Субота, 23 вересня 1876 (11 вересня)

Гра на понад три тисячі франків, а ввечері — ціла зграя мисливців із Полтави. Я заспівала велику арію, а потім, коли ми сиділи за столом між фруктами й шампанським, я заспівала куплети... Великий успіх. Мішель був пʼяний і горлав пісні, що стало приводом для сміху.
Якусь годину все йшло добре, але за годину мене охопило велике бажання послати їх усіх до дідька, надто одного добродія, який будь-що хотів говорити зі мною про музику; я слухала його, слухала, нарешті підвела голову... ще мить — і я сказала б йому: ах! послухайте, ви що, гадаєте ще довго це тягти? Я вчасно стрималася, і решта минула добре.
О десятій я подала знак розходитися, і батько зайшов зі мною до моєї кімнати. Ми завели розмову про плани на цю зиму, а коли я заговорила про тих благословенних коней, яких шукає Олександр і яких мені все не знаходять, що мене лютить, і коли я попросила батька супроводжувати мене в Орловську губернію, де містяться найкращі кінні заводи Росії, він подарував мені двох своїх ізабелових коней.
Це вже хоч щось, ці тварини варті добрих десять-пʼятнадцять тисяч франків.
Поль провів цих поганців до червоного дому. Їх запросили на завтра, завтра велике полювання на вовка.
на полях
[Примітка 1880 р.: Я так і не отримала цих коней, батько досі ними користується, а я ще лишила шістсот карбованців на їхню дорогу.]

Примітки

Орловська губернія славилася конярством і кінними заводами. ↩