❦
Вівторок, 7 листопада 1876 (26 жовтня)
Mardi 7 novembre 1876 (26 octobre)
викреслено[Один рядок закреслено]
[Une ligne cancellée]
Я розбила своє дзеркало! Смерть або велике нещастя.
J’ai cassé mon miroir! Mort ou grand malheur.
Від цього забобону мене проймає морозом, а як глянеш у вікно, то морозить ще дужче. Усе біле під перлисто-сірим небом. Давно я не бачила такої картини.
Cette superstition me glace et quand on regarde par la fenêtre on est encore plus glacé. Tout est blanc sous un ciel gris perle. Il y a longtemps que je n’ai vu un pareil tableau.
Поль, із тією природною для юності жадобою показувати новачкам щось нове, звелів запрягти маленькі санчата й повіз мене кататися, сяючи від тріумфу.
Paul, avec cette avidité naturelle de la jeunesse, de montrer aux nouveaux du nouveau, fit atteler un petit traîneau et m’emmena promener tout triomphant.
Ці санчата мають неабияке нахабство так називатися: це просто кілька жалюгідних колод, збитих докупи, напханих сіном і накритих килимом. Кінь біг зовсім близько й кидав нам сніг в обличчя, у рукави, у мої пантофлі, в очі.
Ce traîneau est bien impertinent de s’appeler ainsi, c’est tout bonnement quelques misérables bûches clouées ensemble remplies de foin et recouvertes d’un tapis. Le cheval, étant très près, nous lançait la neige au visage, dans les manches, dans mes pantoufles, dans les yeux.
— Ось і добре, — сказала я братові, — залиш нас, наодинці ми помиримося, бо Паша на мене сердиться.
- C’est ça, dis-je à mon frère, laisse-nous, en tête à tête nous ferons notre paix car Pacha m’en veut.
— Скажіть, — вела я далі, — ви на мене сердитеся?
- Dites, repris-je ensuite, vous m’en voulez ?
— Та ні... ви дали мені поради, ви мене насварили і... якщо я на це заслуговую...
- Mais non... vous m’avez donné des conseils, vous m’avez grondé et... si je le mérite...
— Почасти, але у вас такий нещасний вигляд, я хочу з вами помиритися. Ну то що?
- En partie, mais vous avez l’air malheureux, je veux me réconcilier avec vous. Eh bien ?
— Ах! Мусю, як же з вами помиритися!
- Ah ! Mousse, comment vous réconcilier !
— Мусю, ви сказали мені вчора, що за одну річ я заслуговую на ляпаса.
- Mousse, vous m’avez dit hier que pour une certaine chose je méritais d’être souffleté.
— Сказала.
- J’ai dit.
— За що ж?
- Pourquoi est-ce ?
— Ви мені ніколи нічого не кажете, і я не хочу вам нічого казати.
- Vous ne me dites jamais rien et je ne veux rien vous dire.
— Я знаю!
- Je sais !
— Та ну!
- Bah!
— Це за ту річ, що...
- C’est pour la chose que...
— Що?
- Que ?
— Бо я сказав вам, що кохаю вас.
- Parce que je vous ai dit que je vous aimais.
— То ви знаєте!
- Vous savez donc !
— Ви думаєте, що я брешу?
- Vous pensez que je mens ?
— Так!
- Oui!
— Ні, Мусю, я не брешу, присягаюся вам.
- Non, Mousse, je ne mens pas, je vous le jure.
І голос його прозвучав так зворушливо, що я глянула на нього скоса й сказала:
Et son accent fut si touchant que je le regardai de côté et je dis :
— Як! це не минуло?
- Comment ! cela n’est pas passé ?
— Ні.
- Non.
— Але скоро мине?
- Mais ça passera bientôt ?
— Ніколи.
- Jamais.
— Ах! тим краще... бо, бачите, ви ніяк не можете... Отже, я ваша перша пристрасть?..
- Ah ! tant mieux... c’est que voyez-vous vous ne le pouvez aucunement... Alors je suis votre première passion ?...
— Так.
- Oui.
— Це мені лестить.
- C’est flatteur pour moi.
Запала мовчанка.
Il se fit un silence.
— Ви казали мені поїхати за кордон разом із вами, — раптом мовив зелений чоловік.
- Vous m’avez dit de venir à l’étranger en même temps que vous, dit tout à coup l’homme vert.
— Так, і не з примхи; ви зробили б мені ласку, якби поїхали, а ви не хочете! Ви нічого не робите для мене — для кого ж тоді ви робитимете!
- Oui et pas par caprice, vous me feriez une grâce en venant, et vous ne voulez pas ! Vous ne faites rien pour moi, pour qui ferez-vous donc !
— Е! ви ж добре знаєте, чому я не можу поїхати.
- Eh ! vous savez bien pourquoi je ne peux pas venir.
— Ні.
- Non.
— О! ви добре знаєте.
- Oh ! vous savez bien.
— Просто я вас поважаю і шкодую, що через мене ви втратили ту повагу, яку до мене мали... бо... ви мене більше не поважаєте?
- Tout simplement, je vous estime et je suis désolée de vous avoir fait perdre le respect que vous me portiez... car... vous ne me respectez plus ?
— Поважаю.
- Si.
— Ні, кажіть... ну от, ви знову змусите себе впрошувати.
- Non, dites..... bon vous allez encore vous faire prier.
— Ні, я божевільний, що починаю те, чого не можу закінчити; починаю говорити — і не можу!
- Non, je suis fou de commencer ce que je ne puis achever, je commence à dire et je ne puis pas !
— Мені це набридло.
- Ça m’ennuie.
— Але ж ви це знаєте... це тому, що, поїхавши з вами, я й далі бачитиму вас, а це завдає мені страшного болю!
- Mais vous le savez... c’est parce qu’en partant avec vous je continuerai de vous voir et que cela me fait un mal affreux !
— А чому?
- Et pourquoi ?
— Бо... я вас кохаю.
- Parce que...je vous aime.
— Досі?
- Encore ?
— О!
-Oh !
— Ну то поїдьте, це спосіб вилікуватися: бачачи мене частіше, ви відкриєте в мені купу вад, може, навіть пороків, побачите мій жахливий характер — і вам усе це набридне.
- Eh bien venez, c’est le moyen de guérir, en me voyant davantage vous découvrirez une quantité de défauts, des vices peut-être, vous verrez mon affreux caractère et vous en aurez assez.
— О! ото фраза — наче з книжки, завчена напамʼять.
- Oh ! que voilà une phrase imprimée et apprise par cœur.
замазаноМалий думає про забави.
- Le petit pense à jouer.
— Я це й кажу.
- C’est ce que je dis.
— Власне, ви маєте рацію, я сказала нісенітницю, і то лише для годиться. Я переконана, що чим більше мене бачать, тим більше мене кохають. Але якби ви поїхали, то зробили б мені послугу!
- Au fait vous avez raison, j’ai dit un non-sens, et pour la forme seulement. Je suis persuadée que plus on me voit plus on m’aime. Mais en venant vous me rendriez un service !
— Я — вам у пригоді!
- Moi, vous être utile !
— Так.
- Oui.
— Ні, я не можу поїхати... [Один рядок закреслено] я дивитимуся на вас здалеку.
- Non, je ne peux pas venir... [Une ligne cancellée] je vous regarderai de loin.
— І якби ви знали, — повів він далі лагідним, розпачливим голосом, — якби ви знали, як я часом страждаю. Треба мати мою силу духу, щоб здаватися завжди таким самим і спокійним. Не бачачи вас більше...
- Et si vous saviez, reprit-il d’une voix douce et navrante, si vous saviez ce que je souffre quelquefois. Il faut avoir ma force morale pour paraître toujours le même et calme. Ne vous voyant plus...
— Ви мене забудете.
- Vous m’oublierez.
— Ніколи.
- Jamais.
— То що ж тоді?
- Mais alors?
У моєму голосі не лишилося й тіні глузування, я була зворушена...
Mon accent avait perdu toute teinte de raillerie, j’étais touchée...
— Не знаю, — сказав він, — тільки такий стан речей завдає мені надто великого болю.
- Je ne sais pas, dit-il, seulement cet état de choses me fait trop mal.
— Бідний...
- Pauvre...
Я одразу ж схаменулася: ця жалість — образа.
Je me repris aussitôt, cette pitié est une insulte.
Чому так солодко слухати сповіді про страждання, яких завдаєш? Що нещасніший хтось від кохання до вас, то щасливіші ви.
Pourquoi est-ce si délicieux d’entendre les confessions des souffrances qu’on cause ? Plus on est malheureux d’amour pour vous, plus vous êtes heureuse.
Я терпіти не можу, коли Паша здається веселим... це видається мені узурпацією.
Je déteste quand Pacha parait gai... cela me semble une usurpation.
Але з тієї ж миті мені сяйнула думка, і я склала в голові цілу маленьку, дуже урочисту сцену й наперед нею тішилася, бо вона нікому не завдала б зла.
Mais dès cet instant j’eus une idée et je m’arrangeai dans l’esprit toute une petite scène très solennelle, et je m’en réjouissais d’avance car elle ne ferait de mal à personne.
— Дайте мені щось на згадку про вас, — сказав він мені.
- Donnez-moi quelque chose en souvenir de vous - me dit-il.
Я приготувала памʼятку, гідну мене й зеленого чоловіка.
Je préparai un souvenir digne de moi et de l’homme vert.
Батько просто чарівний: він сміється, розмовляє, розважається.
Mon père est tout à fait charmant, il rit, il cause, il s’amuse.
Коли я прийшла до нього, а він лежав у ліжку, він попросив мене привести хлопців і лишитися в його кімнаті. Він вистрілив із револьвера, і ми випили шампанського на честь влучного пострілу. Паша, нездужаючи, непомітно вислизнув, Поль незабаром подався за ним, я хотіла зробити те саме, але батько ще довго мене не відпускав. Я, мабуть, помиляюся, але він мене лякає, і подорож із ним віч-на-віч мене страшить.
Comme je vins le trouver dans son lit il me pria d’amener les garçons et de rester dans sa chambre. Il tira de son revolver et on bu du champagne en l’honneur d’un beau coup. Pacha, malade s’esquiva, Paul le suivit de près, je voulus en faire autant mais mon père me retint longtemps encore. J’ai sans doute tort, mais il me fait peur, et le voyage en tête à tête m’effraye.
Нарешті я змогла піднятися до себе; мене аж поривало, і спершу я переконалася, що вікно червоного будинку й досі світиться, а тоді сказала Вікторові негайно привести до мене пана Павла Аполлоновича.
Enfin je pus monter chez moi, j’étais impatiente et d’abord je m’assurai que la fenêtre de la maison rouge était toujours éclairée, alors je dis à Victor de m’amener aussitôt M. Paul Apollonovitch.
Я читала, коли він увійшов...
Je lisais lorsqu’il entra...
— Чому ви прийшли?
- Pourquoi êtes-vous venu ?
— Ви ж по мене послали.
- Vous m’avez fait demander.
— А вчора?
- Eh hier ?
— Учора я подумав, що Амалія бреше, так вона кривлялася.
- Hier j’ai cru qu’Amalia mentait tant elle a fait de grimaces.
— Ви не квапилися прийти.
- Vous êtes lent à venir.
— Я вже лежав... дозволите мені сісти?
- J’étais couché... permettez-vous de m’asseoir ?
— Авжеж. Я покликала вас, щоб попросити поїхати з нами. Батько не хоче брати Поля. Поїдьте.
- Certes. Je vous ai appelé pour vous prier de venir avec nous. Mon père ne veut pas emmener Paul. Venez.
— Я...
- Je...
— Ви не можете. Ми це знаємо. Я вас більше не прошу. Досить!
- Vous ne pouvez pas. Nous le savons. Je ne vous en prie plus. Assez !
Уся моя сцена пішла шкереберть, нічого вже не клеїлося.
Toute ma scène était dérangée, ça n’allait plus du tout.
Я набрала вигляду інквізитора — чи то людини, яка збирається добряче потішитися якоюсь капостю.
Je pris un air d’inquisition ou comme une personne qui s’apprête à bien s’amuser d’une méchanceté.
— Отже, я маю честь бути вашою першою пристрастю?
- Alors, j’ai l’honneur d’être votre première passion ?
— Чудово! Ви брехун.
C’est admirable ! Vous êtes un menteur.
— Бо мій голос не міняє тону і бо я не плачу! У мене залізна воля, от і все.
- Parce que ma voix ne change pas de ton et parce que je ne pleure pas ! J’ai une volonté de fer, voilà tout.
— А я ж хотіла дати вам... дещо.
- Et moi qui voulais vous donner... quelque chose.
— Що?
- Quoi ?
— Оце.
- Ça.
І я показала йому маленький образок Богородиці, що висів у мене на шиї на білій стрічці.
Et je lui montrai une petite image de la Vierge suspendue à mon cou par un ruban blanc.
— Дайте мені цей образок.
- Donnez-moi cette image.
— Ге-ге!
- Hé, hé !
— Дайте його мені.
- Donnez-la moi.
— Ви на нього не заслуговуєте.
- Vous ne la méritez pas.
— Ех, Мусю, — мовив він, зітхнувши, — запевняю вас, що заслуговую.
- Eh Mousse, fit-il en soupirant, je vous assure que je la mérite.
— Гм.
- Hum.
— Я розумію, що ви хочете сказати. Але я не розумію шаленого кохання, як то кажуть. Те, що я відчуваю, — це собача привʼязаність, безмежна відданість...
- Je comprends ce que vous voulez dire. Mais je ne comprends pas d’amour fou comme on dit. Ce que je sens c’est un attachement de chien, un dévouement sans bornes...
— Підійдіть, юначе!
- Approchez, jeune homme !
Він подумав, що я хочу смикнути його за чуба, і відсунувся. Мій ефект «пропав».
Il crut que je voulais le tirer par les cheveux et s’éloigna. Mon effet était “flambé ».
— Ну... юначе, ви боїтеся! Невже я така страшна? Гляньте, я схожа на черницю, а цей стілець — на сповідальню. Ну ж бо, хочете висповідатися, сину мій? І тоді я дам вам своє благословення.
- Ça... jeune homme, vous avez peur ! Suis-je donc si redoutable, voyez j’ai l’air d’une religieuse, et cette chaise semble un confessional. Ça voulez-vous vous confesser, mon fils ? Et alors je vous donnerai ma bénédiction.
— Ваше благословення?
- Votre bénédiction ?
— Справжнє. Якщо я змушую вас так говорити, то для того, щоб трохи дізнатися, що відчувають ті, хто кохає, бо, припустімо, я колись теж закохаюся... треба ж буде, щоб я розпізнала симптоми.
- Ma vraie. Si je vous fais parler ainsi c’est pour savoir un peu ce que sentent ceux qui aiment, car supposez que je me mette à aimer un jour... il faudra bien que j’en reconnaisse les symptômes.
Це було зовсім не те, що я приготувала, але що вдієш!
Ce n’est pas du tout cela que j’avais préparé, mais que faire !
— Дайте мені цей образок, — сказав зелений чоловік, не зводячи з нього очей.
- Donnez-moi cette image - dit l’homme vert qui ne la quittait pas des yeux.
— Тоді підійдіть.
- Approchez alors.
Він став навколішки на стілець, спинка якого правила мені за підлокітник, і хотів узяти образок, але я його зупинила:
Il s’agenouilla sur la chaise dont le dossier me servait d’appui-bras, et voulut prendre l’image, mais je l’arrêtai :
— Ні, ні, на шию.
- Non, non, au cou.
І я наділа його йому на шию, ще теплий від мене.
Et je la lui passai au cou toute chaude encore de moi.
— О! — мовив він, — за це дякую, щиро дякую!
- Oh ! fit-il, pour cela, merci, bien merci !
І він уперше поцілував мені руку сам.
Et il me baisa la main tout seul pour la première fois.
Ось я й граюся більше, ніж будь-коли, в Кохання й Черницю.
Voilà que je joue plus que jamais à l’Amour et à la Religieuse.
Амінь.
Amen.