❦
Понеділок, 16 жовтня 1876 (4 жовтня)
Я прокинулася в пеньюарі й пантофлях, але в ліжку. Я прилягла на хвилинку, і мене зморив сон. Уранці мене розбудив батько, і я кинулася до вітальні в пекучій тривозі. Мій щоденник лишився розгорнутим на столі — він міг прочитати той огидний опис.Lundi 16 octobre 1876 (4 octobre)
Я заспокоїлася, тільки змусивши його присягнутися на Євангелії, що він не читав; утім, це було видно й з його вигляду.
Je ne me suis rassurée qu’en lui faisant jurer sur l’évangile qu’il n’a pas lu et d’ailleurs on le voyait à son air.
Про вчорашнє майже нічого сказати... Ах! так, причина його гніву. Батько відповів, що гнівався через листа, в якому мама пише мені, що це він схиляє мене прийняти тітчин статок, і додав, що він дуже далекий від того, щоб мене до цього схиляти, і що жаліє того, кого спокусить цей статок. На цей підступний натяк я відповіла енергійними й чесними словами, які трохи збили його з пантелику й змусили мало не соромитися, що він натякнув на найнижчий наклеп, який тільки є на світі, — наклеп, що вийшов з вуст тих, хто затіяв процес через скнарість (Замятіни багатші за нас) і хто кинув цей наклеп у найбрудніші канави, не наважуючись ні говорити, ні писати про нього законним шляхом, бо кара за зведення наклепів дуже сувора.
D’hier il n’y a presque rien à dire... Ah ! si, la cause de sa colère. Mon père me répondit qu’il était en colère contre la lettre dans laquelle maman me dit que c’est lui qui m’engage à accepter la fortune de ma tante et il ajouta qu’il était bien loin de m’y engager et qu’il plaignait celui qui serait tenté par cette fortune. A cette perfide insinuation je répondis par des mots énergiques et honnêtes qui le confondirent un tant soit peu et le rendirent presque honteux d’avoir fait allusion à la plus basse des calomnies qui soit au monde, et à une calomnie sortie de la bouche de ceux qui ont suscité le procès par avarice (les Zamiatine sont plus riches que nous) et qui ont jeté cette calomnie dans les plus sales ruisseaux n’osant en parler et en écrire légalement; la peine pour la diffamation étant très sévère.
Ледве ми повернулися додому, як настала черга моїх тіток, тобто княгині, — і знову з приводу маминого листа — говорити й радити батькові речі, які, хоч і не були власне образливими, мені було дуже неприємно чути з третьої кімнати: говорили голосно. Можливо, мені й хотілося зʼявитися серед них і наговорити їм зухвалостей, але я вдовольнилася усмішкою: мені давали надто вигідні козирі на вечір, коли я говоритиму з батьком сам на сам. Раніше я могла дорікати йому лише деспотизмом пані Тютчевої. Отже, не вона одна тобою верховодить! І ти смів твердити, що все те, що, як я казала, походить від інших умів, а не від твого, — твоє власне! І ти смієш заперечувати, що перебуваєш під найдеспотичнішою опікою! Ти смієш твердити, що ти сам собі пан! Тоді як ти жалюгідний нуль із комою, та й того менше! А я ж говорила з тобою, я ж вибивалася з сил, умовляючи! А я ж мала манекен за чоловіка! А я ж думала, що дію, що просуваюся вперед! А я ж будувала замки... на піску! Правду кажучи, мені прикро бачити, що я марно переймалася всім цим, що звела будівлю на плавучому острові, на вулканічній забаганці! Подумали, що я набираю впливу на тебе, і починають відвертати тебе від мене. Вони надто розумні, щоб робити це в лоб, вони беруться за це вміло, тобі кажуть: «Яка чарівна в тебе дочка, Костянтине! Вона перевернула весь дім, це справжній демон грації й дотепності! Ти й сам визнаєш її владу.» І оскільки слабкі чоловіки страх як не люблять, коли їх ловлять на гарячому, ти зробиш усе на світі, щоб довести протилежне тому, що вони візьмуть за покору. О! вони обрали справжній, правильний метод.
A peine de retour à la maison ce fut le tour de mes tantes, c’est-à-dire de la princesse, et toujours à propos de la lettre de maman, de parler et de conseiller à mon père des choses qui sans être précisément injurieuses m’étaient très désagréables à entendre de la troisième chambre; on parlait haut. J’aurais peut-être voulu arriver au milieu d’eux et leur dire des impertinences mais je me suis contentée de sourire; on me donnait trop beau jeu pour le soir où j’entretiendrais seule mon père. Avant je n’avais qu’à lui reprocher le despotisme de Mme Tutcheff. Elle n’est donc pas seule à te dominer ! Et tu osais prétendre que toutes ces choses que j’ai prétendu être dues à d’autres esprits que le tien, étaient de toi ! Et tu oses nier que tu te trouves sous la plus despotique des tutelles ! Tu oses prétendre que tu sois ton maître ! Tandis que tu es un misérable zéro et virgule, pas même ! Et moi qui te parlais, qui m’épuisais en persuations ! Et moi qui prenais un mannequin pour un homme ! Et moi qui croyais agir, avancer ! Et moi qui bâtissais des châteaux... sur du sable ! Vrai, je suis peinée de voir que je me suis intéressée sur toutes ces choses en vain, que j’ai élevé un édifice sur une île flottante, sur un caprice volcanique ! On a cru que je prenais de l’influence sur toi et on commence à te détourner de moi. On a trop d’esprit pour le faire à brûle-pourpoint, on s’y prend avec art, on te dit: “Quelle charmante fille tu as là Constantin ! Elle a bouleversé toute la maison, c’est un vrai démon de grâce et d’esprit ! Tu reconnais toi-méme son empire.” Et comme les hommes faibles ont en horreur d’être pris en flagrant délit, ce qu’il prenne pour de la soumission tu feras tout au monde pour prouver le contraire. Oh ! ils ont choisi la vraie, la bonne méthode.
Вони доведуть тобі мою владу, і ти, наляканий, віддалишся від мене! Бідолаха! Я вже не гніваюся — хіба можна гніватися на істоту, якою верховодять усі! Мені тебе шкода, ти бідолашний нещасливець, яким усі крутять, якого мучать і водять за носа! Я вже не гніваюся; ти викликаєш у мене тільки жалість. Сьогодні ввечері я скажу, що всміхалася, поки там кричали, саме тому, що думала про все це.
Ils te prouveront ma domination et, effrayé, tu t’éloigneras de moi ! Pauvre homme ! Je ne me fâche plus, peut-on se fâcher contre un être dominé par tout le monde ! Je te plains, tu es un pauvre malheureux, influencé, tourmenté, mené ! Je ne me fâche plus; tu ne m’inspires que de la pitié. C’est en pensant à toutes ces choses que je dirai ce soir que je souriais pendant qu’on criait là-bas.
І щоб показати свою стриманість і мати змогу сказати: «Я ставлю тебе так низько, що навіть не хотіла знову з тобою говорити, навіщо марні слова?» — я одразу піднялася нагору й сіла за фортепіано, маючи намір так скоротати час до обіду, а ввечері сухо піти до себе, але батько, певно, прийде до мене. Мені не довелося довго чекати: він прийшов одразу й почав ходити по залі, обіймаючи мене за талію й кажучи, що він дуже нещасний і що ніхто його не жаліє. Тоді я виголосила заготовану промову, та ще й із прикрасами й поблажливим виглядом, що надавали їй подвійної ціни.
Et pour faire valoir ma discrétion et pouvoir dire : “T’estimant si peu de chose je ne voulais même pas te reparler, à quoi bon les paroles vaines ?” Je montai de suite et me mis au piano avec l’intention de passer ainsi le temps jusqu’au dîner et de me retirer sèchement le soir chez moi mais mon père sans doute viendrait me rejoindre. Je n’eus pas tant à attendre, il vint de suite et se prit à parcourir la salle me serrant la taille et disant qu’il était bien malheureux et que personne ne le plaignait. Alors je débitai le discours préparé mais avec des embellissements encore et des airs indulgents qui lui donnaient un prix double.
— Ти хочеш, щоб я виправдовувався, щоб довів, що мною не верховодять, — ось мета цих слів!! — «сказав батько», і оскільки він влучив у ціль, я одразу відповіла.
- Tu veux que je me justifie, que je prouve qu’on ne me domine pas, voilà le but de ces paroles !! “dit mon père” et comme il avait dit juste je répondis aussitôt.
— Ти надто погано думаєш про мій розум. Не такими дитячими шпильками ловлять таких чоловіків, як ти, бо зрештою, хоч ти й не дуже сильної вдачі, ти не дурень, і пастка була б надто грубою. Утім, я нічого не хотіла казати, я пішла, бо знаю себе: я добре знала, що, лишившись, не матиму сили змовчати. Отже, я пішла, і це ти викликав пояснення... Але поговорімо про інше, знаєш, мені не хочеться зараз говорити з тобою про серйозні речі. Знаєш, я вирішила: я проведу зиму в Римі, найму найкращі апартаменти, матиму чудових коней, майстерню, яку обставлю просто чарівно, виходитиму тільки для того, щоб оглядати руїни чи музеї, більше не показуватимуся на прогулянках, а якщо мене й побачать удень надворі, то завжди вбрану в чорний оксамит, скромно... Нарешті, я матиму ложу в бенуарі, обставлену на мій смак, ключ від якої буде в нас. Ми не бачитимемо ані живої душі, а я працюватиму з ранку до вечора... над живописом і співом. Так моє життя викликатиме дивовижний інтерес, не наражаючи мене на плітки. Бо виїжджати у світ — про це й думати нічого! Мама не може мене туди вивозити, а їздити зі знайомими... це мені не до вподоби, здаєшся бідною, жалюгідною. Отак-то.
- Tu as de trop mauvaise opinion de mon esprit. Ce n’est pas avec de telles piques enfantines qu’on prend des hommes comme toi, car enfin, sans être de caractère bien fort, tu n’es pas idiot et le piège serait trop grossier. D’ailleurs je ne voulais rien dire, je me suis retirée car je me connais, je savais bien qu’en restant je n’aurais pas la force de me taire. Je me suis donc retirée et c’est toi qui as provoqué l’explication... Mais parlons d’autres choses, tu sais je n’ai pas envie à présent de te parler de choses sérieuses. Tu sais, j’ai décidé, je passerai l’hiver à Rome, je louerais le plus bel appartement, j’aurai de magnifiques chevaux, un atelier que je meublerai comme un ange, je ne sortirai jamais que pour visiter des ruines ou des musées, je ne me montrerais plus aux promenades, et si on me voit sortie le jour ce sera toujours vêtue de velours noir, modestement... Enfin j’aurai une loge en bas, meublée à ma façon, dont nous aurons la clef. Nous ne verrons âme qui vive et je travaillerai du matin au soir... à la peinture et au chant. De cette façon ma vie provoquera un intérêt merveilleux sans m’exposer à la médisance. Car aller dans le monde, il ne faut pas y songer ! Maman ne peut m’y conduire et aller avec des connaissances... cela me déplaît, on paraît pauvre, mesquine. Et voilà”.
Справді, саме це я вирішила за браком кращого. Самотність майстерні дозволить мені віддаватися моєму хронічному розпачу й забуватися, не читаючи газет і заборонивши говорити при мені про решту всесвіту. І, можливо, я здобуду так трохи слави.
En effet, c’est là ce que j’ai résolu faute de mieux. La solitude de l’atelier me permettra de me livrer à mes désespoirs chroniques et de m’oublier en ne lisant pas les journaux, en défendant de parler devant moi du reste de l’univers. Et j’y gagnerai peut-être quelque gloire.
— Це було б ексцентрично, — відповів батько, — а ексцентричність не личить молодій дівчині. На мою думку, найкраще життя — це життя нормальне.
- Ce serait excentrique, répondit mon père, et l’excentricité ne sied pas une jeune fille. Selon moi la meilleure des vies c’est une vie normale.
— З батьком і матірʼю? Так, звісно. Але оскільки з тобою про це й думати нічого, я обираю інше. Ти нічого не вдієш, бідний тату, це не твоя вина. Ах! річ у тім, що все це... але змінімо тему, поговорімо про Рим, який я так люблю і який божественний!
- Avec le père et la mère ? Oui, sans doute. Mais comme avec toi il ne faut pas y songer je prends l’autre. Tu n’y peux rien pauvre père, ce n’est pas de ta faute. Ah ! c’est que tout cela soit... mais changeons de conversation., parlons de Rome que j’aime tant et qui est divine !
Га?
Hein ?
Якщо мені не вдасться, значить, Бог проти мене.
Si je ne réussis pas c’est que Dieu est contre moi.
навскоси
Я надто дурна.
en travers Je suis trop bête.
Щодо сьогоднішнього дня — він жалюгідний, і треба вже неабияк нудьгувати, щоб бігати на полювання в костюмі весталки. Правда, це батько потяг мене туди силоміць. Віктор (давно вже одужав) побачив уранці якусь... якусь там дичину.
Quant à aujourd’hui c’est pitoyable et il faut bien s’embêter pour courir à la chasse en costume de vestale. Il est vrai que ce fut mon père qui m’y mena de force. Victor (guéri depuis longtemps) ayant vu ce matin des... un gibier quelconque.
Ми видиралися на найвищі гори, серед сухого гілля, крізь кропиву таку високу, що вона пекла мені руки, а на наші голови сипався дощ жовтого, сухого листя, що доповнювало густий килим, утворений іншим, уже опалим листям. Це листя падало, падало — наче російський сніг.
Nous avons grimpé sur les plus hautes montagnes, au milieu des branches sèches, d’orties si hautes qu’elles me brûlaient les mains, et recevant sur nos têtes une pluie de feuilles jaunes et desséchées qui venaient augmenter l’épais tapis formé d’autres feuilles déjà tombées. Ces feuilles tombaient, tombaient, on dirait une neige russe.
Але, як завжди, ми нічого не вполювали, я не побачила навіть жодної нещасної ворони, а проходячи повз родинний склеп, двічі вистрілила в повітря — наче жалобний салют моєму дідові.
Mais comme toujours nous n’avons rien tué, je n’ai pas même aperçu un malheureux corbeau et en passant devant le caveau de famille je tirai deux coups dans l’air comme une salve funèbre à mon grand-père.
Відтоді як того вечора в Полтаві я так яскраво згадала Антонеллі, мені здається, ніби мене образили лише вчора. Щохвилини я про це згадую й мимоволі здригаюся від жаху й огиди.
Depuis le soir à Poltava où je me souvins si vivement d’Antonelli, il me semble que je suis injuriée d’hier. A chaque instant je m’en rappelle et je fais involontairement un geste d’effroi et de dégoût.
Ось побачите, одного дня я розповім про цю ганьбу! Коли щось мене мучить, я майже завжди зрештою про це кажу, не вдовольняючись тим, щоб записати. Якби в мене не було щоденника, я писала б на стінах, на дзеркалах, на підлозі, скрізь!
Vous verrez qu’un de ces jours je raconterai cette honte ! Quand une chose me tourmente je finis presque toujours par la dire, non contente de l’écrire. Si je n’avais pas de journal j’écrirais sur les murs , sur les glaces, par terre, partout !
навскоси
НІКОЛИ
en travers JAMAIS
На щастя, я не розповіла, я лише говорила про образу й помсту: загальна розмова.
Heureusement je n’ai pas raconté, j’ai seulement parlé d’insulte et de vengeance : une conversation générale.
Я була в батька, коли почула Поля, який повертається з Полтави й везе Пашу... нарешті!
J’étais chez mon père quand j’entendis Paul qui revient de Poltava et ramène Pacha... enfin !
Не чекаючи, поки він увійде, я побігла і, зустрівши його в темній бібліотеці, схопила його, здається, за рукав і так і потягла, з великим гуркотом перекинувши стіл і два стільці та засипаючи його дурницями, тож до спальні він дістався буквально приголомшений.
Sans attendre qu’il entre je courus et le rencontrant dans la bibliothèque sombre, je le saisis par la manche, je crois, et le traînai ainsi renversant une table, deux chaises avec grand bruit et l’accablant de bêtises de sorte qu’il arriva dans la chambre à coucher littéralement abasourdi.
Де зелений чоловік? — питав тато.
- Où est l’homme vert ? disait papa.
Ось він, ось він.
- Le voici, le voilà.
Я смикала його, штовхала, вигукувала йому тисячу нісенітниць і врешті поцілувала в чоло... що його остаточно доконало.
Je le tiraillais, le poussais, lui criait mille non sens et finis par le baiser au front... ce qui l’acheva.
Тоді я дорікала йому купою вигаданих речей, і то найчудернацькіших. Він вибачався, сміявся, знову ставав серйозним... Можна було вмерти зі сміху.
Alors je lui reprochais un tas de choses inventées, et les choses les plus biscornues. Il s’excusait, riait, redevenait sérieux... C’était à mourir de rire.
Як! — вигукнула я нарешті, — ви не йдете до своєї матері!
- Comment ! m’écriai-je enfin, vous n’allez pas chez votre mère !
І я потягла його нагору, до кімнати його матері, куди прийшла й княгиня. Я твердила, що зелений чоловік — у фраку й у кальсонах. Крій його жакета, можливо, давав мені підстави, а надто його полотняні штани.
Et je l’entraînai au premier, dans la chambre de sa mère où la princesse vint nous rejoindre. Je prétendais que l’homme vert était en frac et en caleçons. La coupe de sa jaquette me donnait peut-être raison, et surtout son pantalon de toile.
А потім я сипала дотепами, вульгарно (можливо), але дотепами все ж таки; і роблю тут одне зауваження, яке здається мені слушним:
Et puis j’ai fait de l’esprit, vulgairement (peut-être) mais de l’esprit quand même; et je fais ici cette remarque qui me semble juste :
Дотепність завжди потребує якоїсь урни, куди б її вилити.
L’esprit demande toujours une urne quelconque pour y être versé.
викреслено
Пішли вечеряти; там я накоїла тисячу дурниць, які, мабуть, були кумедні, бо сміялися з великою втіхою. Батько спав, і я розбудила його, увійшовши до нього, а за мною й інші. І нарешті пані Горпінченко змусила нас розійтися по своїх покоях. Тоді я заявила, що не можу піднятися нагору інакше, як на руках. Обидва Полі понесли мене, і, ледве опинившись у себе, я покликала Амалію і, накинувши на плечі шубку, кинулася до червоного дому, де до першої ночі докінчувала оздоблення кімнати Поля. Забиваючи цвяхи, я розважалася тим, що приголомшувала Пашу, який тримав мені свічку. Він провів мене додому, і дорогою я вирвала в нього фрази на кшталт: «Я приїхав тільки заради вас» — та інші, менш сильні.
On alla souper, j’y fis mille folies qui étaient amusantes sans doute car on a ri avec beaucoup de plaisir. Mon père dormait, je le réveillai en entrant chez lui, suivie des autres. Et enfin Mme Gorpintchenko nous força de rentrer dans nos appartements respectifs. Alors je prétendis ne pouvoir autrement monter que portée. Les deux Paul me portèrent et à peine chez moi j’appelai Amalia et jetant une pelisse sur mes épaules je me précipitai dans la maison rouge, où je m’occupai à terminer les embellissements de la chambre de Paul jusqu’à une heure du matin. Tout en clouant je m’amusai à abasourdir Pacha qui me tenait la bougie. Il me reconduisit chez moi et pendant le trajet je lui arrachai des phrases comme celle-ci : “Je ne suis venu que pour vous” et d’autres moins fortes.
Амалія йшла слідом, було зовсім мальовниче, а щоб стало ще мальовничіше, я перекинула свічку, яку Паша ніс, щоб освітлювати дорогу, і ми розпрощалися внизу біля сходів. Я піднялася з поцілунком на руці й думкою в голові. Однією? О! ні, але я кажу «думкою», бо ця повʼязана з моїм щастям, тобто з моїм бажанням помсти.
Amalia suivait, c’était tout à fait pittoresque pour que cela le fût encore plus je renversai la bougie que Pacha portait pour éclairer le chemin et nous nous quittâmes au bas de l’escalier. Je remontai avec un baiser sur la main et une pensée dans l’esprit. Une seule ? Oh ! non, mais je dis une pensée parce que celle-là se rattache à mon bonheur, c’est-à-dire à mon désir de vengeance.
Антонеллі жорстоко мене образив і смертельно поранив, якщо визнати в моєму серці якесь кохання до нього, а за доброї волі його можна визнати чимало. Отже, є все, що треба, щоб жадати помсти за будь-яку ціну. Словом... хто знає... може, Паша міг би мені прислужитися. Якщо не зараз, то згодом. Паша — людина цінна, він з тіста давніх фанатиків, і... але це було б жахливо! Ба! Я хочу помститися і хочу мати чисті руки... це було б надто гарно... але пожертвувати невинним, найчеснішою людиною на землі... зрештою, побачимо.
Antonelli m’a cruellement outragée et il m’a blessée mortellement si on admet dans mon cœur quelque amour pour lui, avec de la bonne volonté on peut en admettre beaucoup. Il y a donc tout ce qu’il faut pour désirer une vengeance à tout prix. Bref... qui sait... peut-être Pacha pourrait me servir. Si ce n’est tout de suite, ce serait pour plus tard. Pacha est un homme précieux, il est de la pâte des fanatiques anciens et... mais ce serait affreux ! Bah ! Je veux me venger et je veux avoir les mains blanches... ce serait trop beau... mais sacrifier un innocent, le plus honnête homme de la terre... enfin on verra.
Не ділімо шкуру неубитого ведмедя.
Ne vendons pas la peau de l’ours avant de l’avoir tué.