❦
Пʼятниця, 13 жовтня 1876 (1 жовтня)
Я в Полтаві з батьком і Полем: чекаємо на Олександра, щоб укласти угоду з Виноградовим.Vendredi 13 octobre 1876 (1er octobre)
Утім, я досить спокійна щодо всіх капостей, які він міг би мені заподіяти: я чекаю з Ніцци дечого, що, дасть Бог, покладе1 край моїм прикрощам.
D’ailleurs je suis assez tranquille sur toutes les misères qu’il pourrait me faire, j’attends quelque chose de Nice qui s’il plait à Dieu metterà fin à mes ennuis.
Як і слід було передбачити, мій любий дядечко не приїхав. Виноградов, досить великий купець, що розбагатів на службі в пана Романова, приходив двічі; його запросили на вечерю, і батько, певно, займав його, щоб загладити слова, які ви зараз побачите.
Comme il fallait le prévoir, mon joli oncle n’est pas venu. Vinogradoff un assez gros marchand enrichi au service de M. Romanoff, est venu deux fois, on l’a invité à souper, mon père l’a occupé sans doute pour effacer les paroles que vous allez voir.
Заговорили про відʼїзд, і він сказав, що якби був лише бідолахою, то ні я, ні моя мати ніколи б про нього й не подумали. Оскільки це була правда, я образилася й не сказала ні слова, але за годину вибухнула стриманими докорами й наговорила йому купу зухвалостей, про які не шкодую.
On parla de départ et il dit que s’il n’avait été qu’un pauvre diable, ni moi ni ma mère n’aurions jamais songé à lui. Comme la chose était vraie, je m’offensai et ne dis mot, mais, au bout d’une heure, j’éclatai en reproches contenus et lui dis une foule d’impertinences que je ne regrette pas.
Гриць не тільки в Полтаві, а й у тому самому готелі: він приїхав провідати свою тітку, графиню Милорадович.
Gritz est non seulement à Poltava, mais à l’hôtel même; il vient voir sa tante la comtesse Miloradovitch.
Він зустрічає Поля в коридорі й показує йому анонімного листа приблизно такого змісту: «Оскільки ви більше не хочете бувати в нас, прошу вказати мені місце, де можна було б з вами побачитися», — а далі йдуть запевнення.
Il rencontre Paul dans le corridor et lui montre une lettre anonyme de ce sens à peu près : “Comme vous ne voulez plus venir chez nous je vous prie de m’indiquer le lieu ou je pourrais vous voir”, suivent des protestations.
— Я знаю, — каже цей дурень, — що це ти написав того листа.
- Je sais, dit l’imbécile, que c’est toi qui as écrit cette lettre.
Чи бачили ви когось, кого б так переслідували всілякі мерзоти, як мене?!
Avez-vous vu quelqu’un de plus poursuivi de saletés que moi ?!
З цього приводу я сказала батькові, що підозрюю його сестру Наталі. Він розгнівався так, що аж почервонів, і втік би, якби не прийшов Виноградов. За столом просиділи до девʼятої. Коли купець пішов, батько подався до клубу, потім до Абази й о третій ночі повернувся дуже пʼяний, щоб звітувати мені про ці пригоди.
A ce propos je dis à mon père que je soupçonnais sa sœur Nathalie. Il se fâcha tout rouge et se fût enfui sans l’arrivée de Vinogradoff. On resta à table jusqu’à neuf heures. Le marchand parti, mon père alla au club, puis chez Abaza et revint très ivre à trois heures du matin me rendre compte de ces aventures.
Наступного дня він помирився зі мною і був надзвичайно ніжний.
Le lendemain il fit la paix avec moi et fut admirablement tendre.
Я відбула дуже дивний, як для мене, день.
J’ai fait une journée très bizarre pour moi.
Олександр (якого Поль привіз о шостій ранку, виїхавши по нього вчора опівночі), Олександр, кажу я, не хотів підписувати договору продажу. Треба вам сказати, що я хочу продати Виноградову ліс за... двадцять пʼять тисяч карбованців.
Alexandre (que Paul a amené à six heures du matin, étant parti hier à minuit), Alexandre, dis-je ne voulait pas signer le contrat de vente. Il faut vous dire que je veux vendre à Vinogradoff du bois pour... vingt cinq mille roubles.
Спершу мені довелося змусити дядька мене послухатися, потім — бути присутньою і брати участь у морочливій сцені.
D’abord j’eus à forcer mon oncle de m’obéir, ensuite j’eus à assister et à prendre part à une scène embêtante.
Торгувалися. Ці двоє хрестилися, божилися всіма святими, набавляли, збавляли.
On marchandait. Ces deux hommes se signaient, juraient leurs grands dieux, augmentaient, diminuaient.
Нарешті зійшлися на двадцяти чотирьох тисячах карбованців.
Enfin on finit pour vingt-quatre mille roubles.
Ах, я мало не забула про блискучі візити: Волковицький, Павелко — вранці, а Геданов і Мішель — цілий день.
Ah, j’allais oublier des visites brillantes, Volkovitsky, Pavelko, le matin et Gedanoff et Michel toute la journée.
Я засновую в Охтирці банк, який навіки носитиме моє імʼя, за внесок у десять тисяч карбованців, що їх я легко дам, бо маю в перспективі понад шістдесят тисяч карбованців різних надходжень.
Je fonde une banque à Ahtirka, qui portera mon nom à perpétuité moyennant un don de dix mille roubles que je donnerai facilement ayant en perspective plus de soixante-mille roubles de sommes diverses à recevoir.
Геданов розвеселив нас, нагадавши Мішелеві про пригоди в цирку. Ці двоє панів так розпалилися, що піднесли наїзниць, наїзників і клоунів аж до небес.
Gedanoff nous amusa en rappelant à Michel les aventures du cirque. Ces deux messieurs s’emballèrent au point d’élever les écuyères, les écuyers et les clowns jusqu’aux cieux.
Я щойно ненароком проковтнула огидну книжку Ксавʼє де Монтепена, і мене нудить.
Je viens d’avaler, par mégarde, un dégoûtant livre de Xavier de Montépin, et j’ai mal au cœur.
Дядько й батько були в клубі, Поль спав. Я була сама і, природно, думала про Рим; заради Бога, не плутайте це чарівне імʼя з Антонеллі й не думайте, що я хочу сховати його під імʼям Рима.
Mon oncle et mon père étaient au club, Paul dormait. J’étais seule, je songeais naturellement à Rome, pour Dieu ne confondez pas ce nom magique avec Antonelli et ne pensez pas que je veuille le dissimuler sous le nom de Rome.
Я читала «Фігаро», коли згадала передпокій готелю «де ла Вілль». Мене схопило за голову, за серце, за горло. І ось я сиджу й досить спокійно питаю себе: «Як, моя люба, ти не вмерла?» Я знаходжу їдку насолоду, злу втіху в тому, щоб доводити себе до обурення, знову й знову викликаючи цей огидний спогад, аби покарати себе, наскільки це в моїй силі.
Je lisais “Le Figaro” quand je me souvins de l’antichambre de l’Hôtel de la Ville. Cela me prit à la tête, au cœur, au gosier. Et je suis là à me demander assez calmement: Comment ma chère, tu n’es pas morte ? Je trouve un âcre plaisir, une satisfaction méchante à me révolter, à force d’évoquer ce hideux souvenir, pour me punir autant que cela est en mon pouvoir.
Ось до чого призводить це життя декласованих, ось до чого призводить зневага до пристойностей і незнання деяких конче потрібних правил поведінки.
Voilà à quoi mène cette vie de déclassés, voilà à quoi mène le mépris des convenances et l’ignorance de certaines règles indispensables de conduite.
Я була сама з цим чоловіком, ви, певно, памʼятаєте подробиці того принизливого діалогу; потім я поклала йому обидві руки на плечі, він притягнув мене до себе і... я хочу сказати це без недомовок, щоб мене зрозуміли правильно, але не більше, ніж було насправді. Він поцілував мене в щоку, я не боронилася, він пригорнув мене до грудей, потім... Боже мій, змилуйся наді мною. І ви, хто мене читає, не думайте, що я взиваю до Бога й кричу з удаваності, — ні, це тому, що якби я не взивала до Бога подумки й пером, у мене не стало б сили писати. Слухайте, ось воно: він тримав мене, притиснувши до себе, і намагався... Ісусе! дай мені духу написати! і намагався просунути коліно між моїми.
J’étais seule avec cet homme, vous vous rappelez sans doute les détails de ce dialogue humiliant, ensuite je lui mis mes deux mains sur les épaules, il m’attira vers lui et... je veux le dire en toutes lettres, pour qu’on comprenne juste mais pas au-delà de la vérité. Il m’embrassa sur la joue, je laissai faire, il me pressa contre sa poitrine puis... Mon Dieu ayez pitié de moi. Et vous qui me lisez, ne pensez pas que j’invoque Dieu et pousse des cris par affectation, mais bien parce que si je n’invoquais pas Dieu mentalement et de la plume je n’aurais pas la force d’écrire. Ecoutez, j’y suis, il me tenait serrée contre lui et tâchait... Jésus ! donnez-moi l’aplomb d’écrire ! et tâchait de passer son genou entre les miens.
навскоси
Чи знаєте ви щось брутальніше за цей рух коліном? Якщо завжди так, то кохання мусить бути глибоким, щоб ідеалізувати такі жахи. Але для того, хто не кохає, це верх бруду — вульгарного, скотського, верх огиди, здатної збурити все єство до самого дна, сповнити жахом кожну краплю крові, довести обурення до божевілля.
en travers Connaissez-vous quelque chose de plus brutal que ce geste du genou ? Si c’est toujours ainsi, l’amour doit être profond pour idéaliser de pareilles horreurs. Mais pour celui qui n’aime pas c’est le comble de la saleté triviale, bestiale, le comble du dégoût propre à révolter jusqu’au fond de tout l’être, à remplir d’horreur chaque goutte de sang, à révolter jusqu’à la démence.
Я часто розбурхувала себе уявою. Але це... це доводить мене до гарячки й до сказу, присягаюся перед Богом.
Je me suis souvent agitée par imagination. Mais ceci... ceci me donne la fièvre et la rage, je le jure devant Dieu.
Усе моє єство бунтує!
Tout mon être se révolte !
Продовжмо: це мені за кару.
Reprenons, c’est pour me punir.
Я хотіла, щоб він подумав, ніби я не зрозуміла, і трохи відсторонилася (вирватися зовсім я боялася, щоб не розсердити його). Він знову притягнув мене до себе і, обіймаючи однією рукою, другою провів уздовж моєї сукні — скільки це тривало... вже не знаю...
Je voulus qu’il pensât que je ne compris pas et je me dégageai un peu (en me dégageant tout à fait je craignais de le fâcher). Il me rapprocha de lui et, me tenant enlacé d’une main, glissa l’autre le long de ma robe pendant un espace de... je ne sais plus...
Тоді я відсахнулася, така здивована, така нажахана і така змішана з болотом, що, здушено скрикнувши, почала всміхатися, мов ідіотка, — так моє обличчя робить завжди, коли мені дуже прикро через щось.
Alors je me reculai si étonnée, si terrifiée et si confondue avec la boue que, tout en poussant un cri étouffé, je me mis à sourire comme une idiote, ce que ne manque jamais de faire mon visage quand je suis très ennuyée par quelque chose.
І я думала, що кохаю цього чоловіка ще й після? Коли сам лише спогад про цю сцену тримав мене розпростертою й знищеною тут, на полтавській канапі, не знаю скільки часу? Кохання? До — ... не знаю, як зветься це похвальне почуття. Після — відраза, сором. Тепер — огида. Удавати байдужість було б смішно, і, кажу щиро, я ненавиджу одного чоловіка — не так, як ненавиділа раніше кривдників нашої родини та нашого становища, як-от Одіффре, наприклад. Але я ненавиджу, я проклинаю одного чоловіка за особисту образу... Ех! хіба треба казати чому! Ненавиджу так, що вже не можу думати про це без тремтіння жаху, так, що вчинила б злочин, аби тільки прошепотіти на вухо цьому створінню: жінок, як я, не ображають! І в ту мить, коли це створіння віддаватиме останній подих Дияволові.
Et j’ai cru aimer cet homme encore après ? Quand le souvenir seul de cette scène m’a tenue renversée et anéantie ici sur le canapé de Poltava, pendant je ne sais combien de temps? De l’amour ? Avant de la... je ne sais comment ce louable sentiment se nomme. Après de la répugnance, de la honte. A présent du dégoût. Affecter l’indifférence serait ridicule et, je le dis en vérité, je hais un homme, pas comme je haïssais avant, des insulteurs de notre famille et de notre position, comme Audiffret par exemple. Mais je hais, j’exécre un homme pour une insulte personnelle... Eh ! ai-je besoin de dire pourquoi ! Je hais au point de n’y pouvoir plus penser sans frissonner d’horreur au point de commettre un crime pourvu de murmurer à l’oreille de cette créature : on n’insulte pas des femmes comme moi ! Et au moment où cette créature rendrait son dernier soupir au Diable.
Це не помста кохання, яка видається непотрібною, щойно кохання більше немає; це не дитяча помста і не помста пліткареві на кшталт пана Паттона, чи отруйній наклепниці на кшталт пані Тютчевої, чи бідолашному дурневі на кшталт Одіффре, якого, безперечно, переконали в тому самому, що й Гриця Милорадовича.
Ce n’est pas une vengeance d’amour qui semble inutile dès que l’amour n’existe plus, ce n’est pas une vengeance d’enfant, ou envers un faiseur de commérages comme M. Patton, ou une calomnieuse envenimée comme Mme Tutcheff, ou un pauvre imbécile comme Audiffret, à qui on a sans doute persuadé la même chose qu’à Gritz Miloradovitch.
Я ненавиджу цього чоловіка. Кохати такого... гаразд, якщо вже я до цього дійшла, скажу якомога неупередженіше, що собою являє цей пан. У ньому немає Нічого надзвичайного, і не чекайте страшного полотна на кшталт хаосу Мікеланджело. Чоловік без жодних принципів, з дрібкою тієї честі, яку називають лицарською або честю «героя роману», без жодного розуміння кохання, але чуттєвий і розбещений. А втім — дуже добрий хлопець, чудовий світський молодий чоловік, вкрадливий, а отже, усіма любимий. Не сприймайте це як іронію.
Je hais cet homme. De l’amour pour un... allons puisque j’y suis je vais dire aussi impartialement que possible ce que c’est que ce monsieur. Il n’est Rien d’extraordinaire et ne vous attendez pas à une peinture terrible comme le chaos de Michel-Ange. Un homme sans aucun principe, avec peu d’honneur de cet honneur qu’on nomme chevaleresque ou « héros de roman », aucune compréhension de l’amour, mais sensuel et dépravé. Au demeurant très brave garçon, excellent jeune homme de société, insinuant et par conséquent aimé de tous. Ne le prenez pas en ironie.
Звісно, якби все почати спочатку, я займалася б ним так само, але інакше: я зрозуміла б, що на нього треба дивитися так, як чоловік дивиться на гризетку, яку вважає гарненькою... Але оскільки жінка відрізняється від чоловіка, моє кохання обмежилося б тим, що я дозволяла б йому залицятися до мене й служити мені — з великою суворістю.
Sans doute si c’était à recommencer je m’en occuperais tout autant, mais autrement, j’aurais compris qu’il fallait le regarder comme un homme regarde une grisette qu’il trouve jolie... Mais, comme la femme est différente de l’homme, mon amour se bornerait à me laisser courtiser et servir avec beaucoup de sévérité.
Не знаю, чи це тому, що йдеться про мене, чи тому, що я ще дуже невинна, але я відчуваю найбільшу відразу й найглибшу огиду та зневагу до «спокусників». Усі вони мають якийсь неминуче гротескний, брудний і дурний присмак. Це як анекдоти, де йдеться про вбиральню і таке інше: гидко — і смішно.
Je ne sais si cela tient à ce que je suis en cause ou à ma grande innocence encore, mais j’éprouve la plus grande répugnance et les plus profonds dégoût et mépris pour les « séducteurs ». Ils ont tous un arrière-air infailliblement grotesque, sale et bête. C’est comme les anecdotes ou il s’agit de cabinet d’aisances et caetera, on est dégoûté et on rit.
Здається, вже дуже пізно, і, чесно, не варто засиджуватися, вигадуючи визначення.
Il est bien tard je crois, et vraiment cela ne vaut pas la peine de veiller pour inventer des définitions.
Я все розповіла. І, як бачите, від приниження не вмирають. Образа не вбиває. А вбити себе?.. ні, мені, ображеній, карати себе смертю? Це було б безглуздям. Одна-єдина думка зупиняє мене в моїх планах помсти, а саме: чоловік не зрозуміє, за що його карають. Це більш ніж імовірно, коли йдеться про пана без освіти, без виховання, у якого замість принципів — лише приклади доблесних лицарів клубу [зачорнені слова] і «Молодості короля Анрі» Понсона дю Тераля, єдиного роману, який він прочитав, та й у цьому романі він захоплювався тільки розпустою, а з рис вірності й честі сміявся як з «романтичних вигадок». Боже мій, я не намагаюся очорнити Антонеллі, з мого боку це було б смішно, і доказ тому — я хочу, щоб ви знали: він не підступний Дон Жуан і не взірцевий лиходій.
J’ai tout raconté. Et comme vous voyez, on ne meurt pas d’humiliation. L’outrage ne tue pas. Et me tuer moi-même ?... non, moi l’insultée me punir de mort ? Ça n’aurait pas le sens commun. Une seule pensée m’arrête dans mes plans de vengeance : celle-ci : l’homme ne compendra pas pourquoi on le punit. C’est plus que probable de la part d’un monsieur sans instruction, sans éducation et n’ayant pour principes que les exemples des preux du club [Mots noircis] et de « la Jeunesse du roi Henri » par Ponson du Terrail, l’unique roman qu’il a lu, et encore dans ce roman il n’a admiré que le dévergondage, quant aux traits de loyauté il s’en est moqué comme de « blagues romanesques ». Mon Dieu, je ne cherche pas à noircir Antonelli, de ma part cela prêterait au rire, et [la] preuve c’est que je veux que vous sachiez qu’il n’est ni un perfide Don Juan, ni un scélérat exemplaire.
Батько повернувся, і я поклялася перед ним, взиваючи до Бога, хрестячись обома руками й накликаючи на свою голову всі небесні кари, якщо порушу цю клятву. Я поклялася ніколи не зближуватися з Антонеллі, що б не сталося, і зневажати його скрізь і завжди.
Mon père rentra et je jure devant lui, en invoquant Dieu, en me signant des deux mains et en appelant sur ma tête toutes les colères célestes si je violais ce serment. J’ai juré de ne jamais me rapprocher d’Antonelli, quoiqu’il arrive, et de le mépriser partout et toujours.
Досить дивно те, що це не від злопамʼятності. Яку злість я можу тримати на когось, хто нижчий за мене розумом? А просто через зневагу до вдачі цього чоловіка. З часом він зміниться, сподіваюся, і тоді я помщуся.
Ce qui est assez singulier c’est que ce n’est pas par rancune. Quelle rancune puis-je avoir envers un inférieur d’intelligence ? Mais tout bonnement par mépris pour le caractère de l’homme. Avec le temps il changera, je l’espère, alors je me vengerai.
навскоси
Ось вельми необачна клятва. Ось непотрібна клятва. Мене варто було б убити, якби я вчинила інакше; тут нема чого клястися, чорт забирай.
en travers Voilà un serment bien imprudent. Voilà un serment inutile. Je serais bonne à tuer si je faisais autrement, il n’y a pas besoin de jurer, que diable.
Я сказала Мішелеві написати мені освідчення. Що ж, принаймні цей говорив про «чисті почуття», про «священні речі», про непереборний потяг — про всі ці речі, старі як світ, потерті, як обличчя пані Тютчевої, вживані повсюди й неминучі в найменшому романі та в найжалюгіднішій пʼєсі. Але попри все й завжди — святі, шляхетні й чесні.
J’ai dit à Michel de m’écrire une déclaration. Eh bien, au moins celui-là a parlé de “sentiments purs”, de “choses sacrées”, d’attraction irrésistible de toutes ces choses vieilles comme le monde, usées comme la figure de Mme Tutcheff, employées universellement, et inévitables dans le moindre roman et la plus misérable pièce de théâtre. Mais malgré tout et toujours, saintes, nobles et honorables .
І це зі мною, з «юною дівчиною», так учинили! Мораль, повага... о! балачки, балачки — і більш нічого.
Et c’est envers moi, envers une “jeune fille” qu’on a agit de la sorte ! La morale, le respect... oh ! blagues, blagues, et rien d’autre.
Усе це викликає в мене шалене бажання, щоб мене покохав чоловік, якого й я кохаю, — хоча б лише для того, щоб спростувати попередню фразу.
Tout cela me donne une furieuse envie d’être aimée par un homme aimé également, si ce n’était que pour donner un démenti à la phrase précédente.
Єдина помста, якої я хочу. Щоб Бог дав йому зрозуміти весь жах, усю підлість, усю неймовірну непристойність... О! фе! який жах!
La seule vengeance que je veux. C’est que Dieu lui fasse comprendre toute l’horreur, toute la lâcheté, toute l’incroyable inconvenance de... Oh ! fi ! l’horreur !
Примітки
В оригіналі італійською: «metterà» (замість фр. mettra). ↩