похвальба, а втім, вона дала їй ляпаса нищівними словами.
Батько, схвильований, блідий, увесь тремтячи, підбіг до моєї тітки, благаючи її заспокоїти його дружину, а тітка відповіла йому, не підвищуючи голосу, що ці ревнощі мали б йому лестити і що, коли він, як сам каже, порядна людина, то повинен змусити замовкнути негідницю Тютчеву й оточити доньку всім. Він усе відповідав «так», прикидався нещасним, скаржився, стогнав, говорив про свою любов до мене. Мама весь час обзивала його... я не можу повторити всіх прізвиськ, якими вона його нагородила. Він був плазуватий і боягузливий, і просив:
— Попросіть Марі дозволити мені приїхати до Ніцци, бо вона мені це заборонила.
Ну як вам цей Агнець Божий?
— Попередьте її, — сказала мама батькові, — що щойно йдеться про мою дитину, я стаю тигрицею. Я б їй носа відгризла.
— Я зроблю для неї все, тільки не в Ніцці.
У Парижі він казав, що поїде лише до Ніцци.
О негіднику, о боягузе!!!
Принаймні тепер усі знатимуть, що робить у Монако ця шанована жінка. Мама прокричала це доволі гучно. Слід було прокричати це від першого ж дня її приїзду, чотири роки тому.

Примітки

Креші — імовірно, учасник оперної трупи, що виступала в Опері Ніцци того сезону. ↩
«Skating-rink» (англ.) — ролердром (для катання на роликових ковзанах), модна новинка 1870-х років. ↩
«Гостра» (фр. La Pointue) і «Дивовижний» (фр. le Surprenant) — зашифровані прізвиська Марі; останнє стосується Одіффре. ↩
Джирофла (фр. Girofla) — тут прізвисько Марі для Одіффре, запозичене з оперети, яку вона бачила напередодні ввечері. ↩
В оригіналі латиною: «Tu quoque?» (відлуння «Tu quoque, Brute?»). ↩
В оригіналі латиною: «Agnus Dei» — Марі саркастично порівнює свого улесливого батька з жертовним ягням. ↩