# Четвер, 1 грудня 1876

Четвер, 1 грудня 1876

Учора о девʼятій годині ми покинули Париж. Мама зі своєю силою-силенною пакунків доводила мене до розпачу. Ці крики, ці тривоги, ці коробки — нудотно міщанські. Зрештою.
Сьогодні вранці в Марселі в мене аж голова пішла обертом від того, що я повертаюся до цієї Ніцци — такої гарної і яку я мушу ненавидіти.
Увечері ми приїхали. Я була задоволена, бо доля послала нам двох антибців, які мали нас за росіян, що вперше подорожують, і ставили нам найнаївніші запитання.
Пан і пані Анічкови з дітьми, разом із тіткою, Валіцьким і Трифоном, чекали на нас. Ці чудові Анічкови.
Вони нудні до смерті, але я їх обожнюю. Не було ще людей чесніших і прямодушніших, ніжніших і відданіших.
Я погладшала, тож охів і зойків було не так уже й багато.
Під час вечері зʼявився генерал Бібі. Чарівна людина: сміється й тішиться всім, мов дитина. Я привезла йому цигарки, кожну з відтиснутим його імʼям. Ця тонка увага його зачаровує. Валіцький, моя тітка й Барнола дістануть такий самий подарунок.
Я знову у своєму блакитному раю. Ах! яка шкода... У мене вдома так гарно, погляд спочиває на витончених і розкішних речах... а я мушу їхати!!