Четвер, 2 листопада 1876 (21 жовтня)

викреслено[Один рядок закреслено. Листи Ніцца]
Батько до всього мені «чіпляється». Сто разів мені хочеться послати все до біса, і сто разів я стримуюся, що завдає мені невимовного болю.
Знадобилася ціла «купа історій», щоб умовити його поїхати на цей вечір до Полтави. У Дворянському зібранні якийсь піаніст із квартетом дає концерт. Мені захотілося туди піти, щоб себе показати, і от — нескінченні дрібні перешкоди. Цей прискіпливий, дрібʼязковий і злий характер убиває дрібницями.
Мало того, що він три місяці тримав мене замкненою, запрошуючи лише зграю картярських шулерів і даючи цією дивною манією ховати мене й відгороджувати від решти всесвіту (Полтави?) щедру поживу псам, голодним до пліток.
Цікавість, не знайшовши вдоволення, перейшла в легке невдоволення, а за браком правди почали здогадуватися й вигадувати. Мало того, що він не дав мені ані найменшої втіхи, що прогнав тих, хто міг би бути мені рівнею, що вдавав глухого до всіх моїх натяків і навіть до моїх прохань щодо якоїсь нещасної аматорської вистави. Мало того. І от після трьох місяців пестощів, любʼязностей, старань бути дотепною, привітності я домагаюся... рішучого опору тому, щоб я пішла на цей жалюгідний концерт! І це ще не все; з цим я впоралася, але тоді знадобилося влаштувати історію через вибір убрання. Треба було навʼязати мені вовняну сукню, прогулянковий костюм.
Як це все дрібʼязково, як це негідно розумних істот!
Я не конче потребувала цього пана, зі мною були Надін, Олександр, Поль і Паша, але я взяла його з примхи і на превелику свою досаду.
Сукня зі східної тканини — вовна, шовк і золото — у поперечну смужку, скроєна, як біблійна сорочка, з квадратним вирізом довкола шиї на східний лад і стягнута в талії кутастим поясом, щоб він міг спускатися дуже низько; червоні атласні черевички й намисто з трьох разків перлів... фальшивих, але ніхто цього не знає. У переказі це вбрання здається приголомшливим, але на мені воно було лише трохи пікантним, зате велично простим і граціозним. Надін наділа чудову чорну сукню з мереживом, гаптованим сталлю.
Пан Башкирцев знайшов, що я надто гарна, і це була ще одна історія: він злякався, що я надто відрізнятимуся від полтавських дам, і цього разу благав мене вбратися інакше, — він, що просив мене одягатися саме так у Харкові.
Наслідком стали пара подертих на клапті мітенок, люті очі, пекельний настрій і... жодних змін у моєму вбранні.
Ми приїхали на середину концерту; я ввійшла під руку з цим бридким чоловіком, високо піднявши голову, з виглядом жінки, певної, що нею милуватимуться. Надін, Поль і Паша йшли слідом. Я пройшла повз пані Абазу, не привітавшись, і ми сіли в першому ряду поряд із нею.
Я була з візитом у панни Дітріх, яка, ставши пані Абазою, не віддала мені візиту. У моєму становищі на таке зважають; я трималася із зухвалою впевненістю й не привіталася з нею, попри всі її погляди.
Нас одразу ж оточили Павелко, Геданов та інші. Башкирцев відрекомендував мені Абазу. Усі ці бовдури з клубу, що міститься в тому самому будинку, приходили до зали «подивитися».
Успіх екстравагантності добре відрізниш від справжнього; я була досить горда й дивилася на цих псів, спершися ліктем на поруччя крісла й граючись перловим намистом, яке покусувала, щоб усі думали, ніби мої зуби не програють від порівняння.
Концерт швидко скінчився, і ми поїхали в супроводі тутешніх нікчемних кавалерів.
Ти привіталася з пані Абазою? — кілька разів питав батько.
Ні.
І тут я виголосила тираду, в якій порадила менше зневажати інших і спершу подивитися на себе.
Я зачепила його за живе, тож він повернувся до клубу й прийшов сказати мені, що Абаза кличе в свідки всю готельну прислугу й запевняє, що віддав мені візит того ж таки наступного дня разом зі своєю племінницею.
До того ж Башкирцев сяяв: його засипали компліментами на мою адресу.