❦
# Вівторок, 6 грудня 1876
Вівторок, 6 грудня 1876
Mardi 6 décembre 1876
Я почала портрет Ольги Анічкової, чарівного шестирічного створіння, але страшенно погано вихованого. Проте мене вона слухається.
J’ai commencé le portrait d’Olga Anitchkoff, une ravissante créature de six ans, mais horriblement mal élevée. Cependant elle m’écoute.
Цілий день я була, як того дня, коли ходила до Вартеля. Я готувалася до сьогоднішнього вечора, до Опери, до премʼєри «Балу-маскараду»1.
J’ai été toute la journée comme le jour où je suis allée chez Wartel. Je me préparais à ce soir, à l’Opéra, à une première représentation du « Ballo in Maschera ».
Я не виходила від самого повернення, і ніхто мене не бачив. Бувають дні, коли все вдається. Моє волосся вляглося наче саме собою й зробило мені чарівну античну голову, як ото в грецьких статуй: багато волосся, зібраного золотою стрічкою, відкрита потилиця, лише ледь завуальована кількома природними дрібними кучериками. Перлове намисто й сукня без жодного шва, яка проте облягала фігуру й спадала драперіями, мов на статуях, і це мене таки трохи бентежило через мої досконалі й такі пружні форми, яких жодна сукня не може приховати. Зайве й казати, що на сукні немає жодної оздоби, ані навіть рубця, вона просто обтріпана по краю, як у жебраків.
Je ne suis point sortie depuis mon retour et personne ne m’a vue. Il y a des jours où tout réussit. Mes cheveux se posèrent comme d’eux-même et me firent une ravissante tête antique comme on en voit à ces statues grecques, beaucoup de cheveux, retenus par une bandelette d’or, la nuque découverte, seulement voilée par quelques petites boucles naturelles. Un collier de perles et une robe n’ayant aucune couture et pourtant collante et drapée comme les statues ce qui me gênait bien un peu à cause de mes formes parfaites et si fermes qu’aucune robe ne peut les dissimuler. Il va sans dire que la robe n’a aucune garniture, pas même d’ourlet, elle est simplement effilée comme chez les mendiants.
Моє обличчя зробило ласку й не було негарним — навпаки, воно зʼявилося в усій своїй святковій красі.
Ma figure avait eu la bonté de ne pas être laide, au contraire elle s’est montrée en gala.
Моя тітка, Діна і я — якраз навпроти Еміля з Красенем-Денним2 та двома іншими фатами.
Ma tante, Dina et moi, juste en face d’Emile avec Belle-de-jour et deux autres faquins.
Сьогодні ввечері я подобалася собі, і, гадаю, так само й залі. Я хотіла видатися чудовою Емілеві. Я дуже змінилася за півтора року. Я стала стрункішою, стала жіночнішою. Зала повна; зі знайомих — княгиня Суворова й пані де Вейкерслот; з відвідувачів Бібі, Ґалула й наш банкір Жіллі вітають мене зі своїх крісел, що під нашою ложею (партер).
Je me plaisais ce soir, il en fut de même de la salle je crois. Je voulais paraître superbe à Emile. Je suis bien changée depuis un an et demi. Je me suis élancée, je suis devenue plus femme. Salle comble, comme amis, la princesse Souvoroff et Mme de Wykersloovth; comme visiteurs Bibi, Galula et notre banquier Gilly me saluent de leurs fauteuils qui sont au dessous de notre loge (rez de chaussée).
Що ж до левів, то я на них і не глянула...
Quant aux lions je ne les regardai pas...
Зверніть увагу на дію «Балу-маскараду», де губернатор і Амелія зустрічаються в лісі. Зʼявляється Ренато, чоловік, і, не впізнавши своєї дружини, благає губернатора тікати, бо щомиті можуть наскочити розбійники.
Remarquez l’acte du « Ballo in Machera » où le gouverneur et Amelia se rencontrent dans la forêt. Survient Renato le mari et ne reconnaissant pas sa femme supplie le gouverneur de fuir car des bandits peuvent d’un instant à l’autre survenir.
Амелія, досі під вуаллю, приєднується до Ренатових умовлянь. Так от, музика в цьому місці так добре змальовує становище, що мені, хоч я знаю і сюжет, і оперу, завжди страшно, наче розбійники погрожують мені самій. У цих квапливих звуках, ніби сповнених жаху, є щось моторошне й зворушливе... одне слово, мені страшно.
Amelia toujours voilée se joint aux instances que fait Renato. Eh bien, la musique à cet endroit peint si bien la situation que moi, qui connais l’histoire et l’opéra, j’ai toujours peur, comme si les bandits me menaçaient moi-même. Il y a dans ces sons pressés et comme remplis de terreur quelque chose d’effrayant et d’attendrissant... en un mot j’ai peur.
Одіффре все ж таки найвродливіший і найелегантніший вельможа доброго міста Ніцци. Він такий гарний, що, якби я лишилася тут, я могла б знову ним захопитися. Поки що я не звертаю на нього уваги, це моя тітка за ним спостерігає й залюбки помічає блідість чи румʼянець... ця добра душа переконана, що палкий володар замку3 плекає до мене приховану пристрасть. Та й навіщо б він її приховував?
Audiffret est quand même le plus beau et le plus élégant seigneur de la bonne ville de Nice. Il est si beau que, si je restais ici, je serais capable de m’en occuper encore. Pour le moment je n’y fais pas attention, c’est ma tante qui l’observe et qui se plaît à remarquer des pâleurs ou des rougeurs... cette bonne personne est persuadée que le châtelain fougueux a pour moi une passion cachée. Pourquoi la cacherait-il donc ?
На виході, поки Генерал шукав наш екіпаж, я кілька разів повернулася спиною до Красеня-Денного, який, бажаючи, без сумніву, вшанувати мене вітанням, силкувався побачити мене в обличчя. Оскільки я, дивлячись на стіну, остаточно показала йому свій зад, який, зрештою, такий самий гарний, як і перед, він уклонився моїй тітці й підійшов заговорити до мене; цієї миті надійшов Біховець, і я не без утіхи різко покинула інспектора собак і Ґалулу.
A la sortie et pendant que le Général cherchait notre voiture, j’ai plusieurs fois tourné le dos à Belle-de-jour, qui désirant sans doute m’honorer d’un salut tâchait de me voir en face. Comme je lui avais définitivement montré mon derrière, qui est tout aussi beau que mon devant d’ailleurs regardant le mur, il salua ma tante et vint me parler, en ce moment arriva Bihovetz et j’eus la satisfaction de quitter brusquement l’inspecteur des chiens et Galula.
Як я наважилася показатися в місті, де нас так заплямували і де нам завдали стільки образ.
Comment ai-je eu le courage de me montrer dans une ville où nous sommes tellement ternis et, où l’on nous a fait tant d’affronts
Безперечно, лише Еміль здатен мене надихати: коли я його бачу, я сміюся, а коли я з нього сміюся, я складаю... завтра король.
Décidément il n’y a qu’Emile pour m’inspirer, quand je le vois je ris et quand je ris de lui je compose... roi demain.
Повертаючись, я наспівувала торішні приспіви.
En retournant je chantais des refrains de l’année dernière.
— Які ж ми були веселі тоді! — мовив Генерал.
— Comme on était gai alors ! fit le Général.
— Ах! так, — відповіла я.
— Ah ! oui - répondis-je.
стаття про кардинала Антонеллі: див. с. 222–224
article sur le cardinal Antonelli : voir p, 222 à 224
Примітки
«Бал-маскарад» (іт. Un ballo in maschera) — опера Джузеппе Верді (1859); сюжет розгортається довкола балу-маскараду, політичної змови й любовного трикутника. ↩
Belle-de-jour — букв. «денна квітка», березка, що розквітає лише вдень і вʼяне ввечері; Марі вживає це як зневажливе прізвисько для нетривкого, марнославного чоловіка. ↩
«Володар замку» (фр. châtelain) — повторюваний жартівливий епітет Марі для Одіффре, господаря Башти (la Tour). ↩